М. Кідрук народився 1 квітня 1984 року в смт Володимирець Рівненської області. У 2007 році виграв грант на навчання за кордоном і виїхав на проживання до Стокгольму, де вступив до аспірантури Королівського технологічного інституту (швед. Kungliga Tekniska högskolan). Влітку 2008 року Кідрук вирушив у тривалу подорож Мексикою. Вона стала першою великою мандрівкою за океан. На основі поїздки видано книгу «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії», яка у 2009 здобула ІІ премію на конкурсі «Коронація слова».

Окрім цього, молодий письменник написав книги «Подорож на пуп землі» (у двох томах), «Навіжені в Мексиці», «Навіжені в Перу».

- Чи були ви в дитинстві непосидючим бешкетником, чи втікали з дому, шукаючи пригод?

- Великим бешкетником не був і з дому не тікав, але непосидючим – це точно. Лазив по будівельним майданчикам ламав там руки ну і т.п.

- Чи підтримуєте стосунки з друзями зі школи, вишу, чи загордивлися?

- Звісно, стосунки підтримую, але лише з кількома людьми, тими, що були зі мною завжди. Тут річ не в гордині чи зазнайстві. Я спілкуюсь з людьми, яким довіряю і які цінують мене таким, яким я є…

- Як ви вирішили подавати свою роботу на "Коронацію слова"? Якби не виграли – чи видавали б свої книги, шукаючи спонсорів ?Що порадите невідомим авторам?

- Податися на конкурс порадила знайома, яка вірила в те, що мої історії будуть цікаві іншим. Якби не виграв, продовжував би писати і пробиватися, але ніколи не шукав би спонсорів. Вважаю, що це неправильно. Якщо книжка вартісна, вона обов’язково має знайти свого читача, а значить – буде продаватися.

Порада проста: пишіть. Талант – ніщо, все, що справді має значення, - це робота, робота, робота.

- Чи плануєте перекласти свої книги іноземною мовою (можливо, іспанською)? Коли можна буде очікувати виходу книги про подорож до Океанії?

- Переклади, звісно, планую. Але я лиш два роки в літературі, а для того потрібен час.

 Книга про Океанію буде після поїздки в Океанію. Спочатку треба зібрати гроші, все гарно спланувати, поїхати і повернутися живим J  Тільки тоді засяду за написання. Підкреслюю: книга буде, але про конкретні терміни наразі говорити ще рано.

- Чи дружите з іншими письменниками, чи між вами конкуренція? Які стосунки у вашому "цеху"?

- Товаришую майже з усіма сучасними українськими письменниками, особливо з Андрієм Курковим, Галиною Вдовиченко, Мілою Іванцовою, братами Капрановими, Антоном Санченком, Андрієм Кокотюхою та багатьма іншими. Конкуренція є, але ніякої ворожості, заздрості чи чогось такого. Наскільки я знаю, такі стосунки існують між переважною більшістю письменників.

-Чи є у вас допінги для творчості? Чим "задобрюєте" музу? Чи буває так, що хочеться кинути те все і почати життя заново?

- Наразі мій допінг – це музика. Постійно шукаю нові рок-команди. Драйвовий важкий музон заводить і надихає.

Чи хочеться кинути? Ні.  Двічі я вже робив це у житті (з попередніми професіями). Нині вважаю, що знайшов своє. Я на своєму місці.

- А хто насправді ці Макс і Тьомик? Звідки вони взагалі взялися?

- Тьомик – це «солянка», персонаж, сформований із характерів трьох моїх друзів. Макс – цілком вигаданий герой (попри те, що в окремих епізодах він говорить і поводиться так, як говорю і поводжусь я). Пардон, за таку плутанину. Але не варто асоціювати Макса-персонажа з Максом-автором J

- Читаю ваші книжки із задоволенням! Цікавить, коли буде щось новеньке?

-  Цієї осені вийшла книга «Любов і піраньї», продовження «Мексиканських хронік» та «Подорожі на Пуп Землі». Крім того, одне оповідання ввійшло до складу збірки «Письменники про футбол», виданої «Клубом сімейного дозвілля», а також кілька оповідань про Навіжених (раніше не опубліковані) включені до антології «20 письменників сучасної України», випущеної видавництвом «Фоліо» до Дня незалежності України.

- Яку книгу ви перечитували найбільше разів? Чому?

- Я читаю дуже багато, а тому не маю звички перечитувати якісь твори по два-три  рази. Єдиний автор, якого я читав кілька разів, - це О.Генрі. Ну і ще, може, Марк Твен.

- Якби ви не були письменником, то були б ким?

-У мене не було вибору – тільки письменником.J  Розказувати історії – це найкраще і, мабуть, єдине, що я вмію.

- Чи є у вас бажання працювати журналістом, як батько? Ви часто щось пишете для ЗМІ.

- Так, я постійно пишу для журналів «Український тиждень», «MANDRY», агенції УНІАН. Але працювати журналістом на постійній основі не хочу. Будь-яка робота прив’язує до місця. А я цього не можу собі дозволити. Якби пішов на роботу, то мусив би звільнятися через півроку, бо знову кудись їду.

Наразі співпраця на рівні позаштатного журналіста цілковито влаштовує всіх: і мене, і журнали, для яких пишу.

- На життя і подорожі заробляєте тільки письменницькою роботою, чи маєте спонсорів, допомогу рідних, власний бізнес? Чи вигідно взагалі писати і видаватися в Україні? Наскільки це прибуткова справа?

