Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Літературний дайджест

03.03.2011|22:21|УНІАН

Василь Шкляр: Українофоби знайшли в моєму романі навіть “порнографію”

Василь Шкляр отримав Шевченківську премію в галузі літератури за роман «Чорний ворон. Залишенець», який відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії – боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади в 1920-х роках.

Головний герой роман – холодноярський отаман на прізвисько Чорний Ворон – бореться проти більшовиків, які окупували Україну й запроваджують у ній свій лад...

Та не всім чиновникам, політикам і видавцям сподобалося, що такий твір нагородили найвищою премією в країні, тому вони розпочали кампанію очорнення твору. Знайшли в ньому нібито щось “ксенофобське”... Уперше ці закиди прозвучали 24 лютого на такому собі заході «Собор громадянської згоди» на чолі з чиновником-урядовцем Дмитром Табачником.

Василь Шкляр відповів на наші запитання.

Пане Василю, у нашій розмові по телефону ви натякнули, що за інсинуаціями навколо вашого роману «Чорний ворон» стоїть один і той самий центр, що й за переслідуваннями Марії Матіос. Що це за центр?

Цей центр, м’яко кажучи, неприязний до всього українського, бо як тільки з’являється яскраве українське явище, щось глибоко національне, то відразу починається якийсь галас, і за тим завжди стоять одні й ті самі імена. Так було й з фестивалем повстанської пісні в Ірпені минулої осені…

Учора й сьогодні мені телефонувала Марія Матіос, казала: «Василю, усе це йде з одного джерела». Тому що використовується одна лексика, одна фразеологія, одні штампи – це наче мова однієї людини. Вони навіть не здатні на якісь цікаві варіації. Навіть звинувачення повторюються.

Говорили навіть про якусь порнографію в моєму романі…

Це виходить від людей, які не уявляють собі, що таке порнографія, а тим більше, що таке ксенофобія.

Мене особливо вразило, що такі звинувачення пішли від видавця (має на увазі директора «Фоліо»), який мусив би розумітися на літературі, на її законах, на тому, що автор пропонує свої закони в художньому творі, з якими ти мусиш рахуватися, як мінімум, на рівні читацької уваги.

Даруйте за нескромність, але мій твір має глибокий вплив на читача саме своїми художніми якостями. Гадаю, саме за художню якість Шевченківський комітет і оцінив роман. Бо насамперед твір зважують за його мистецькі якості, за агітки премії не дають.

Директора видавництва «Фоліо» вже встигли назвати правою рукою Табачника, оскільки воно друкує твори цього пана. Можливо, це джерело якось пов’язане з Табачником? Хоча ми розуміємо, що сам він надто дрібна фігура, аби бути якимось самостійним джерелом...

Я не можу нічого твердити на сто відсотків і ніколи не твердив. Звідки ми знаємо?.. Ми бачимо, що з’являються люди на кшталт депутата Європарламенту Мирського, який щось теж там заявляв, – людини особливої біографії, у якого реноме проросійського політика.

Але я не хочу це коментувати і когось ображати, тому що я гуманіст, а не ксенофоб.

Чи могли б ви знайти спільну мову з Табачником?

Мені не випадало з ним близько спілкуватися. Важко сказати, у чому можна знайти з ним спільну мову: у любові до картярства чи до чого?..

У любові до України...

Ні! Тут ми все-таки різні.

Про що, на вашу думку, свідчить оця кампанійщина проти вас, Марії Матіос?..

Ще раз підкреслюю, комусь дуже не подобаються глибоко патріотичні акції, які справляють глибоке враження на людей.

На чому базуються їхні звинувачення щодо мене і Марії? – на висмикуванні цитат із художнього тексту. Це дуже небезпечна річ, це вульгарно – брати цитату й носитися з нею. З «Чорного ворона» мало того, що висмикують якісь слова – ще й перекладають їх неграмотно. Це вульгарний підхід до оцінки твору.

Хтось із ваших очорнителів поставив вас на один рівень з якимсь О.Бузиною, сказавши, що дати вам Шевченківську премію – усе одно що дати її Бузині...

Це один з таких прийомів – щоб когось принизити, треба поставити його в один ряд з якоюсь одіозною постаттю. Але мене це не зачіпає. Мене не хвилюють різні закиди й порівняння. Я створив книгу свого життя. Як тільки починав її писати, я казав, що це буде книга мого життя. І ні перед ким не збираюся виправдовуватися, книжка сама себе захистить. І вже захистилася: багатьма тисячами людей, багатьма листами.

Мені масово приходять листи від євреїв, росіян з усіх куточків світу. А найбільше листів іде з Донбасу, і перші кошти на фільм я отримав саме з Алчевська.

Зачитаю останнього листа, що витягнув з пошти: «Искренне поздравляю вас с награждением премии, несмотря на злопыхательские замечания некоторых псевдопатриотов, которые общаются между собой только на малорусском суржике. Несомненно, ваш роман – это творческая удача. Думаю, что правда не может разъединять, правда только сплачивает нормальных людей любых национальностей. Спасибо за ваш писательский труд. Владимир Корсунский, продюсер «5 канала», Санкт-Петербург».

Це для мене дуже високі оцінки.

Головне звинувачення щодо вас – це вживання в романі “ксенофобських” слів «жид» і «москаль»...

Це від нерозуміння самої природи літератури, адже ці слова були в тій епосі – вони й передають правду, колорит того часу.

В уряді УНР при Петлюрі було «міністерство жидівських справ». Це був єдиний уряд у світі, який мав міністерство з захисту євреїв, але воно носило таку назву. Я не можу сьогодні брати й перекладати. Якщо я змінюватиму запахи епохи, то це буде просто дикість.

