Доки українські видавництва завмерли #підарсенал і чекають на приїзд із друкарень свіженької сучукрліт-продукції, можна кинути оком на літературу перекладну. Які проблеми діагностовано і чи є способи їх вирішення? Чи актуальні вони для нас? На чий смак ці тексти і чи в нас таке пишуть?

 

5 сучасних перекладних книжок прочитала улюблена критикеса Тетяна Трофименко.

 

Повний текст читайте у джерелі – Новинарня.

 

 

Роман норвезького письменника, композитора і піаніста Кетіля Бйорнстада присвячено піаністам. Юні Аксель, Аня та Ребекка грають класичну музику та беруть участь у перегонах… тобто конкурсі молодих виконавців в Осло, що має відкрити їм шлях у світ високого мистецтва. Нічого особистого, просто спорт, і протягом читання ти вболіваєш за кожного з персонажів – чи дотягне до фінішу?..

 

Хтось і справді сходить із дистанції (автор, між іншим, теж свого часу облишив класичну музику та віддав перевагу джазу) – більш чи менш драматично. Ребекка, приміром, буквально набиває ґулі, переконуючись, що не все складається за заздалегідь спланованим сценарієм, навіть якщо ти дівчинка з хорошої родини і для святкування твого тріумфу замовлено найдорожчий ресторан. Аксель лишається в системі, хоч і усвідомлює, що його талант – це не геніальність, адже в жодній іншій сфері він не почувається комфортніше, ніж у музиці. Аня помирає, і таємниця її смерті лишається в книжці розкритою не повністю.

 

Долі цих та інших персонажів роману перетинаються, а деякі скелети в шафах виявляються спільними. Нехай не вводить в оману стриманий стиль викладу: пристрасті вирують глибоко і часом вихлюпуються назовні, а скрута має не тільки психологічні, але й фінансові обриси. Погано тут, у принципі, усім, але оскільки розповідає історію Аксель, ми бачимо події насамперед крізь його оптику. А він, попри загальний депресивний і похмурий настрій, не здається: «Я мушу вибратися з цієї сутіні. Мушу повернутися у світ. У світло. Десь там живе людина з палким серцем і твердою волею. Так, я мушу знайти цю людину. Бо вона — це я».

 

Читати неодмінно, якщо любите Ісаака Штерна, Вільгельма Кемпффа, Альфреда Бренделя, Давида Ойстраха; виховні романи; родинні драми; хочете дізнатися, чому не вдався тріумф Ребекки; як загинула мама Акселя та чому кохання Катріне до Анни не було взаємним.

 

 

Як і попередня книжка, роман польської письменниці Йоанни Яґелло стосується непростого вибору, що його роблять підлітки, вступаючи у доросле життя. Це четвертий роман із серії про Лінку Барську, але ви не «випадете» з контексту, якщо не читали попередніх, адже зав’язка основного конфлікту відбувається на першій сторінці: «Ця мить. Одна з яйцеклітин дістається яєчника, аби там її запліднив живчик, котрий виграє перегони. Чекає. …Біля трьохсот живчиків опиниться поруч, проте лише одному вдасться проникнути досередини. Іноді чиєсь щастя означає поразку інших». Якщо в інформації про те, що яйцеклітина звідкись «дістається» яєчника, вас нічого не бентежить, спокійно читайте далі.

 

Насправді «усе мало бути не так»: Лінка навчається у випускному класі гімназії і збиралася готуватися до іспитів, а не до пологів, але життя непередбачуване… Коханий хлопець Адріан стати батьком не готовий, тож, трохи поморочивши голову, летить до Англії вивчати живопис. Не те щоб ми ніде раніше не зустрічали подібного сюжету, однак прийнято вважати, що в сучасній українській підлітковій літературі про це не пишуть.

 

Тож юні читачі, а насамперед читачки, мають шанси детально дізнатися про перебіг вагітності (цитується мобільний додаток для майбутніх матусь: «15-й тиждень вагітності. Цибулина, 50 грамів, 9-10 см. …16 тиждень вагітності. Яблуко, 80 грамів, 10-12 см» і так далі), токсикоз, розтяжки, недоспані ночі, родинні сварки, цілковиту зміну способу життя і таке інше.

 

Історії Лінки, її родини та друзів по-хорошому повчальні, часом зворушливі, майже ніколи не пафосні й часто смішні. Але якщо ви не відданий фанат (фанатка) жанру, то можете знудитись. Утім, здолавши 450 сторінок у режимі телесеріалу, витривалі дістануть бонус у вигляді хепі-енду, як і годиться в добрій мелодрамі.

 

Читати неодмінно, якщо любите іронічні мелодрами та серіали про жіночу долю; родинні історії, які сягають у не таке вже й далеке минуле, де все було значно, значно гірше; хочете дізнатися, хто ж народився в Лінки; кого вона зустріла після Адріана; і чи минулі помилки стають фатальним тягарем до кінця життя.

 

 

До речі, про «значно гірше»: припускаю, що позитивне налаштування попередньої книжки багато кого з українських читачів здивує, а когось і геть не задовольнить. Польщу ми зазвичай уявляємо собі як доволі патріархальну країну, де на варті моралі стоїть католицька церква із забороною абортів і рештою атрибутів дрімучого середньовіччя. Тож змальоване в «Меді з молоком» поблажливе ставлення керівництва гімназії до вагітності учениці чи підтримка з боку родини можуть здатися неправдоподібними. З іншого боку, реалії українського життя диктують цинічний скепсис: завагітніла? У 17 років? А в 13 не хотіли? А від наркомана?..

 

Зазирнути в іншу реальність, де не «значно краще», а «так само погано», можна за допомогою польського комікса Єжи Шилака та Йоанни Карпович. Головною темою «Розквашеного яблука» є домашнє насильство, а говорячи «комікс», розуміємо «графічний роман»: цю книжку не варто дарувати третьокласникам, вона не про Міккі Мауса і навіть не про Бетмена.

 

Головна героїня дякує Богові за свого чоловіка – розумного, доброго, красивого (додам від себе – із занадто вже ідеальними сідницями), який багато заробляє, дбає про дім і дуже любить кохатися, та, як ви вже здогадалися, час від часу вказує жінці на її місце. Кулаком, ременем чи сексуальним насильством.

 

Усі ці сцени мають часто повторюване тло – стіна, на якій висить хрест. Тут лунають подячні молитви, зітхання оргазму і розмазується кров.

 

У якийсь момент доведена до відчаю жінка фантазує про жорстоку помсту, але ні – усе лишається на своїх місцях, вона вагітна і мріє лише про те, щоб це був хлопчик…

 

Не знаю, наскільки таке завершення історії зможе піднести на дусі жінок, особливо тих, які проходять через подібне, але проблему «Розквашене яблуко» постулює, і то дуже наочно.

 

Читати неодмінно, якщо віддаєте перевагу лаконічним текстам і промовистому візуальному ряду; переконані, що церква легітимізує аб’юз; що комікси допоможуть із цим боротися; замазували тональним кремом синці на обличчі; не замазували, але знаєте тих, кому доводиться це робити; хочете подарувати їм цю книжку.