Про те, чи готовий Андрухович йти у політику і хто в Україні може, як висловилася Юлія Тимошенко, бути «рівнею Ліні Костенко» - у розмові із Юрієм Андруховичем.

Юрій Луценко назвав твоє ім´я серед тих, хто міг би увійти до партійного списку об´єднаної опозиції на наступних парламентських виборах. Як ти сприйняв цю заяву Луценка?

Заяви Луценка я сприймаю з великою повагою, тому що він молодець. У своєму нинішньому чистилищі тримається бездоганно - дай Боже кожному. Ну, і пише надзвичайно сильну проникливу публіцистику. В його особі ми поступово здобуваємо абсолютно непересічного політика-інтелектуала (хоч як оксюморонно це, здавалось би, звучить). Тому, звичайно, він має своє особливе право, своє бачення того, що треба робити для перемоги на виборах і хто має бути у списку. Я вдячний йому за згадування також і мого прізвища, це для мене честь. Інша справа, що сам я себе в жодному списку аж ніяк не бачу. І не тому, що, скажімо, мені важливо бути «понад сутичкою» і не бруднитись об політику. А тому, що у списку я неефективний, бо залежний від «генеральної лінії» чи «командної гри». Було б великою помилкою мене до якогось списку включити. А ще більшою помилкою - мені на це погодитися. Усім нам непогано б усвідомити такий парадокс, що без незалежних індивідуалістів, не обтяжених посадами, партійними квитками чи номерами у прохідних частинах списків, суспільство просто приречене.

Чи надїодили тобі вже пропозиції щодо участі у виборах до Верховної Ради 2012 року?

Ні, ще не було. Маю надію, що й не буде.

Чи надходили тобі пропозиції зайнятися політикою у минулі роки?

Так, бувало кілька разів - напередодні чергової кампанії.

На твою думку, чи повинен письменник взагалі демонструвати свої політичні уподобання?

Ні, не повинен. Але він має право. Тобто ніхто не повинен забороняти йому їх демонструвати. Тут немає повинності ані в один бік, ані в другий. Різні письменники мають різні ступені соціального темпераменту, хтось анґажується відвертіше, а хтось ховає свої політичні погляди за художньою тканиною свого письма. Припускаю, що існують письменники, наділені цілковитою байдужістю до політики. Це не мусить означати, що як письменники вони обов´язково кращі і глибші від заанґажованих.

У Росії нині письменники та й загалом інтелігенція беруть досить активну участь у акціях протесту проти влади Путіна-Медвєдєва. На твою думку, чому українські письменники, актори, музиканти не є активними учасниками протестів проти влади Януковича?

Нині не є, а завтра будуть. Багато хто з нас у 2004 році діяв надзвичайно активно - такий був історичний момент. У Росії цей історичний момент почався щойно тепер, через 7 років після того, як ми свій проґавили. Нічого, буде і в нас нова хвиля. Шкода, звичайно, що цього разу нам доведеться наслідувати росіян. Але краще так, ніж узагалі ніяк. Тобто краще наслідувати росіян у їхніх протестах, аніж, наприклад, білорусів у їхній сумирності.

Юлія Тимошенко заявила, що об´єднаній опозиції не вистачає людей рівня Ліни Костенко. Хто, як ти вважаєш, міг би бути рівнею Ліни Костенко?

Це трохи невдалий вислів. Рівня Ліни Костенко не існує поза самою Ліною Костенко. Це ж не якийсь еталон для всіх, а єдино можливий індивідуальний шлях. Достосувати його до списку об´єднаної опозиції - це спростити і звести власне до якогось такого еталону. Так, наче проголосити гасло «На Ліну Костенко рівняйсь!». Що може бути абсурдніше? Мені здається, проходячи крізь оце горнило ув´язнень, крізь оці судові знущання, фізичний біль і таке інше, лідери опозиції очищуються і стають у позитивному сенсі іншими. Так і повинно бути: не письменники, не актори і не спортсмени, а саме політики й повинні бути моральними авторитетами. Ніхто не підніме рівня нашій опозиції, крім самих опозиційних політиків.