- На Вашу думку, якщо мовний законопроект Ківалова-Колесніченка стане законом, які це матиме наслідки? 

- В майбутньому цей сепаратистський проект може спричинити територіальний поділ України. У країні дійсно є розкол за мовно-культурною, ідеологічною ознакою. Цей законопроект наповнює його географічно-територіальним змістом. Досі велися розмови: "Добре, будемо колись країну ділити. Де проводити кордон?". Цей проект і показує, де саме його проводити, називає конкретні адміністративні одиниці, де точно буде російська одномовність. Виникне країна, частина якої буде одномовна, а частина - двомовна з переважанням української мови. 

Є ще мій особистий вимір цієї проблеми, як письменника. Я маю дуже непогані спогади про спілкування з публікою саме в цих регіонах, в яких тепер цей законопроект відбирає українську мову. Мені здавалося, що там не все так безнадійно, що люди не ставляться до української якось негативно, з ворожістю. Їм просто не вистачає спілкування правильною, хорошою українською, яка б їх приваблювала. Ось усе це в цілому створює таке враження, що проект насправді нічого нікому не дає. Натомість відбирає у тих, кого він, начебто, захищає, право й можливість знати ще одну мову. 

Я маю все ж таки рештки надії на те, що в другому читанні цей законопроект не пройде. Але я не знаю, на чому моя надія може базуватися. 

- Тоді кому може бути вигідне прийняття такого законопроекту? 

- Він, передусім, тактично вигідний правлячій партії. Завдяки цьому на найближчих виборах вона зможе отримати певні бонуси. Представники Партії регіонів тепер будуть розмахувати цим проектом і всюди повторювати, що виконують обіцяне. 

Є стратегічна вигода, яку отримує наш великий східний партнер Росія - поглиблюється роз´єднаність українського суспільства і це, безумовно, створює для них сприятливі умови як можна тиснути й впливати на нашу країну. 

- Але ж роз´єднане суспільство, теоретично, має бути додатковим головним болем для влади... 

- Мені би хотілося бачити цю владу в якомусь розумнішому варіанті, але для них завжди безпосередня потреба сьогоднішнього дня затьмарює думку про майбутнє. Про майбутнє ця влада, по моєму, просто не має здатності думати. Їм важливо сьогодні підняти свій електорат на найближчі парламентські вибори. Це - їхня єдина мотивація. 

- Що можна зробити сьогодні для підтримки української мови? 

- Саме прийняття цього проекту суто психологічно викликає той рівень психологічного спротиву, який мобілізує людей на утримання позицій української мови. 

Що можна тут робити? Просто не зрікатися української, а послуговуватися цією мовою якомога більше й протистояти всюди, там де її будуть принижувати. Відстоювання прав щодо мови має, насправді, значно ширшу амплітуду. На це слід дивитися у більш загальній площині відстоювання прав людини і громадянина. 

- Ну, якщо говорити про відстоювання прав, то у нас зараз із цим якось не дуже складається останнім часом. Після податкового майдану й виступів чорнобильців значних акцій протесту більше не було. У чому причина такої апатії? 

- Я думаю, тут не про апатію треба говорити. Працює обережність. Опозиційні акції за цієї влади, як правило, брутально й насильницьки розганяються. Українці, які протестують і, головним чином - які не протестують, нажаль, ще не розкрутилися психологічно до того, рівня, щоб ризикувати собою й виходити під ці палиці, під сльозогінний газ. 

Усі чекають виборів. Якщо вони будуть фальсифіковані до такої міри, що буде дуже брутально змінене загальне волевиявлення, то я впевнений, що буде досягнуто певної критичної межі в настроях людей і вони виступлять. 

- Останнім часом у новинах з´явилася інформація про те, що Ви відмовились друкувати книги в рамках програми "Українська книга". Чому? 

- Я відмовився б. Хоча, по факту, такого не було - до мене просто ніхто не звертався з подібними пропозиціями, це вже хтось нафантазував. Але ще раз хочу підкреслити: якби звернулися - я б сто відсотків відмовився б. Принципово не хочу мати якісь пільги чи блага від держави, зокрема - від такої. 

- За чий рахунок сьогодні може видаватися українська книжка? 

- В ідеалі це мало б бути в такій формулі: видавець видає, читач купує, автор і видавець - живуть із того, що книга, крім своєї духовної складової, має ще й матеріальну. Книга - це також товар.

Але в нашому суспільстві це дуже рідко вдається. Треба, щоб книга стала дійсно масовим явищем, як, наприклад, роман Ліни Костенко чи Василя Шкляра. Їхні твори включили в себе значно ширший політичний контекст і купування цих книжок стало ледь не проявом боротьби з існуючим режимом для багатьох українців. В цьому випадку, звичайно, можна говорити про комерційний успіх книги і дуже високі продажі. 

В усіх інших - складається ситуація, коли слід розраховувати лише на те, що пересічний наклад (десь від 3 до 5 тисяч примірників) української книжки не принесе блискучих прибутків ані авторові, ані видавцеві, але й збитків теж не завдасть. Десь на такій межі - прибутків немає, але й збитків теж - українська література і існує. 

- За таких умов чи можна говорити про те, що українська література сьогодні існує як ринок? 

- Мабуть ні. Вона може існувати як певний фрагмент на книжковому ринку. Але в цілому це не працює як амбітний книжковий ринок. 

- Саме через це Ви останнім часом почали відходити від виключно літературно-творчої діяльності? 

- Я просто намагаюся іти туди, куди мене тягне і створювати несподіванки не тільки для інших, а й для себе самого. Але до певного часу я не мав змоги все це втілювати. Треба було літературним горбом напрацьовувати всі ті можливості, які тепер я можу реалізовувати. 

Я не перестаю писати, маю певні плани, пов´язані з наступними книжками. Але в той же час мені цікаво паралельно вести ще хоча б одну-дві лінії. Одна з них пов´язана з музикою - в липні ми з гуртом "Карбідо" будемо записувати наш третій альбом в Польщі. 

Крім того, мені весь час здається, що оце фасування за професійними ознаками не повинно нічого диктувати в мистецтві. Коли кажуть: "Ти письменник, а в інше не лізь, бо то не твоє", - я того не сприймаю. Перед усім тому, що в своєму випадку не сприймаю письменництво як професію. Це швидше один із проявів того стану, в якому я перебуваю, ким я є, чи ким хотів би бути. 

- В майбутньому яких проявів вашої творчості варто очікувати? 

- Ще зарано детальніше говорити про майбутні книжки, я їх ще тільки передчуваю. У найближчому майбутньому мають побачити світ дві мої великі перекладацькі роботи. Слідом за "Гамлетом" я переклав "Ромео і Джульєтту". Це продовження одного і того ж проекту - найвідоміші шекспірівські блокбастери. І я завершую переклад усієї прози Бруно Шульца. Книжка має побачити світ у вересні цього року. Це буде мій особистий внесок у подвійну річницю цього письменника - 120 років від дня його народження і 70 років від дня його загибелі. Це також намагання ще раз надолужити ті прогалини, які маємо щодо цієї постаті. 

- Стосунки сучасних письменників із сучасною владою існують? І як вони виглядають? 

- На мій погляд, письменники України у своїй переважній більшості, мабуть - відсотків 90, із цією владою не дружать. І це правильно. Загалом, письменник із владою особливо дружити не повинен. А з цією владою - стосунків взагалі фактично немає. Якщо вони виникають - то виключно на тому рівні, на якому їх свого часу мали Марія Матіос і Юрій Винничук (у грудні 2010року співробітники Шевченківського РВВС Львова за дорученнямГПУ розшукували Матіос у видавництві "Піраміда", щоб вилучити з продажу примірники книги "Вирвані сторінки з автобіографії"; всічні 2012 року представники львівської міліції змусилиВинничука, автора вірша "Убий п.. . са ", давати письмовіпояснення у зв´язку зі зверненням комуніста Леоніда Грача до Генеральної прокуратури, в якому той звинуватив письменника у поширенні порнографії і закликах до насильства. - ред.). 

Є ще така штука, як Спілка письменників України. Вони в офіційній формі висловлюються приблизно таким чином: яка б не була влада - то наша українська влада і ми повинні її шанувати. Але це нікого не дивує, тому що спілка - вона і є спілка. Це організація, яка живиться з державного бюджету і весь її апарат і приміщення утримуються з цього бюджету. 

- Судячи з ваших слів, виходить, що основним посередником у стосунках між владою і письменниками є співробітники силових структур і спецслужб. Так? 

- Ну, досі в таких акціях залякування були задіяні лише міліція чи прокуратура. Випадки, щоб саме Служба безпеки втручалася у письменницькі проблеми мені не відомі, але я не виключаю, що це може статися уже завтра чи післязавтра. У діючого режиму поки що руки не доходять до всіх інших, крім прямої політичної опозиції. Як тільки її остаточно знищать - можна буде переходити до наступних етапів. Ось на одному із цих етапів будуть також і письменники. Поки є можливість цьому протистояти, зокрема - своїми публікаціями, я намагаюсь це робити. 

- Ви особисто цензуру якусь відчуваєте? 

- Ні. З іншого боку, я ще не мав змоги випробувати такі варіанти, щоб її відчути. Є певний ряд видань чи телеканалів, до яких я просто не звертаюся, тому що знаю, що там мені робити нічого, бо можливо буде застосована цензура. Це мій особистий вибір - з ким я працюю, а з ким - ні. 

- Ще кілька питань на актуальну сьогодні тему Євро-2012. Ви вболівальник? 

- Так. 

- Якісь прогнози на Євро-2012 робите? 

- Немає такого вболівальника, який би не прогнозував результат окремо взятого матчу чи всього турніру в цілому. 

- Як складатиметься доля збірної України, на Вашу думку? 

- Чесно кажучи, я був здивований першою перемогою. Мій прогноз був, що у нас буде три гри в групі,три поразки і виліт. А після того, як збірна у дуже непоганому стилі виграла у шведів, я б з приводу неї уже прогнозів не робив. Хоча мені все одно здається, що ми з групи не вийдемо. Але тепер впевненості в цьому уже нема. 

- Взагалі яким є Ваше ставлення до Євро-2012 як до суспільно-політичного явища? 

- На жаль, не склалося з ним так, як ми колись собі мріяли. Коли в 2007 році було прийняте рішення віддати турнір Україні - це був дуже непоганий євроінтеграційний проект. Мені здавалося, що сама по собі праця над цим проектом, на яку було цілих 5 років, суттєво може змінити нашу країну. У питаннях інфраструктури, підготовки якихось фахівців у різних галузях. Все ж таки, подія європейського масштабу. Але уже з перших років стало зрозуміло, що навіть такий виклик нас змінити не спроможний. 

За попередніх урядів все це пробуксовувало й нічого не створювалось у зв´язку з внутрішньополітичними розбірками. Починаючи вже з епохи найновішої, з 2010 року, якісь моменти підготовки начебто було здійснено. Скажімо, ті ж стадіони, аеропорти і відрізки доріг довели до більш-менш прийнятного стану. Але це, швидше, показуха. Є маса недороблених моментів, як, скажімо цей нещасний Труханів острів, де намагаються жити ці бідні шведи, зберігаючи про тому свій вроджений оптимізм.Всі знають, що в Україні ненормальні масштаби крадіжок, відкатів і так далі. Це все нівелює відчуття того, що ми всі молодці. 

Буде ще багато критики в бік рішення УЄФА. Її уже зараз дуже багато. Зокрема з приводу того, що не треба було тим країнам, які самі перебувають у фрустрації, довіряти таких заходів, як велике футбольне свято. Але тоді чомусь думалось, що подолання цих труднощів і виведе країну з фрустрації. 

Liga.net/">Источник