Перша частина зібрала майже два десятки імен.

Цього пропонуємо ще з півтора десятки цікавих письменників і письменниць. Всі вони різного віку, але всі вони є молодими письменниками – тими, хто не так давно почав писати і ще тільки йде до свого opus magnus.

Знайомтесь! І чекайте на наступний епізод серії. На прохання читачів "УП.Життя" готує короткий огляд найцікавіших книжок молодих письменників.

Софія Андрухович

 

Для чого ви пишете?

Я пишу, бо це допомагає мені гостріше й точніше переживати реальність, розуміти її, себе, розуміти, що важливо, а що - не дуже. Це завжди пригода, подорож, і ніколи невідомо, що чекає на тебе попереду. Пишучи, постійно вчусь, і це так захопливо. А ще пишу, щоб робити приємно собі й іншим. 

Чи легко бути письменником в Україні?

Дуже. Все залежить від бажання, сили, впевненості та майстерності.

Скільки разів я потрапляла у готові, досконалі оповідання чи п´єси в маршрутці, яка йде з Академмістечка до смт Клавдієве, скільки історій вислухала або підслухала у перукарнях і кав´ярнях, скільки химерних сценок спостерігала в метро!

Як сказав моїй подрузі один таксист, який віз її додому зі швидкістю 80 км/год, несподівано загальмував, вийшов із машини і підібрав на узбіччі 100 євро: "Треба дивитися - і бачити".

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Ні. Останніх 5 років я фактично не писала. Зараз повертаюся знову. 

Якою має бути ідеальна книжка?

Я не написала силу-силенну ідеальних книжок. Бо ідеальна книжка - ненаписана.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Для мене набагато важливіше, якою я є зараз, у цей момент. Я подорожую - що може бути краще.

Макс Кідрук

 

Для чого ви пишете?

Не для чого, а для кого. Для людей. У мене є купа історій, що рояться у голові і рвуться на волю. Мені здається, це хороші історії, принаймні такі, які ніхто, крім мене, не розкаже (я зараз про фікшн - про трилери).

Я міг би почати розводитись, що пишу, бо не можу не писати, бла-бла-бла. Та це маячня, це перше правило графомана. Я пишу, бо мої історії комусь цікаво читати.

Чи легко бути письменником в Україні?

Для мене запитання "легко чи важко?" не актуальне. Мене це пре - і крапка. Через це питання штибу "де береш натхнення?" чи "як борешся з лінню?" etc вважаю беззмістовними.

Коли займаєшся єдиною річчю, котра тобі по-справжньому подобається, примушувати себе до праці не доводиться. Писати з примусу - це все одно що займатися сексом з-під палки. Процес має приносити задоволення, а всіх, хто думає інакше, я схильний вважати латентними збоченцями.

Переконаний, що в Україні однозначно легше бути письменником, ніж у Сирії, Афганістані чи, скажімо, в Анголі, де до писаки ставляться як до чогось середнього між геєм і купкою коров´ячого лайна.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Так. З серпня 2010-го не маю іншої роботи, крім літератури. Заробляю як з книжок, так і з навкололітературної діяльності.

Якою має бути ідеальна книжка?

Нічого ідеального у світі немає. Навіть якщо говорити про хорошу книжку, вимоги до неї різнитимуться у залежності від жанру.

Загалом вважаю, що хороша книженція має "вставити" читача, викликати у нього сильні емоції (кажу сильні - не обов´язково хороші).

 

ЧИТАЙ ТАКОЖМолоді українські письменники, яких варто почитати

Якщо після хорор-роману читач лягає спати з увімкненим світлом - це хороша книжка. Якщо після прочитання опусу з претензією на високі матерії читач відриває гепу від дивана і береться за своє життя - це також хороша книжка.

 

А ще мені здається, що справді хороша книга має бути великою... Це так, лише гіпотеза, доказів не маю. Чомусь так склалося, що всі книги, які мене реально "вставили", були немалими, не менше 700 сторінок.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

"Porsche Cayman" найновішої моделі в гаражі, скляна вілла в якихось є*енях у Океанії, дружина "бізнес класу" в ліжку (метр сімдесят п´ять без каблуків, 3+, на 75% латиноамериканка і на 25% китаянка) і... автограф Стівена Кінга в рамочці над робочим столом з персональною напутньою присвятою - щось типу "If he insists in writing, shoot the mothefucker!"

Олег Шинкаренко

 

Для чого ви пишете?

Колись ввечері грудня 1999 року я йшов додому та почув від дітей: "Он там біля трамвайної колії лежать мізки". Я якраз йшов до трамвайної колії, було темно, і я мало не наступив на них. Поруч із мізками лежали ще й очі.

На зупинці я побачив стареньку, яка не могла сама зайти до вагону. Я спробував їй допомогти, і раптом вона обійняла мене. Я почув сильний запах перегару. "Ты знаешь таблицу Брадиса? Вижу, что знаешь! Не надуришь меня! Рассказывай!"

