12—16 жовтня у Києві відбудеться таке рідкісне для України явище, як форум дитячої літератури. «Азбукове королівство магів і янголів» — фестиваль, ініційований Музеєм української книги і друкарства, у столиці відбувається вже вдруге. Чим захід порадує «янголів» (тобто читачів–дітей), які «маги» (письменники, художники, видавці) його відвідають — ми розпитали у організатора заходу, директора музею Валентини Бочковської.

— Ідея цього фестивалю виникла не випадково. В Україні існує велика кількість цікавих фестивалів, проте творцям дитячої книги, як мені здалося, приділено надто мало уваги. А вони ж неймовірно цікаві й талановиті люди — Мар’яна Савка і Галина Малик, Іван Малкович і Кость Лавро, Володимир Рутківський і Гурам Петріашвілі, Ольга Михайлюк і Іван Андрусяк, Галина Пагутяк і Зірка Мензатюк... Їх так багато, і водночас — їх так мало знають! І яке щастя відкривати не лише їхні твори, а й насолодитися спілкуванням iз ними. Наприклад, учасником нашого попереднього фестивалю був кобзар і філософ Тарас Компаніченко, який зачаровував не тільки співами і грою на кобзі, а й навчав таємниць писання давніх шрифтів і читання старовинних нотних записів.

—  Фестиваль відбуватиметься вдруге. Над чим, як ви відчуваєте, варто ще попрацювати?

— Основне питання для такого мегаполісу, як Київ, — це залучення аудиторії. Адже це проблема всіх книжкових ярмарків у столиці. А сприйняли наш фестиваль на диво позитивно, і медіа виявили неабияку цікавість до нього.

Наш фестиваль — це винятково культурно–мистецька акція. Крім того, у нас унікальне місцезнаходження: музей розміщений у колишній монастирській друкарні. Де ще можна відчути той магічний аромат творення української книги з далекого минулого? Тому хотілось би відновити роботу друкарні в архаїчному вигляді, тобто презентувати стародавні ремесла в їхній неповторності. Це ж надзвичайно цікаво! У світі це вже давно звична практика таких музеїв.

— Можливо, берете приклад у своїй діяльності з інших закладів в Україні?

— Скажімо, науковці Музею Івана Гончара абсолютно неперевершені в проведенні майстер–класів, обрядових свят, фестивалів. Василь Рожко — генеральний директор Національного заповідника «Тустань» — ініціатор і творець традиційного середньовічного фестивалю «Ту Стань» і неймовірний фантазер: тому реконструкція фортеці, давньої зброї, видання газети, проведення наукових конференцій — це те, що безумовно і мене штовхає на певні подвиги. Цікаві виставкові проекти, видання каталогів — це вже від колег із Національного художнього музею, Львівської картинної галереї.

— А чим відрізняється ваш музей від аналогічних?

— Так, в Україні є сім музеїв книги. Окрім нашого, ще Музей мистецтва давньої української книги (відділ Львівської галереї мистецтв), Музей книги та друкарства в Острозі (відділ Державного історико–культурного заповідника), Музей книги в Луцькому замку, Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, Бережанський музей книги, Одеський музей книги, що функціонує у відділі рідкісних видань і рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Горького. Проте саме наш був першим Музеєм книги і друкарства, створеним на теренах колишнього Радянського Союзу ще 1972 року. Той рік був оголошений ЮНЕСКО Міжнародним роком книги. Саме наш музей — єдиний повнопрофільний в Україні, що представляє історію української книги від найдавніших часів і до сьогодення.

Наші фонди, а це 58 тисяч експонатів, можуть конкурувати з фондами найвідоміших музеїв України. Лише графіка нараховує 13 тисяч одиниць, близько 800 стародруків, серед яких надзвичайно рідкісні — перша українська друкована книга «Апостол» Івана Федорова 1574 року, «Острозька Біблія» 1581 року, перше видання мовою оригіналу «Патерик Печерський» 1661 року, оригінальні твори видатних українських діячів Петра Могили, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, рідкісні європейські стародруки — «Біблія» Христофора Вейгеля, «Лицьова Біблія» Клауберів.

— Знаю, що ви спробували «оживити» музей...

— Це питання турбувало мене ще в радянські часи, коли я була школяркою: тоді пригнічувала всепоглинаюча сірість, неможливість поєднати думання з творчістю...

Оживити музейну діяльність ми намагаємося по–різному. У першу чергу — через інтерактивність музейної діяльності. Тобто, якщо є музей паперу, то відвідувачі не лише зможуть вивчити процес його виготовлення за представленими в експозиції експонатами, а й зробити його власноруч за старовинними технологіями. І от, переживши цей шок творіння, нарешті спроможуться повною мірою поринути в той час, усвідомити складність і красу того, що робилося минулими поколіннями. А це дасть поштовх для пробудження власної творчості.

Олександр ГАВРОШ