- Від серпня 2010-го заробляю суто письменництвом. Справа це не дуже прибуткова, але на життя вистачає. Видавати в Україні вигідно, от тільки писати треба цікаво (це доводять приклади Шкляра, Матіос, Дашвар, Костенко…). У майбутньому я сподіваюсь також на переклади.

Для подорожей є спонсори, але зазвичай вони покривають не більше 10-20% від загальної вартості поїздки. Зокрема, для мандрів Близьким Сходом певну суму надала компанія «Pocketbook», український виробник електронних пристроїв для читання.

- Чи пише Максим Кідрук вірші?

- Не пишу. І ніколи не писав. При всій повазі до поезії та поетів, я чомусь глухий до римованого слова. На жаль.

- Після «Любові з піраньями» я поїхала у Бразилію і була засмучена, що я ТАК не напишу. А хотілось би. Як довго ви обираєте маршрут наступної мандрівки? Скільки брати грошей на форс-мажорні обставини? Чи можете без планів, за один день зірватись і поїхати далеко-далеко?

- Не напишете про Бразилію, то напишете про щось інше. Мені теж, коли читаю романи Стівена Кінга чи Майкла Крайтона, здається, що я ніколи так не писатиму. Але тут же інший голос каже: «Ти можеш краще». І незалежно від того, чи справді я можу краще, я мушу пробувати. Чого і вам бажаю.

Маршрут формується протягом 2-3 місяців (починається з вибору місцин для відвідання і закінчується плануванням днів і бронюванням хостелів).

Що більше грошей на форс-мажорні обставини – то краще. Ніколи не знаєш, як повернеться. Я це відчув у січні-лютому цього року в Каїрі. Якби не back-up, я б там ноги простягнув з голоду під час революції. Але є така фішка: скільки б грошей не брав, завжди потратиш УСЕ J

Тому надто багато брати не варто.

Зірватись без планів можу, але це неправильно. Погано спланована поїздка така ж, як і добре спланована, тільки більш проблематична і набагато дорожча.

Де ви почуваєтесь "як вдома"?

- Удома. Цебто, в Україні (конкретне місце значення не має). Поза тим дуже подобаються небагаті країни Латинської Америки (Еквадор, Перу). Там напрочуд приязні люди.

- У яких містах нашої країни вам найбільше подобається бувати (жити). Які ТОП-міст від Кідрука і чому?

- В Україні найбільше люблю Тернопіль, Львів, Рівне.  Живу в Києві, але там надто шумно… Не дуже подобається.

Мої ТОП-5 міст світу: Ліма (Перу), Рим (Італія), Ханга-Роа (острів Пасхи, Чилі), Львів (Україна) та Сан-Крістобаль-де-лас-Касас (Мексика).

- Якими сервісами з онлайн-бронювання ви користуєтесь? Чи активні ви на сайтах подорожуючих, "приписках", обмінниках, попутниках? Чи шукаєте українців за кордоном, перш ніж поїхати, чи то все випадкові люди?

- Для авіаквитків користуюсь www.momondo.com, www.expedia.com, www.goleif.com. Хостели бронюю через www.hostelworld.com, www.hostelbooker.com.

- Скільки ви витрачаєте на поїздки, приміром, на рік? Чи маєте секрети економії?

- Ніколи не рахував. Чесно. Взагалі не маю звички рахувати гроші. В середньому на двомісячну подорож витрачаю 3000 доларів (разом з авіаквитком). Секретів економії багато: лоукости, дешеві хостели, автостоп, завчасне бронювання тощо. Тут одним реченням не відбутися. У Києві я читаю лекції про бекпекінг і мандри, розказуючи про те, як подорожувати дешево.

- Ви завжди обираєте дуже екстремальні подорожі. Чи є щось таке, чого ви найбільше боїтесь у подорожах?

- Всі люди відчувають страх. Це наша невід’ємна риса. Чогось конкретного у поїздках не боюсь. Хоча можуть бути вельми неприємні ситуації, коли, наприклад, загублю паспорт, або втрачу всі гроші і в той же час перестане працювати кредитка. Хоча навіть такі випадки не смертельні.

Під час походів у екстремальні місцини (як то пустеля чи високогір’я), а також перед самим виїздом у мандри найбільше боюсь травм. Від цього ніхто не застрахований, і це те, що може перетворити найкращу мандрівку на пекло.

- Куди ти плануєте наступні подорожі? Чому подорожуєте один?

- Взимку їду до Анголи та Намібії. Зараз повним ходом готую цю подорож.

Одному легше. Не мусиш зважати на забаганки інших, завжди розраховуєш лише на власні сили тощо.

- Звідки у вас беруться ідеї мандрівок кожного наступного разу? Що надихає подорожувати саме тим маршрутом, а не інакшим?

- По-різному. Часом якась книжка. Часом-  почута в хостелі розповідь про ті чи ті місця. Іноді достатньо одної шикарної фотографії.

- Що найбільш шокуюче вам доводилось пережити у мандрах?

- З позитивних вражень – це крокодили, які вистрибують з води на висоту понад два метри (про це можна прочитати в останній книзі – «Любов і піраньї»).

З неприємних – забиття камінням жінки у невеличкому селі неподалік Луксора  (Єгипет). Спостерігав це у січні цього року. Був справді шокований…

- Чи займаєтеся спортом? Як часто граєте у футбол? Чи грали у футбол із письменниками?

- Займаюся лише для себе. Віджимаюся від підлоги, перед поїздками бігаю на витривалість. Але без фанатизму J  Востаннє грав у футбол понад рік тому. З письменниками ще не грав.