Учора в київській книжковій кав’ярні «Бабуїн» Фоззі з гурту ТНМК представив свою нову книжку «Иглы и коньяки». Це вже третя. Попередні дві — «Ели воду из-под крана» та «Winter Sport», що вийшли друком 2009-го та 2010 років.

Напередодні «День» зателефонував Фоззі.

— Я хотів написати що-небудь про період, коли були популярні «наперсточники». («Наперсток» — один із видів «класичного» ігрового шахрайства: треба вгадати, під яким із трьох ковпаків чи наперстків сховано кульку. — Ред.). Хлопці, яких колись знав, мріяли працювати «наперсточниками», тому що такий «бізнес» приносив великі гроші, — розповів він. — Фактично це був єдиний спосіб заробити. Тоді був кінець 1980 — початок 1990-х років — економічна криза і безробіття. Мої персонажі — євпаторійці (сам жив в Євпаторії. Мій тато звідти. Бабуся і дідусь там мешкали). Вони вигадані. В якийсь момент написання книжки мене потягнуло розповісти й про те, як пацани «підсідали» на важкі наркотики і як потім спробували з них «зіскочити».

— Як вплинули 1990-ті на мене і моє покоління? — продовжує Фоззі. — Вони сформували наш світогляд. Мені здається, щось стратегічно змінюється в нас, але певні ментальні «твердині» залишаються тими ж. Ми розмовляємо між собою мовою 1990-х.

— Коли представляв свою першу книжку, мені теж важко було відповісти на запитання, мовляв, що таке ж було в тих 1990-х, — підсумовує автор. — І я вигадав, що «Ели воду из-под крана» — український вестерн, в якому йдеться про часи дикого Заходу, тільки в Україні: коли закони не діють, роботи немає і починаються всілякі напівгероїчні історії. Нехай це буде сказано й про «Иглы и коньяки».

«Про що ця книжка? — написав у післямові до «Игл и коньяков» Cергій ЖАДАН. — Про останнє покоління романтиків і героїв, про дітей, котрі хотіли стати космонавтами й детективами, про підлітків, котрі мріяли про гарних жінок та фірмові спортивні костюми, про дорослих, котрі намагалися просто вижити й не здохнути. А також про піонерів та авторитетів, про моряків і дилерів, про брейк-данс і старі-добрі кримські портвейни. Це книжка про море, вона наповнена ним, його ритмом, тінями, вітром і запахом. Зрештою, це книжка про третю світову війну, на фронтах якої ми всі свого часу полягли, самі того не помітивши. Здавалося б, що ще цікавого можна витягнути з нашого спільного минулого? Чого ще не чув довірливий читач? Чого він не знає? А все одно, завжди знайдеться пара-трійка фантастично смішних і неймовірно печальних історій, які трапилися десь зовсім поряд з нами. І їх ніколи не пізно розповісти. Головне — мати відкрите серце, чіпку пам’ять і добрі наміри. У Фоза з цим усе гаразд».

А втім, перефразовуючи відому приказку, скажемо так: краще самому прочитати книжку, аніж кілька разів про неї почути.

Надія ТИСЯЧНА