Я подивився старенькій у обличчя і побачив, що воно геть закривавлене. Закривавленою була вже й моя куртка. Старенька терлася обличчям об мою куртку та матюкала мене на всю вулицю, вимагаючи негайно розповісти їй таблицю Брадиса "А то у тебя по роже видно, что знаешь!"

Я не міг від неї відійти, бо інакше вона відразу падала обличчям у сніг. Оскільки сніг теж був закривавленим, то безперечно вона вже встигла там полежати. Кінець-кінцем я додумався довести її до лав під навісом та посадити там. "Сука!" - сказала вона мені та виплюнула в обличчя свій зуб. 

Ну, як це було не записати? Зі шматочків цієї історії я зробив 5-6 оповідань.

Я постійно помічаю навколо гротескні речі, які просто просяться на папір, і я записую їх, щоб інші теж звернули на них увагу, бо ж пропадуть.

Чи легко бути письменником в Україні?

Я зараз читаю біографію Джеймса Джойса і розумію, що письменником в Україні бути дуже легко.

Українські письменники просто зажерлися. Їх постійно видають, друкують, влаштовують їм поетичні марафони, презентації, знімають на відео, запрошують на конкурси, вручення нагород, телепередачі. І ще вони розповідають про якісь проблеми.

У Джойса була одна проблема - де знайти щось поїсти. Він збірку оповідань "Дублінці" почав писати, аби прогодуватися, бо йому платили по фунту за штуку. Але більшість з того, що він писав, взагалі нікого не цікавила.

Типова історія з його молодості: зустрічає він на вулиці батька Єйтса і просить у нього позичити фунт. "По-перше, в мене немає, а по-друге, я б вам і не дав, бо все одно проп´єте". 

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Мій перший заробіток був від порнографії. Один російський постмодерніст-розстрига видавав у Москві порно-газету, і я вирішив вчинити стилістичну диверсію: писати художню прозу у вигляді порнографії.

Він швидко розкусив мій намір, і я отримав від нього такого листа: "Надіслані тобою порнооповідання начебто непогані, але я викинув звідти багато зайвої белетристики. У цьому жанрі треба більше дії та неподобства. Треба бути безсоромнішим і, звісно, скоріше набувати досвід. Чи ти часто мастурбуєш? Мені особисто дуже подобається, коли краплі ще теплої сперми торкаються моєї шкіри! Це таке захоплююче відчуття! Твоє оповідання про тоталітарне суспільство, де секс заборонили на державному рівні дуже смішне, але якесь дивне. Нашому читачу подобаються яскраво змальовані сцени орального сексу, а в тебе вони якісь ненатуральні. Гадаю, це через те, що в тебе знову ж таки не вистачає досвіду! Погано, Олег! Треба більше працювати над собою!"

На щастя, я його не послухався, а мої гібриди увійшли до першої збірки оповідань.

Сьогодні левова частка мого заробітку - це журналістика та літературна критика. 

Якою має бути ідеальна книжка?

Насправді існує лише одна ідеальна книжка, а всі інші книжки нам лише ввижаються.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Сподіваюся, що я ніколи не виросту. 

Ірина Шувалова

 

Для чого ви пишете?

Пишу, щоб нагодувати в собі свою маленьку приватну безодню. Думаю, коли починаєш писати передовсім задля чогось іншого, – час кидати цю справу і, за прикладом Остапа Бендера, "перекваліфіковуватися в управдоми".

Чи легко бути письменником в Україні?

Здебільшого, людська психологія працює так, що нам кортить почути або, що ми живемо гірше за всіх (тоді можна вдосталь жалітися, плакатись і нарікати), або, що всі живуть бодай у чомусь гірше за нас (тоді можна позловтішатися).

Гадаю, однак, що бути письменником в Україні і важко, і легко водночас – так, як і всюди.

Легко – бо, скажімо, у нашій країні початківцеві досить просто "видертися" на літературний олімп (чи парнас, чи говерлу) – адже критична маса конкурентів елементарно відсутня.

Важко – бо фактично не існує в нашому літпроцесі постаті фахового літературного агента, бо самотньо як мамонти блукають українським культурним простором поодинокі хороші критики, бо рівень професійної етики видавців нерідко вельми сумнівний, бо…

Ну але жалітися таки легше, ніж хвалитися. Тож якщо мене питають колеги чи друзі з-за кордону про те, як воно – бути письменником в Україні, я здебільшого відповідаю: "Цікаво". І це – чесно.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Я – поет, а заробляти на життя поезією можна, хіба що ставши лауреатом Нобелівки. Я таких амбіцій поки не плекаю – і перетворювати писання віршів на ремесло не ризикую.

Звісно, хотілося б, аби в нашій країні існувало більше джерел фінансової підтримки, що надають письменникам змогу віддаватися творчій праці, хоча б якийсь час не зважаючи на питання хліба насущного (як це, скажімо, відбувається у США, де і приватні, й урядові фундації надають розмаїті ґранти та стипендії для письменників: від початківців – до маститих професіоналів).

