День Конституції став днем тріумфу українського шансону над здоровим глуздом. Широко відомий у вузьких колах Олег Гаврилюк став народним артистом України. Каюсь: до 27 червня я не знав цього співака і ніколи не чув його пісень. Президентський указ застав мене зненацька. Утім, о, великий помічник – Google, дуже швидко розставив усі крапки над "і".

Отже, Олег Гаврилюк – поет-пісняр, автор альбомів "Ключи от рая" (його йменують найкращим шансон-альбомом ХХІ століття), "100 %", "Оголенная душа" і багатьох інших. Утім, поза всякою конкуренцію – обкладинка альбому "ПроХХХодимец".

Пане Костицький і Нацкоммор, агов, як вам таке?

Скріншот офіційної сторінки Олега Гаврилюка

А ще є пісні – "По 100 грамм", "Стриптизерша", "Озорные украиночки", "Ой!", "Люда", "100 роз" etc.

На офіційному сайті Гаврилюка добрі слова про нього говорять екс-міністр оборони Михайло Єжель, Рафіль Сафіуллін, Ян Табачник. Словом, коло поціновувачів зрозуміле. У ньому не вистачає хіба що головного Слухача держави.

Утім, навряд чи Слухачі та Поціновувачі читали ось цей вірш Гаврилюка, датований 2012 роком:

Смотрю на политическую сцену,

И очень многим крысам знаю цену.

Таким себе бюджетным грызунам,
Разъевшимся, хвостатым пацанам.

Хочу спросить сегодня у народа:

Ну, сколько можно выбирать уродов?

Ну, сколько можно позволять им красть?

Зачем, Вы крысам в руки дали власть?

Якщо б читали, їй-Богу, запитали б і про "пацанів хвостатих", і про "уродів", і про "щурів".

Два роки тому, коли Героєм України став улюблений поет Віктора Федоровича – Борис Білаш (пам’ятаєте: це той, хто у разі обрання обіцяв пригостити виборців не лише хлібом і яйцями, а й сексом), здавалося, пік "шансону" у культурі ми пройшли.

Але потім був Ренат Кузьмін з виконанням "Мурки" (без Героя та звання "народного", слава Богу). Пізніше – літературний "шансон" від самого Віктора Федоровича, який оцінили в 16 млн. грн. І Гаврилюк став логічним продовженням епохи шансону.

Епохи несмаку, варварства та пропаганди "їхньої" культури. 

Сергій Руденко