Вроцлав відзначив роман "Музей покинутих секретів", виданий в Україні 2009 року.

Вроцлав відзначив роман "Музей покинутих секретів", виданий в Україні 2009 року.

Українці отримують премію вже вдруге – лауреатом 2006 року став Юрій Андрухович з книжкою "Дванадцять обручів". Переможець отримує 150 тисяч злотих (майже 50 тис. доларів) та авторську статуетку.

Редакція BBC Україна поспілкувалася з пані Оксаною – невтомним культуртреґером, який відкриває Україну світу, – про премію та про те, як сприймають її роман у Польщі.

Оксана Забужко: У Вроцлаві була своя драматургія і свої інтриги. Кожна премія такого формату – а "Анґелус" – це все-таки одна із топових нагород на літературній мапі Європи, такий собі східноєвропейський Букер, – має в собі щось від атмосфери спортивного змагання. З тією різницею, що наші джеби правою чи джеби лівою відбувалися за сценою, і головним джебом все-таки лишається текст.

Два місяці перед фінальною церемонією публіка знайомиться з романами, але до театру приходить вболівати – так само, як на спортивні змагання. Там теж роблять ставки, люди б’ються об заклад. Тож атмосфера в кулуарах трошки нагадувала, як говорили наші журналісти, матч Кличко-Повєткін.

ВВС Україна: І хто був вашим Повєткіним?

Оксана Забужко: Серед польської читацької публіки вже з’являється певне напруження, що премію жодного разу не отримував поляк. "Анґелус" тримає планку високого літературного стандарту, перебуваючи понад будь-якою політичною кон’юнктурою, понад будь-якими аспіраціями публіки. Але за вісім років існування премії – і я це розумію – почало з’являтися запитання: коли ж її нарешті отримає польський автор?

До того ж, цього року серед кандидатів справді був цікавий польський роман – "Морфій" Щепана Твардоха. Там зображено початок Другої світової війни у Варшаві, головний герой – морфініст, наполовину німець, наполовину поляк; там є і історія, і сучасність, і проблема людини в історії. Роман викликав бурхливу читацьку реакцію, одне слово – популярна книжка, топова книжка.

А ще треба врахувати соціальну контроверсійність "Музею" для поляків. Для більшості з них словосполучення УПА має зовсім іншу конотацію, ніж для українців – особливо цього року, після страшенно агресивної кампанії в мас-медіа, усіх цих спекуляціях на річниці Волинської трагедії.

І от чим я справді була зворушена мало не до сліз, і чому почуваю глибоку пошану і бажання скинути капелюха перед вроцлавським журі, – це через виставлений ними стандарт: ми оцінюємо літературу поза політикою, поза мутними водами політичної кон’юнктури. Це щось таке, що дає тобі віру в життя, віру в майбутнє і в те, що культура в цьому світі справді щось важить.

Втім, я знала, що є фаворитом гонки, бо "Музей", відколи він вийшов у польському перекладі минулої осені, лишався в десятках усіх рейтингів – не тільки перекладної літератури, а взагалі – рейтингах найкращих книг, виданих у Польщі.

Рецензії були більш ніж суперлятивними. Перша, яка з’явилася в польському Newsweek, називалася, ні більше, ні менше, як "Забужко замірилася на Нобеля". І за рік у польській критиці це стало просто мемом: що "Музей" - роман нобелівської ваги. Були спроби і з табору правиці сказати, що УПА – це погано, але вони були нечасті.

ВВС Україна: Чи немає у вас образи на батьківщину через те, що вона вас так не оцінює, як оцінили у Вроцлаві?

Оксана Забужко: Я не маю жодної образи на батьківщину, вона така, яка є. Чого б мені нарікати? Батьківщина мене купує, батьківщина мене читає. А те, що вона не має всього того, що мають розвинені і культурні нації – це, звісно, правда, але навіть польська історія з усім її трагізмом, порівняно з тим, що випало пережити українцям у ХХ столітті, це – не скажу, що прогулянка, але все-таки дужe light- і soft-версія. Наші двадцять років незалежності можна порівняти з тим, що поляки мали в 60–70-ті. Вони могли подорожувати, в них не було такої інформаційної завіси, і найголовніше – їм нікому не треба було доводити, що вони можуть бути поляками.

Тоді як українців до 1991 року по факту не існувало. Якби Радянський Союз не розпався, нас станом на зараз, мабуть, уже не було би. Ми не є культурною нацією. Ми не є нацією, яка свідома своєї спадщини, свідома того, хто ми, звідки й куди йдемо. Ми є постколоніальною нацією, а поляки – всього лиш посткомуністичною. І це дуже велика різниця направду.