Втім, на щастя, подібні джерела фінансування існують не лише на національному, а й на міжнародному рівні – а отже часом усе ж можна дозволити собі розкіш присвятити себе улюбленій справі цілковито, утікши кудись на письменницьку резиденцію.

А поза тим, я заробляю собі на життя, працюючи в галузі освітнього консалтингу і відряджаючи молодих фахівців із пострадянського простору до гарвардів та оксфордів.

Якою має бути ідеальна книжка?

Голою, щільною і безжальною.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете

Звісно ж, великим!

Остап Сливинський

 

Для чого ви пишете?
Мене таке питання ставить в тупик. Я можу сказати, "для кого" пишу або "чому" пишу, але "для чого"?..

На світі є багато речей, які мають свої першопричини і мотивації, але притому – цілковито антипрагматичні. Для мене таким є писання. Як-от невимушена розмова, звичайна балачка з кимсь незнайомим у випадковому місці: вона не відбувається заради того, щоб переказати співрозмовникові якісь суттєві речі, без неї взагалі можна було б обійтися в цьому конкретному місці й часі, але загалом, у вимірі життя, без цього неможливо існувати.

Я не хочу цим сказати, що література – то пусті теревені, простий фатичний контакт заради того, щоб не почуватися самотнім під небом, але це – заняття, яке не мусить відштовхуватися від цілі. Тут часто корисно забувати про горизонт, до якого ти йдеш, і слухати свої стопи, свист вітру у вухах.

Чи легко бути письменником в Україні?

Навіть не знаю, як сказати. Це така собі "нестерпна легкість буття". Немає переслідувань, жорсткої цензури, ним не цікавиться влада, але у нього й жалюгідно мало читачів, як на таку велику потенційну аудиторію. На вулиці його не впізнають ні агенти держбезпеки, ні вдячні шанувальники.

Письменник в Україні – це "невловимий Джо", який, може, підсвідомо й хотів би, щоб ним зацікавилися не лише другі, але й перші, проте залишається у своєму пеклі свободи.

Ситуація практично не змінилася від початку ХХ століття, коли ні народників, які уявляли собі, ніби "ходять помежи люд", ні модерністів, які плювали на "profanum vulgus", усе одно майже ніхто не читав. Переважно навіть не намагався.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Почасти так. Не віршами, а статтями і рецензіями, але навіть вірші іноді дають якийсь невеликий прибуток – переважно в перекладах.

Якою має бути ідеальна книжка?

Ідеальна книжка для мене – це ідеальний твір. Я не книжковий фетишист, матеріальна форма книжки для мене завжди другорядна порівняно з вмістом.

Взагалі мені дивними є пропаганда читання чи "культ книги" в тому вигляді, в якому вони в нас часто озвучуються. Буцімто завжди краще, щоб дитина читала, ніж вешталася вулицями. Мені здається, хай краще погуляє, ніж має читати макулатуру, відсоток якої на українському ринку величезний.

Те, що в нас майже нічого не читають – велика проблема, але від безрозбірної пропаганди читання без зважання на якість книжкового продукту, здається, більше шкоди, ніж користі.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Може, коли виросту, перестану писати? Є деякі заняття, в яких краще занадто не дорослішати.

Богдан-Олег Горобчук

 

Для чого ви пишете?

Якби мене таке запитали років із 5 тому я би точно знав що відповісти. "Я пишу, щоби читали інші. Щоби втілити сенси, які важливі саме для мене. Привернути до них увагу, щоби вони проростали в чиїхось головах. Тому для мене процеси написання і публікації є нерозривними" - відповів би я тоді.

Зараз багато змінилося. "Мета оприлюднення" для мене тепер значно слабша, аніж задоволення від процесу писання, від творення тексту.

Зараз поезія для мене – це спосіб говорити саме так, як хочу я сам, а не як очікують від мене оточуючі, як прийнято і звично. За це я її і ціную

Чи легко бути письменником в Україні?

Бути письменником – взагалі суцільне задоволення. Але, судячи з форми питання – йдеться про насущні, фінансово-соціально-політичні аспекти… От професійним письменником в нашій країні бути - навряд чи легко.

Жити з написаного можуть дозволити собі – нехай – десятки, та й то – йдучи на неодмінні компроміси. І лише одиницям вдається і писати те, що хочуть, і так, як хочуть, та іще й отримувати за це нормальні прибутки (не в останню чергу – завдяки іноземним публікаціям).

А от поетом бути легко. Усвідомлюєш, що розраховувати на значні прибутки від написаного – нонсенс, – і вільний обирати і форму, і найменші відтінки змісту.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Скажімо так – були прецеденти. Декілька разів отримував гонорари за журнальні публікації в Україні і за кордоном, літературну премію, що супроводжувала одну з книжок, гонорари за дві інші поетичні збірки. Але це – епізодичні прибутки.

Здається, від ілюстрування книжок інших авторів я отримав більше коштів, аніж від публікацій написаного мною самим.

Проте обертання в літературному середовищі дає значно цінніший капітал – соціальний. В мене був досвід роботи у двох українських видавництвах, і – зрештою – першу нормально оплачувану роботу я отримав завдяки знайомству, зав’язаному саме в літсередовищі.

Якою має бути ідеальна книжка?

Книжка не має бути ідеальною. Бо до неї одразу виникне купа запитань: "і навіщо ти ідеальна?", "а ти от ідеальна і для автора, і для читачів, і для видавця?", "і не соромно тобі ото бути такою ідеальною?" і т.д.

Книжка має бути просто хорошою. Цього цілком достатньо.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Таким от підстаркуватим і (сподіваюсь) радісним письменником. Напишу на схилі літ грубезний повчальний роман. А потім спалю.

Олеся Мамчич

 

Для чого Ви пишете?

Коли пишу, почуваю себе живішою. Ніби є усередині додатковий орган, використовуючи який, набираюся сил і повноти. І навпаки: коли довго не пишу, ніби якась частка мене відсихає.

Чи легко бути письменницею в Україні?

Легко, в тому сенсі, що писати можна будь-що. Якби двотисячники жили у роки тридцяті, половину з нас уже би постріляли. Якби у шістдесяті – за не той вірш можна було дістати інфаркт.

Тяжко, бо в Україні література – діяльність для душі, тіло (у вигляді книговидавництва, гонорарів, мережі розповсюдження і критики) – дуже й дуже хиленьке. А для гармонійного росту літератури, як і людини, потрібна здорова рівновага.

Чи вже заробляєте на життя писанням?

Найбільший заробіток був – 5 тисяч гривень за книжку. Якби можна було писати і видавати по книжці в місяць, сяк-так би жилося.

Наразі я на межі виходу із другого декрету і смутно подумую, що якщо до двох дітей візьмуся ще й за якесь літредагування на дому, часу на омріяну дитячу прозу вже не залишиться.

Із віршами простіше – за них не платять, але вони примудряються пролазити у різні життєві щілини, такі собі безтілесні істоти.

 Якою має бути ідеальна книжка?

Вона має у буквальному значенні змінювати - якщо не світ, то бодай одну людину - на краще. За останні років десять я мала дві такі книжки.

Це проповіді митрополита Антонія Сурозького, які мали глибокий вплив на мій світогляд. І це мемуари Ірини Жиленко, після яких я геть перебудувала власний побут із надією, що в ньому тепер буде більше місця для креативності.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Зростання тим і цікаве, що його майже не можливо передбачити, особливо якщо ти вичерпала себе на попередньому етапі і займаєшся професійно відточеними самоповторами.

Хотілося би просто – рости, а форми зросту – завжди для нас – несподіванка.

Ксеня Харченко

 

Для чого ви пишете?

Я не малюю, не співаю і танцюю зрідка, тому – якщо йти від супротивного – письмо для мене є найприроднішим і, зрештою, єдиним можливим способом зворотного зв’язку зі світом. Крім того, мало що приносить мені таке задоволення, як писання, тож із суто гедоністичних міркувань відмовити собі в цьому просто не можу.

Чи легко бути письменником в Україні?

Чи легко бути професіоналом у будь-якій галузі? Успіх, напевно, визначає збіг різноманітних обставин: обраний фах, наявність поля й засобів для реалізації, час і зусилля, вкладені в роботу, відгук, який надихає на її продовження.

Писання я вважаю заняттям, яке потребує часу, концентрації та чималих зусиль, тож бути письменником у будь-якому разі нелегко. Україна в контексті письма може запропонувати чимале поле діяльності: матеріалу багато, конкуренція фактично відсутня.

Однак художнє письмо з причин здебільшого матеріального характеру для мене досі не покидає ніші "захоплення", тому визначення "письменник" загалом видається сумнівним.

Щоб бути мандрівником, треба мандрувати, письменником – писати. І перше, і друге заняття накладають відчутні обмеження на те, що прийнято називати звичним способом життя, відмовитись від якого на користь і першого, і другого я поки не можу.

Польська письменниця Ольга Токарчук якось сказала, що покинула і роботу, і певне коло спілкування, й інші заняття, які потребують чималої віддачі, коли вирішила стати письменником. Однак у її випадку літературний успіх визначений наявністю не лише якісних текстів, а й, поза сумнівом, культурної інфраструктури в Польщі.

Я би теж хотіла одного дня зважитись на такий вибір. Або навіть так: щоб одного дня така перспектива стала неуникненною.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Мені пощастило певний час жити з писання, однак тут не йдеться про заробіток, який може приносити художнє письмо у вигляді гонорарів або роялті.

Щодо публікацій, то за кілька сторінок у журналі я часом отримувала гонорар у кілька разів вищий за гонорар від цілої книжки.

Однак розмір грошової винагороди прямо залежить від кількості публікацій: що більше публікацій, то популярніший письменник – і його заробітки вищі. Безумовно, я також маю на увазі доходи від публікацій за кордоном.

Якою має бути ідеальна книжка?

Ідеальна книжка не відпускає цілу ніч.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Я виросту, коли наберу 10 000 годин. Щойно це станеться – почнеться найцікавіше.

Катерина Калитко

 

Для чого ви пишете?

Тут мало би бути щось попсове на кшталт „бо не можу не писати", „це мій спосіб самореалізації й говоріння зі світом", „без цього мені фізично зле". Все це певною мірою правда.

Найчесніша ж відповідь буде такою: все, що пишеться, ще жодного разу не пояснило мені, навіщо воно прийшло.

Чи легко бути письменником в Україні?

Це питання порядку „чи легко бути вільним?".

Хтось більш-менш уміло дає собі з тим раду, хтось розгублюється та божеволіє.

Літературний, з дозволу сказати, ринок у нас дикий і практично неораний, тому кожен письменник сам вирішує, як йому жити зі своєю свободою. Це водночас весело і відповідально.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Мої творчі активності приносили якісь гроші завжди, ще з юнацьких часів. Інша річ, що серйозних потреб завжди більше, ніж цих грошей. Типова ситуація для більшості українських авторів, думаю.

З одного боку, часом хочеться жити тільки з літератури. З іншого – не знаю, чи не було б дискомфорту від часткової втрати свободи, згаданої вище. Мені легше вільно мандрувати й ловити внутрішні імпульси, ніж вмонтовуватися в систему, навіть якщо це всього-на-всього строгий творчий графік.

Якою має бути ідеальна книжка?

На щастя, ідеалу немає ніде й ні в чому.

А просто хороша книжка, як на мене – це та, яка живе повнокровним життям, відбрунькувавшись від автора. Налагоджує енергетичний обмін із читачами, читається й обговорюється і через роки, коли вже вгаває медійна кампанія, передається з рук в руки. Це з авторської перспективи.

Хороша ж книжка для мене-читача – та, що завжди провокує сильний адреналіновий удар, і несуттєво, з плюсом він чи з мінусом. Головне – щоб із книжкою хотілося розмовляти, сперечатися, аналізувати й досліджувати в пориві заперечення, або ж продовжувати історію, жити в ній і тоді, коли книжку закриваєш.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Сподіваюся, що завжди ростиму. Зупинитися – це сумний фінал.

Катерина Міхаліцина

 

Для чого ви пишете?

Тому що це мій спосіб утекти від світу, а водночас – найщиріший вираз любові до нього.

Чи легко бути письменником в Україні?

А чи взагалі легко – бути? Бути відповідально і вдумливо?.. З іншого боку, моя Україна – внутрішня. Там багато світлих людей і речей. Там буває і нестерпно легко, і нестерпно важко.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Наразі я заробляю на життя читанням – редагую написане іншими. Ну, ще перекладом. Але ні редагування, ні перекладу не було б, якби я не писала.

Якою має бути ідеальна книжка?

Ідеальних книжок не буває. Вони живуть у головах, про них складають легенди, іноді їх навіть показують у кіно чи згадують у музиці… А взагалі, книжки, як люди, - якщо їх вірно відчитати, вони стають неймовірно близькими. Одні на кілька митей, інші – на все життя.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

У мене двоє діток, тож є надія, що я ще довго залишатимуся не-дорослою.

Альбіна Позднякова

 

Для чого ви пишете?

Для мене письмо є внутрішньою потребою, втіхою від гри словами та впорядковування красивих і цікавих речей, які мені випало відчути та побачити.

І ще пишу задля радості співвідчування: ото опишеш якусь дрібничку, тебе хтось прочитає — і ця людина, читач, одразу стає близькою-близькою. Мене завжди захоплювала величезна сфера довіри, яка шириться довкола письма.

Письмо дозволяє перестати соромитися і мугикати, мурмотіти, наспівати і викрикувати усе, що надиктовують наші внутрішні голоси, дає змоги відчути слова на смак.

Чи легко бути письменником в Україні?

Я зараз не в Україні і мушу визнати, що поза її межами мені писати нелегко. За чотири місяці в США я написала лише один вірш. Щоправда, мала трохи перекладацької роботи, писала статті та мандрівні нотатки, але це не зовсім те, у цьому менше творчості.

Тут важко писати, бо не відчуваєш реципієнта, не маєш кому читати вірші на кухні за чаєм, бо мало хто зрозуміє кирилицю…

В Україні письменником бути не так вже й складно, звісно, є проблеми із видавцями, які не хочуть братися за тексти молодих авторів, зі збутом книг та низькими продажами і, відповідно, малими гонорарами, проте є середовище, чи принаймні формується молоде середовище, яке готове читати та відвідувати літературні заходи.

Є багато незаповнених ніш, у яких ще можна експериментувати. Ростуть і з’являються нові літературні фестивалі. Тобто є якийсь рух.

І мені особисто в Україні, зокрема, вдома, у Львові, пишеться легко. І лише там відчуваю той простір спокою і затишку, який дозволяє виповісти все, що зароджується всередині. Там можна відпустити себе і цілковито бути собою.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Ні, заробляю трішки статтями, перекладом та поодинокими гонорарами за публікації.

Якою має бути ідеальна книжка?

Ідеальна книжка, як на мене, має бути стилістично цілісною, ритмічною, емоційною і мовно красивою. Не важливо, про що вона буде, більшу вагу має стиль письма, цільність композиції.

А ще мусить мати відповідне текстам оформлення, таке, щоби її приємно було взяти до рук і хотілося носити із собою скрізь. Це могла б бути книга якоїсь незвичної форми або з незвичного матеріалу, прикрашена інкрустаціями або вишивкою, — аби це тільки узгоджувалось зі змістом.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Коли виросту, мабуть, писатиму більше прози. Напишу велику прозову книгу, про яку давно мрію. Це буде історія кількох поколінь однієї багатонаціональної родини, гілки якої походитимуть з Галичини та Волині.

Там буде багато історичний деталей. Вона охоплюватиме часовий проміжок приблизно від початку ХХ століття і до наших днів. І будуть там і любові, і смерті, і старі бабці з живописними зморшками, і пляцки за родинними рецептами, і шиття а німецькій машинці "Зінґер".

Христя Венгринюк

 

Для чого ви пишете?

Я пишу лише тому, що не можу не писати. Знаю, що це може не найкраще для мистецтва, але так є.

Чи легко бути письменником в Україні?

Мені усе одно, де бути письменником, бо давно зрозуміла, що на гонорари від книг мені не прожити ні тут, ні в Європі.

А чому так, думаю, це буде зрозуміліше після виходу мого роману "Хутір Америка", який вже редагується.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Заробляю, найчастіше за есе, або статті. Якщо бути щирою, то в місяць ці кошти складають приблизно одну мінімальну заробітню плату в нашій країні.

Доводиться літературу відкласти на маргінес, щоб встигати на основній роботі. А так як основна робота дуже близька до літератури, то задоволення від неї є, а грошей мало.

Якою має бути ідеальна книжка?

Напевно, такої книги нема... Нема чогось об’єктивно ідеального для всіх. Для мене ідеальною книгою є "Біблія" Не думаю, що хтось колись зможе її повторити.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Головне вирости і залишитись письменником. Ще було б добре бути у світлому глузді, бо межові стани, переконана, відомі більшості митцям. Сподіваюся, що мене нічого не спонукатиме писати "жіночу прозу", бо тоді краще не писати взагалі.

Не мрію про якусь надмірну славу, але, звісно, хочеться, щоб мене читали. Так, хочеться.

Тарас Антипович

 

Для чого ви пишете?

Писання – це абсолютна свобода творення реальності. Тобто я пишу заради відчуття свободи. Мені його часто бракувало раніше. А обмін енергією з читачем – додатковий кайф.

Чи легко бути письменником в Україні?

В останні 20 років легко, але я би сказав, що це нестерпна легкість. Прозова традиція в Україні не склалася, бо її фізично замордували. Отож, класика дихає нам у спину дуже кволо.

Видавнича планка якості текстів виставлена невисоко, її легко взяти. Сучасна українська література і досі заповнює свої ніші. Заходиш у будь-яку, а там вільно. З’являється фальшиве відчуття першопрохідця.

Усе це розслабляє, а розслаблений письменник видає слабкий текст, який не мав би шансів стати подією в більш розвиненій літературі. Здається, самі письменники це усвідомлюють, тому і змирилися зі зневажливим колективним означенням – "сучукрліт".

Нестерпна легкість є і в тому, що наше письменницьке середовище існує без конфлікту ідей. Ми взагалі не конкуруємо поміж собою. Це погано для літератури, але добре для людського спілкування – у нас обмаль особистих чвар. Здебільшого продукуємо взаємні "лайки" і компліменти (за винятком кількох буйних).

У сенсі пошуку тем і характерів наша "ковбойська" держава – рай для автора. Харизматичних мерзотників, межові ситуації не треба вигадувати – вони повсюдно. А от із праведними героями та гепі-ендами складніше. Хоча кому вони цікаві!?

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Одноразово – по виходу книжки. Гонорари за книгу в Україні, як і літературні премії, переважно коливаються в межах одної-двох місячних зарплат піарника або редактора середньої ланки.

Це значить, що література у нас – не професія, а хобі. Більшість літераторів змушені промишляти журналістикою, рекламою, піаром чи навіть політологічними студіями.

Проте є винятки, котрі завдяки таланту, знанню іноземних мов, частим поїздкам здобулися на закордонні переклади, добрі гонорари, творчі стипендії. Це теж непростий шлях, надто для тих, хто має сім’ї в Україні.

Загалом, фінансове щастя для українського письменника досяжне за умови, що ти – сам собі промоутер. Без вдалого самопіару, продуктивного скандалу тебе мало купуватимуть.

Зрештою, чи маємо ми право вимагати купівлі книжок від мільйонів українців, які не можуть собі дозволити регулярно їсти м’ясо?

Якою має бути ідеальна книжка?

Я знаю лише один ідеальний текст – це молитва "Отче Наш", де в двох реченнях сказано все, що людині треба, і все, чого їй не треба. Але це текст, продиктований Ісусом під час Нагірної проповіді як взірець точного звертання до Бога.

Ідеальних книжок, створених людьми, не буває. Я би радше говорив про "оптимальну" книжку – на це ми ще спроможні. Такий твір має поєднувати цікаву історію, виважену інтонацію та добрий стиль. Звучить – просто, виконати – складно.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Хм. Це кумедне запитання загнало мене в глухий кут. Мені за 30, і цілком можливо, що я вже припинив рости.

Аня Гераскіна

 

Для чого ви пишете?

Колись мені сказали, що казати "я пишу для себе" - це побрехеньки. Що кожен, хто бере ручку, думає насамперед не про текст та власне від нього задоволення, а вже-вже бачить в кінці тонелю задоволеного та вдячного читача і, як результат, визнання хоч і на якому рівні.

Тому буде так – спочатку я пишу для себе, коли текст сам веде, коли незрозуміло, якою буде кінцівка, коли ти відгадуєш загадку, яку невідомо хто небесний тобі загадав.

А потім, оглянувши прискіпливо "свіжоспечене надбання", я можу сказати, що таки пишу для читача. Нехай і одного, але мого, ідеального.

Чи легко бути письменником в Україні?

Бажання та можливість писати не залежить від країни народження та місця проживання. Інша річ – видавницька справа та просування написаного. Тут дуже імпонує західний досвід літературних агентів.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Я працюю за їжу майже в буквальному сенсі. Перший свій літературний гонорар я проїла прямо на місці його отримання у присутності видавця. Увесь. Інша річ, що з писанням пов’язана моя основна робота – я рекламіст.

Тут ми не рахуємо гранти і премії – це річ не системна, швидше бонусна, а від того ще приємніша.

Якою має бути ідеальна книжка?

Своя – за сторінку не дописаною. Адже коли ставиш крапку, вмикається внутрішній цензор, і вже спокою не дає.

А чужа – за якою забуваєш про те, що тобі насправді розказують історію. В якій повністю розчиняєшся і не рахуєш час.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Дорослим. Неврівноваженим. Кращим.

Олександр Михед

 

Для чого ви пишете?

Пишу, бо зберігаю наївну віру, що літери ще мають вагу.

Чи легко бути письменником в Україні?

Мабуть, ні. Але не знаю точно, тому що не вважаю себе письменником.

Чи вже заробляєте собі на життя писанням?

Не писанням. Радше в дотичних до літератури сферах.

Якою має бути ідеальна книжка?

Думаю, її вже можна знайти у списках літератури, обов’язкової для вивчення в університетах. Хоча з іншого боку – це безкінечний квест.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Письменники не виростають. А просто старіють. Часом їм вдається, окрім сумнівної пенсії і репутації в певних колах, також отримати більше життєвого досвіду і зрозуміти трошки більше, ніж молодим письменникам. І старих письменників, мабуть, можуть непокоїти докори сумління. На відміну від молодих – завше певних, що все роблять правильно.

Валентина Вздульська

 

Для чого Ви пишете?

Якось Кейт ДіКамілло, авторка книжки про кролика Едварда, написала, що ще в університеті викладачі хвалили її за стиль і радили почати писати. І вона зробила помилку, повіривши, що таланту достатньо. Знадобилося чимало часу, аби зрозуміти: потрібна постійна над ним робота, аби це дало якісь результати.

Тож п’ять разів на тиждень Кейт рано вставала, випивала чашку кави, сідала за комп’ютер і писала по дві сторінки в день. Вона зізнається, що увесь цей час їй жахливо не хотілося писати. Але ДіКамілло змушувала себе і була задоволена, коли виконувала норму.

У ДіКамілло багато чудових книжок. Її "Пригоди мишеняти Десперо" отримали медаль Джона Ньюбері 2004 року. Це, як відомо, найпрестижніша нагорода для дитячої книжки в США.

Я веду до того, що, напевно, теж десь так тренуюся, як Кейт. Часом мої речі публікують.

Чи легко бути письменницею в Україні?

Здається, зараз в Україні дуже особливий період щодо дитячої літератури. Своєрідне "освоєння цілини".

Є величезна кількість тем і жанрів, які чекають на свого автора, видавця і читача. Це не Британія, і не Штати, де на один сюжет, один мотив чи образ дитліт складаються каталоги книжок.

У мене слинка тече на думку про те, скільки цікавого можна було б зробити. Але, як бачимо, наші автори не поспішають. Тут багато проблем. Одна з них – відсутність учителів і певної традиції, з якої вони могли б учитися. Звісно, є соцреалістична дитліт, є народницька традиція, є химерна проза, є дуже сильна "альтернативна" поезія сімдесятників. Але це поетики минулих епох.

Сучасні тексти потребують нового словника, нових тем, іншого письма. Можна вчитися, читаючи сучасну західну дитячу прозу. В оригіналі, за можливості, бо кількість, якість і темпи наших перекладів переважно не задовольняють. Або можна винаходити велосипед самому, але це довше.

Чи вже заробляєте на життя писанням?

Не пам’ятаю вже, що я купувала за свої гонорари. Якось купила торбу книжок для однієї провінційної бібліотеки. Я не хвалюся. Я агітую

Ні, насправді я знаю багатьох людей, які час до часу так роблять.

Якою має бути ідеальна книжка?

Ідеальна книжка, якщо дозволити собі таку гіперболу, це та, яка в конкретний час вступила в "хімічну реакцію" з конкретним читачем. Тут має бути багато розумних слів про екзистенційний досвід, сторітеллінг, книжкотерапію, пошук ідентичності, психологію та соціалізацію)

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Сподіваюся, мій гіпофіз працюватиме до останнього. У найближчій перспективі хотілося б завершити розпочатий "легкий" підлітковий роман і розпочати інший, "важкий".

Оксана Лущевська

 

Для чого Ви пишете?

Не можу окреслити кінцевої мети. Є історія, задум, ідея, які роками вертяться в голові. Часто ці ідеї обдумуються - і відкладаються у "вічність". Утім дещо лишається і згодом опрацьовується в тексти. Гадаю, що писання спонукає мене вчитися бачити події уповільнено, аналізувати їх, міркувати над ними, розвиватися і пізнавати щось нове.

Останнім часом для мене писання набуває суті з читацькими відгуками. Не те, щоб якийсь мій текст напряму залежав від читацької думки, але я уважно і трепетно дослухаюся до того, що кажуть чи пишуть юні читачі.

Справедливо буде зазначити, що спочатку писання було просто хобі й приносило велике задоволення, та зараз, чим більше я працюю у сфері дитячої літератури, тим більше я вбачаю в писанні певний "підхід", у якому я б хотіла навчитися поєднувати те, що я вивчаю в академії з моїм задумом. В академії я фокусуюся на книжках, які не вчать читанню, як процесу, а радше формують світогляд. Я багато читаю "світотворчих" книжок наразі і думаю, що згодом цей досвід висвітлиться в моїх текстах.

Чи легко бути письменником-письменницею в Україні?

Не візьмуся робити висновки, бо вже близько 9-ти років не живу в Україні. Хоча я не відчуваю великого культурного "розриву", бо я часто прилітаю, а також постійно спілкуюся з друзями, редакторами, видавцями онлайн, та все ж моя думка - це думка здалеку.

Якщо говорити про буття автора в понятті креативності, то в українській дитячій літературі (за якою я слідкую і вже третій рік вивчаю в академії США) маса не розпочатих тем. Це і екзистенціальні теми, і теми історичної правди, і теми сучасного українського будня, і питання тіла та багато інших. Усі вони чекають на творчий авторський підхід і експеримент із жанрами.

Нам є куди рухатися, і є маса матеріалів для майбутнього опрацювання.

Чи вже заробляєте на життя писанням?

Часом мені вдається оплатити свій квиток до України з США і назад.

Загалом, наскільки мені відомо, не тільки в Україні, але й у США мало хто насправді заробляє з творчості. Часто найцікавіші, непередбачувані письменники працюють над своїми текстами поза роботою .

Якою має бути ідеальна книжка?

Думаю, що такої не буває. Що є ідеальним для одних читачів, не є ідеальним для інших.

В одній із своїх праць Лоїс Розенблатт (1904-2005), американська професорка, одна із засновниць теорії читацького відгуку, написала так: "Читання - це транзакціонний процес, що відбувається між певним читачем і певним текстом у певний час і за певних обставин". А відтак кожен читач приносить до тексту свій персональний/унікальний досвід.

Чи можемо ми виробити формулу "ідеальної" книжки? Випрацьовуючи певний культурно-літературний канон, ми, звісно, можемо окреслити, що б нам хотілося бачити в книжці тут-і-тепер. Утім, зважаючи на жанри, мультивалентість, застосування нових медіатехнологій, сталої "формули" бути не може.

Опишіть, яким станете письменником, коли виростете.

Не певна, як тут відповідати. Мені здається, не варто забігати так далеко наперед. Час покаже.

Ірина Славінська