Там у мене йдеться про головного отамана Холодного яру Василя Чучупака, я пишу, що в келії Мотриного монастиря, де він облаштував свій штаб, цокотіла американська машинка. Уявіть собі, що замість «американська машинка» я б написав «комп’ютер».

Мені кажуть, чого в тебе ворог такий відразливий, а українці такі гарні? Насправді ж там серед українців негативних героїв найбільше, бо українці часто ставали зрадниками.

Я ж пишу через призму сприйняття селянами цієї загарбницької орди з офіційним дозволом армії Будьонного щодо «самообєзпеченія по дороге Украіной», тобто з дозволом грабувати, ґвалтувати… То як я можу писати по-іншому?! Уявіть, як би я писав: «У дім зайшов красивий росіянин, з русявим обличчям, блакитними очима, дістав багнет і заколов дитину в колисці». Це була б література?!

Це був би абсурд. Я пишу «москаль», бо так їх тоді називали. Якщо йти супроти правди, тоді навіщо взагалі братися за перо?!

Дехто з моїх сучасних критиків вважає, що зараз, мовляв, інший рівень культури, інша цивілізація, і ми мусили б уникати цих слів.

Та в моїх романах про сьогоднішній день цих слів і не знайдеш… Але ж це історичний роман, у якому відображено історичні реалії, правда, якої я максимально намагався досягти. Ось і все!

Чи розмовляли ви з Борисом Олійником – головою Шевченкового комітету? Що він думає з приводу цих звинувачень?

На наступний день після рішення комітету я подзвонив йому, аби подякувати за те, що він створив у комітеті чесну атмосферу, чого раніше не було. Раніше завжди були якісь торги, наприклад, якщо ми дамо цьому письменникові, то нехай художники проголосують з ось того… Було навіть таке, що дзвонили й казали: «Висуньте цього автора – уже вирішено, що саме він буде лауреатом». Тому мене застерігали: «Борис Олійник премії тобі не дасть, він же комуніст». Я завжди відповідав, що Борис Олійник – це насамперед великий поет і порядна людина. Як би він хотів, міг би привернути на свою позицію третину комітету, тоді все – я б не отримав премії. Борис Олійник на це не пішов, він зробив так, щоб усі голосували по совісті.

Власне, я через це й дзвонив йому, аби подякувати, але його, здається, не було дома.

Може, те, що відбувається навколо вашої книжки, – лише на краще, зайва реклама?

Мені багато хто каже, що це непоганий піар, це лише на користь, але така користь не завжди приємна. Тим більше що мій роман і без цього добре продавався. Гадаю, він би й так пробився до своїх читачів.

Холодноярський дух уже ніхто нікуди не подіне.

...Я не з тих людей, які б тішилися такими інсинуаціями.

А може, вся справа в тому, що ви відкрито підтримуєте ідею щодо надання Криму й Донбасу права на самовизначення? 

Я погодився на інтерв’ю з вами сьогодні тому, що якраз хотів сказати про це… Я часом роблю грубу помилку, коли даю інтерв’ю по телефону, бо часто журналісти перекручують зміст сказаного, а особливо регіональні журналісти.

Ще задовго то того, коли цю думку висловив Андрухович, на початку 90-х років (тоді я був прес-секретарем Української республіканської партії, ще за Левка Лук’яненка, Михайла Гориня), я висловив прогноз. Я тоді сказав: «Якщо ви хочете мати українську етнічну державу чи державу з українським етнічним обличчям, вона можлива сьогодні (тобто на початку 90-их) в межах Галичини, Подніпров’я, Волині, Півночі. А з Кримом і Донбасом будуть проблеми. Якщо ви хочете будувати політичну цивілізовану націю, то це буде надовго. Якщо не вірите, то через двадцять років поговоримо на цю тему і ви побачите, що всі наші проблеми будуть в цьому плані не вирішені».

Так воно й сталося. Я висловив тоді прогноз, який справдився.

Та я хочу сказати інше... Письменник не є політиком, він має право на свою мрію – геополітичну, будь-яку. Я ж не віддаю нікому Крим і Донбас. Ті люди, які накинулися на мене за це, поговорили й забули, а я за Крим життя віддам, якщо треба буде. А ті, хто мене звинувачують, не віддадуть.

Розмовляла Оксана Климончук



Додаткові матеріали

Шкляр Василь
Василь Шкляр: «Усі казали, що при нинішній владі мені не дадуть Шевченківської премії...»
Василь Шкляр: Премію отримав не стільки я, як герої Холодного Яру
Василь Шкляр: Ганна Герман дуже високо оцінила мій роман
Василь Шкляр: Шевченківська премія для мене – це насамперед визнання героями Холодноярських повстанців
Василь Шкляр: Справа Сталіна й Гітлера – програна, а справа Бандери – виграна
Василь Шкляр: «Не хочу, щоб з «Чорним вороном» вийшло як з «Тарасом Бульбою», де козаки співали «Калінку-малінку»
Письменник Василь Шкляр: «У мене в парламенті є своя «фракція»!»
Василь Шкляр: «Письменники були і будуть в опозиції до будь-якої влади»
Герої проти бандитів
03.03.2011|14:43|Події
У Львові видавництву «Фоліо» хочуть оголосити бойкот
28.02.2011|21:20|Події
Олександр Фельдман: «Чорний ворон» Шкляра – «літературна тягнибоківщина»
10.02.2011|17:25|Події
Письменник Василь Шкляр отримав Шевченківську премію
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери