
Re: цензії
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
- 14.02.2025|Ігор ЗіньчукЗагублені в часі
- 05.02.2025|Ігор ЧорнийЯке обличчя у війни?
- 31.01.2025|Олег СоловейЗалишатись живим
- 29.01.2025|Ігор ЗіньчукПрийняти себе, аби стати сильнішою
- 27.01.2025|Марія Назар, м.ТернопільКлючик до трансформації сердець
- 26.01.2025|Ігор ПавлюкМоя калинова сопілка...
- 23.01.2025|Ігор ЧорнийЖертва не винна
Видавничі новинки
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
Літературний дайджест
Галина Кирпа: «Плетемося у хвості російських перекладів. Хоча можемо першими видати переклад українською»
Відома перекладачка розповіла, що таке «перекради».
Галину Кирпу у літературних колах знають як майстерну перекладачку зі скандинавських мов та письменницю. Завдяки їй український читач може прочитати твори визнаних у світі письменників, які пишуть для дітей і дорослих, – Г. Х. Андерсена, Астрід Ліндґрен, Кнута Гамсуна, Клауса Гаґерупа, Ульфа Старка, Марії Парр та ін. В інтерв´ю журналістові “ВЗ” Галина Кирпа розповіла, чому більше перекладає дитячі книги, які з українських видавництв працюють за європейськими стандартами і що таке “перекради”.
- Пані Галино, а ви з родини перекладачів?
- У моїй сім´ї майже всі були вчителями, зокрема філологами, біологами, географами, істориками, математиками. Усі любили читати. Можна сказати, що я з родини книжок.Поки мама цілий день пропадала у школі, в мене з´являлася нагода схопити з її столу "Знедолених" і пірнути у вир Козеттиних злигод. Або плакати від несправедливих звинувачень разом із Джен Ейр та намагатися збагнути такий незбагненний світ дорослого життя. Потім ті люди з книжок немовби оселялися поруч і багато чого мене вчили.
- Правда, що ви не робите перекладів на замовлення, а обираєте книжки, які вам сподобалися?
- Це так, як і те, що часто наші з видавцями уподобання збігаються. Я пропоную – вони згоджуються. І мені неважливо, наскільки розкручений чи відомий автор. Головне – закохатися у текст.
- Чому перекладаєте саме книжки для дітей?
- Не лише. Є ще Кнут Гамсун – "Містерії", "Вікторія", "Пан. Смерть Ґлана" та "На зарослих стежках". Або Кристіна Фалькенланд – "Моя тінь", Пер Петтерсон – "Верхи на крадених конях". Їх аж ніяк не назвеш дитячими! А "Сни шовкопряда" Оси Ґан Шведер і "Цепелін" Турмуда Гауґена мене звабили саме тим, що написані на невловимій межі дитячого й дорослого сприйняття. Крім того, доводилося писати й "дорослі" передмови про Сару Лідман, Кнута Гамсуна та Авґуста Стріндберґа. Усі їх благословила в друк Ольга Сенюк, за що я їй безмежно вдячна.
- Ви переклали низку творів відомих авторів. А хто ваш перший читач, котрий дає поради, висловлює своє перше враження?
- Мої найперші читачі - чоловік та донька. У чоловіка (Дмитро Чередниченко. - Авт.) великий досвід редагування чужих текстів, а у доньки – тонке мовне чуття і добрий художній смак. Без цього не буває справжнього редактора.
- Для книговидавництва нині не найкращі часи. Чи потерпають українські перекладачі?
- Не найкращі часи – це коли поруч із добротними, якісними перекладами процвітає таке ганебне явище, як "перекрад" – переклад із російських перекладів. І "перекрадачами" стають усі, хто хоче таким чином заробити копійку. Окремі письменники, журналісти, вчителі, видавничі працівники, знайомі видавничих працівників тощо. Випадково натрапила на повідомлення, що в Харкові вийшов "новий та сучасний переклад" (як зазначено на сайті видавництва) казок Яна Улофа Екгольма про Людвіга Чотирнадцятого. І як це назвати? Невігластво, нахабство чи "нам всьо равно"? Переклад зі шведської видавався двічі – у видавництві "Веселка" і "Видавництві Старого Лева". Не думаю, що шведський автор знає про "новий, сучасний перекрад" свого твору в Україні! Загалом шкода, що ми плетемося у хвості російських перекладів, хоча як могли б першими видати переклад українською. Мені пощастило з цим усього двічі: найперша мова, якою вийшли "Викрадач ангелів" Еви-Марії Люнд та "Сни шовкопряда" Оси Ґан Шведер, була українська.
- Чим сучасна українська література для дітей відрізняється від європейської? Якістю, текстами, ілюстраціями?..
- У нас немає Марії Парр, Ульфа Старка, Барбру Ліндґрен, Рози Лаґеркранц, як у Норвегії та Швеції. За цими іменами завжди видно руку майстра, хоча б яку книжку не взяли до рук. А в нас часто буває, що за ошатним художнім оформленням ховається недолугість мови й думки. Поблажливим українським видавцям варто турбуватися за якість текстів. А ще погано, коли в автора амбіцій більше, ніж таланту. Звісно, кожна література має і вартісне, і таке собі. Головне, щоб був вибір. У нас він є, адже наші видання теж надзвичайно гарні. Книги Мар´яни і Тараса Прохаськів "Хто зробить сніг" і "Куди зникло море" стоять у мене на полиці поруч із книжками, які ілюструє у Швеції знаменита Анна Геґлунд. І Мар´янині ілюстрації своєю чарівною легкістю й простотою вписуються в ілюстративний шведський світ. Може, настане час, коли і скандинави їм замовлятимуть художнє оформлення.
- Письменники зараз пишуть дитячі книги про війну...
- Ці книжки потрібні. Діти все одно все знають. Тільки розуміють і відчувають по-своєму. Головне – робити це тонко, нефальшиво, тепло і почуттєво. Це не просто тема, а відкрита рана. От у нас на дитячому майданчику, де ростуть абрикоси, щовечора збирається гурт малих дітей, які лазять по деревах і перегукуються: "Слава Україні!" – "Героям слава!" – "Герої не вмирають!" – "Україна або смерть!" Тут можна почути навіть популярне антипутінське гасло. Або п´ятирічному Дем´янкові, внукові наших приятелів, кажуть: "Зачини двері, щоб бандити не влізли". Він відповідає: "Не бійтеся, не влізуть! Бандити в Москві!" То чого б нам не говорити про це з дітьми мовою художнього слова? Дітям передається і натхнення Майдану, і трагічність війни. І не треба боятися дитячих почуттів, вражень і переживань, бо страшнішого за байдужість немає нічого в світі.
- Ви перестали писати прозу і займаєтесь лише перекладами зі скандинавських мов?
- Ніколи не переставала писати ані прози, ані поезії. А переклади – мовби підіймають переді мною ще вище планку і не дають просто бавитися у слова... Замолоду працювала у видавництві "Дніпро" (на той час потужне видавництво). Тоді там працював Іван Дзюба. Я добре пам´ятаю той день, коли він не прийшов на роботу. І більше ніколи не прийшов – його арештували. Саме Іван Михайлович був першим читачем мого найпершого рукопису. "Думаю, ви писатимете прозу", – сказав він мені, як прочитав. Знаєте, коли твій рукопис читає така людина, як Іван Михайлович, то пам´ятаєш усе до коми. І от при одній нагоді я йому нагадала ті його слова: мовляв, бачите, як довго я йшла до своєї першої повісті. Він відповів: "Жду книжки". Я так само чекаю того часу, коли він її прочитає і що скаже тепер.
- Що з останнього ви переклали?
- Щойно у видавництві Жупанського побачила світ химерна повість Барбру Ліндґрен "Лоранґа". Це та повість, якою зачитувалася Астрід Ліндґрен. Обидві ці неповторні Ліндґрен приятелювали і в творчості, і в житті. А дві вже перекладені повісті самої Астрід Ліндґрен про дівчинку Мадіку і "Моє щасливе життя" Рози Лаґеркранц ще мають "вилежатися" у мене на столі. Загалом не люблю давати будь-який текст відразу "з-під руки". У мене є близька подруга художниця-живописець, так от вона малює картину тиждень, два, місяць, а я чекаю, поки вона скаже: "Вже! – але зазвичай додає: – Але тобі покажу згодом. Може, я ще якийсь мазок покладу". І те "згодом" може тривати й рік. Отак і мені. У готовий текст, свій чи переклад, весь час кладу мазки, аж поки не скажу: «Вже».
Розмовляла Тетяна КОНЯЄВА.
Довідка «ВЗ»
Галина Кирпа - письменниця, перекладачка, літературний редактор. Народилася 1 січня 1950 у селі Любарці, що на Київщині. У 1976-му закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Автор багатьох поетичних збірок. Її твори перекладалися білоруською, польською, російською мовами. Перекладає з білоруської, німецької, шведської, данської та норвезької мов. Лауреат премії ім. Івана Огієнка (1996), «Світослов» (за «чисте сяйво метафори», м. Коломия, 2005) та премії ім. Максима Рильського в галузі художнього перекладу зі скандинавських мов (2007). Нагороджена Грамотою президента Форуму видавців у Львові (2004).
Коментарі
Останні події
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті