Про це він сказав «Дзеркало тижня», відповідаючи на питання про стратегію і тактику теперішньої влади в гуманітарній політиці.

„Нинішній режим приставив до „гуманітарки“ кількох сторожових псів (Табачник, Герман, Колесниченко та ін.) і через їхні сигнальні реакції намагається перебрати контроль навіть над літературним процесом. За черговим сигналом сторожового пса відбувається ланцюгова реакція: люди, які навіть уявлення не мають про жодну українську книжку, позаяк просто не володіють достатнім словниковим запасом для її прочитання, починають масово вимагати вилучення українських книжок із бібліотек та книгарень. Ще трохи — і вимагатимуть спалювання“, — вважає він.

„Влада в Україні тепер „донецька“, а це означає — походженням із реґіону з найнижчим рівнем демократичної традиції та й загалом політичної культури. У той же час це така влада, яка вперше в історії незалежної України хоче панувати в усіх без винятку сферах, контролювати і „нагинати“ все, не залишаючи „чужим“ нічого. Попередні режими таких апетитів не мали, тому й гуманітарна сфера розвивалася радше автономно. Пригадую, як у другій половині 1990-х Микола Рябчук саркастично дякував тодішній владі за її цілковиту байдужість до сучасної української літератури — завдяки цій байдужості наші письменники отримали змогу писати все, що їм заманеться, іншими словами — свободу творчості. На початку 2000-х років найвищу державну нагороду, Шевченківську премію, отримували відверто антирежимні письменники — і це було свідченням того, що в нас усе-таки — як це називається? — „частково вільна“ країна“, — підкреслив Андрухович.

„Випадок Марії Матіос — це така несосвітенна ганьба для країни, яка у ХХІ ст. намагається декларувати „європейські пріоритети“, що починаєш розуміти: з головами у цієї влади все набагато гірше, ніж навіть очікувалося“, — вважає він.

„І все ж є позитив. „Увага“ влади свідчить про наші здобутки. Роки свободи не минули даремно, і українська література стала вагомим суспільним чинником, здобувши собі багатьох прихильників та „лобістів“ так само й за межами України, перш за все на Заході. Те, що режим береться за її пресування, є для неї великим і заслуженим компліментом“, — констатував Андрухович.