BBC Україна: В Україні багато хто відреагував на вашу перемогу так: Забужко нагородили з політичних міркувань. Україна іде в ЄС, тому Польща дала їй пряник.

Оксана Забужко: Це дуже смішно. Якщо мислити російськими категоріями, то з політичних міркувань цей роман у Польщі мав би бути замовчаний так само, як зараз він замовчаний у Росії. Російський "Музей заброшенных секретов" вийшов у видавництві "АСТ" на початку червня. І видавництво навіть не анонсувало його на своєму сайті, при тому, що за право видання ішла війна.

Але потім Україна зібралася підписати асоціацію з ЄС, і надії на гадану проросійськість Януковича не справдилися. Тому мені дуже шкода свого російського видавця – він, що називається, попав під роздачу. От у Росії немає літератури – там все політика, абсолютно все підкоряється інтересам ФСБ і кліки на чолі з Путіним.

І з іншого боку – Польща, яка до УПА має підставні претензії, яких Росія мати не може. Бо підпільники воювали з НКВД, а не росіянами на етнічному ґрунті, це був антисталіністський дискурс. А для поляків це – живий біль. Там, де пролилася кров цивільного населення, мирних людей, виривається рів, який потім дуже довго треба заорювати, причому з обох боків – навзаєм розмовляючи, навзаєм слухаючи одне одного.

Тому казати, що поляки дали премію за роман про УПА з політичних міркувань - це невігластво.

BBC Україна: Як сприймала вас польська публіка?

Оксана Забужко: Я мала досить великий потік читацьких листів із Польщі. Книжка має своїх фанів, багато чого міняє в стереотипах поляків, бо насправді вони не так багато знають про Україну – при тому, що найкраще обізнані з українською ситуацією порівняно з рештою Європи, котра взагалі не розуміє, хто ми, що ми, звідки ми і чула хіба про Януковича і Тимошенко.

В "Музеї" про польсько-українські справи не так і багато, але певний контекст міжнаціонального напруження в Галичині прописаний недвозначно, зокрема початкова агресивність українського націоналізму, який став реакцією на політику тодішнього польського уряду. Ці речі там окреслені, що укривати.

І от одна молода читачка, яка виросла на міфі прекрасних східних кресів, за якими у Польщі ціла традиція ностальгії, написала у блозі про те, як дивно читати про український Львів кінця 30-х початку 40-х. Вона порівняла "Музей" із дзеркалом, в якому бачиш власне зображення дещо зміненим, зі сторони. І була там чудова фраза: "Те, що було нашим, а сьогодні – українське, і через це – спільне". Без оцього відчуття спільного простору не буде нової Європи, не може бути Європейської унії. Я була дуже зворушена тим, що польський читач почув роман, і цього мені достатньо.

BBC Україна: Найближчим часом має вийти "Український палімпсест" – книжка розмов із вами. Будь ласка, подражніть нею читача.

Оксана Забужко: Ця книжка своєю появою зобов’язана успіхові польського перекладу "Музею". На цій хвилі видавництво Nowa Europa Wschodnia наважилося на ризикований проект – інтерв’ю-ріки. В Україні цього жанру ще навіть немає, хоча у Польщі він дуже популярний. Це інтерв’ю, яке народжується в результаті року спостережень за публічною людиною: інтелектуалом, політиком, навіть спортсменом. Журналіст зустрічається зі своїм об´єктом у кав’ярнях, заходить додому, записує розмови на магнітофон.

Нам із польською журналісткою Ізабеллою Хруслінською, яка має кілька таких книжок у своєму доробку, зокрема інтерв’ю з Ярославом Грицаком, винайняли резиденцію в замку на заході Польщі, де ми впродовж тижня по шість-вісім годин на день спілкувалися. Потім це все розшифровувалося, переписувалося, дописувалося.

Результат мене вразив. Парадоксальним чином, треба було варшавської журналістки, щоб розпитати мене про речі достатньо особистого характеру, про які ніколи не запитав би український журналіст. Поляки починають із бекграунду – родинної історії, походження, відповідно, історія родини стає історією країни, бо треба розповідати про контекст, тобто через себе починаєш говорити про країну.

Перші відгуки, які я маю від польських політиків, котрі читали рукопис – що ця книжка пояснює Україну польському читачеві із тих сторін, про які досі ніколи не говорилися, і потребує перекладу на інші європейські мови.

Український переклад уже майже готовий і до кінця року вийде друком у видавництві "Комора". Я його не редагуватиму, мого голосу там не буде. Будуть думки – те, що можна звести до світоглядової вижимки. А стилістики, естетики, "художки" – усіх цих забужківських наворотів, забужківських речень – ні.

З Оксаною Забужко розмовляла Ольга Радомська.

 http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2013/10/131021_zabuzhko_interview_or.shtml

Фото: angelus.com.pl