Вірші займають чільне місце в його творчості, та, окрім римованих речень, останнім часом літератор “випліскує” на-гора романи. Спочатку “Рівне/Ровно”, далі – “Мій хрест”, “Загальний аналіз”. Цієї осені Ірванець підготував ще одну працю – “Хвороба Лібенкрафта” – роман про індустріальне суспільство, в якому поширюється таємничий вірус, який насправді є алегорією на складніші суспільні недуги. Про невдоволеність сьогоденням, творчу еміграцію, акції протесту Олександр Ірванець спілкувався з кореспондентом “ВЗ”.

- Ваша нова книга “Хвороба Лібенкрафта” написана в жанрі альтернативної історії. Це досить екзотичний жанр в українській літературі...

- Василь Кожелянко писав свої романи в цьому жанрі, зокрема відому “Дефіляду в Москві”. Мій перший роман “Рівне/Ровно” – також альтернативна історія. Нову книжку я б краще охарактеризував як чорне фентезі. “Хвороба Лібенкрафта” має підзаголовок “понурий роман”. Я описав негарний, незатишний соціум, адже останнім часом бачу такий світ навколо себе.

- Не хочеться “втікати” в літературу більш життєрадісну?

- Якщо почуваюся некомфортно, то не можу описувати райське життя.

- Можете порівняти “Хворобу Лібенкрафта” з уже відомими світовими романами?

- Це переписаний українськими літерами Франц Кафка. На будь-якого письменника впливають інші, тому в тексті можна знайти всіх, кого читав і на кому виростав.

- Поціновувачі вашого поетичного таланту нарікають, що ви вдаєтеся до прози тільки тому, що поезія примхливіша дама в грошовому плані...

- Літературою важко заробити. Якщо хтось думає, що письменники “гребуть” тисячі за свої книжки, то насправді так не є. Книжка не годує. Художня література – не хліб, а кавалок масла до хліба, до того ж - зрідка. Гроші заробляю в інший спосіб.

- Тобто Ірванцю зараз просто більше хочеться прози?

- Зараз уже ні. Написати роман – велика праця. Тепер входжу в період відпочинку. Мусив закінчувати книжку в швидкому темпі. Після здачі тексту минуло близько двох місяців, а цього недостатньо, щоб реанімуватися. Мабуть, щось схоже переживає жінка після пологів. Не лише психологічна, а й фізична напруга.

- Ви живете в Ірпіні. Динаміки вистачає?

- Живу в Ірпіні, бо одружений там. А працює весь Ірпінь у Києві. На день місто порожніє, а ввечері повертаємося додому вичавленими лимонами… Отак і живу в Ірпіні. На вихідні можу вибратися до річки або лісу.

- Сьогодні український письменник може впливати на суспільно-політичний процес?

- Не може і ніколи не міг. Назвіть мені письменника, який би вийшов і сказав: “Зупиніть війну!” – і війну зупинили. Немає такого письменника. Шевченко писав: “Поховайте та вставайте!”. Ну і що? Поховали... Ви чули про якесь повстання після його смерті? Ні. Письменник пише для того, щоб висловитися. Література – розтягнуте в часі заняття. Спочатку довго пишеш роман, потім його довго чи не дуже друкують, а згодом - довго читають. Не варто плекати ілюзій, що аудиторія збагне, про що йдеться в романі, вже через тиждень після його виходу. Повинен пройти час.

- Вдаватися до більш активних дій, ніж література, не хочете?

- Вичікую. Можливо, невдовзі розпочнуться організовані акції протесту, до яких охоче долучуся, бо мене не влаштовує те, що коїться в Україні.

- Пристанете на бік котроїсь з політичних сил?

- Ні. Якщо йтиметься про боки, не буду їх обирати. Долучуся в тому разі, якщо це буде сильний, але водночас етичний спротив проти існуючого режиму.

- Що конкретно ви б хотіли змінити в країні?

- Все, зокрема ставлення влади до громадян. Хотів би змінити президента на такого, який не буде казати у Брюсселі, що Голодомор – не геноцид українців, а спільна трагедія народів СРСР. Хотів би змінити прем’єр-міністра, який обіцяв, що ціни не підвищаться суттєво. Хотів би змінити спікера парламенту, який свого часу “передер” в американського професора дисертацію і видав її за свою… Хотів би змінити правлячу партію і опозицію.

- Ви - романтик, який готовий знову і знову здійснювати революцію?

- Мене засмучує, що люди занепали духом, особливо ті, кому зараз сорок чи п’ятдесят. Молодь ще трішки “тріпається”. Люди мого покоління невдоволені тим, що вже виходили на Помаранчеву революцію, перемогли, але кардинально нічого так і не змінилося. Шлях до свободи складається як з перемог, так і з поразок, але потім – знову будуть перемоги. Наша революція не була одноразовою акцією. Мусимо знову її повторити в якийсь інший спосіб.

- Переклад – мистецтво літературної фотографії чи авторська інтерпретація дозволена?

- Переклад – мистецтво старших людей. Не раджу починати займатися ним до сорока років. Про переклад кажуть так: у прозі перекладач – раб, а в поезії – суперник. Погоджуюся. Але сам намагаюся змагатися з автором навіть у прозі.

- Ви були стипендіатом багатьох програм, зокрема Фулбрайтівської...

- Був у США понад вісім місяців. Досліджував сучасну американську драматургію. Написав кілька статей. Планую перекласти американську п’єсу, але наразі вона для мене заважка на мовному рівні. Багато подорожував Америкою, знайомився з новими людьми. Я – вдячний мандрівник та реципієнт.

- Не виникало спокуси творчої еміграції?

- Ніколи, хоча були пропозиції. Виїхати звідси - означає визнати свою поразку. Це означає залишити цю країну на поталу негідникам, які зараз нами керують. Не скажу, що багато вмію чи можу. Але сама моя присутність – свідчення того, що не здався, не втік, не виїхав.

- Що у вас зараз на книжковій полиці?

- Читаю новий роман Сергія Жадана “Ворошиловград”. Він десь у три рази товстіший за мою “Хворобу Лібенкрафта”. Також прочитав твір “Палац снів” албанського письменника Ізмаїля Кадаре. Постійно читаю вірші, зокрема молодих поетів. Намагаюся читати багато. Виходить три-чотири книжки на тиждень. Інколи буває “провисання”, а інколи – літературні “запої”. Навіть коли настає апатія, все одно змушую себе прочитати хоча б одну книжку на тиждень. Завжди читаю в дорозі. Я – людина тексту. Процес поглинання тексту прирівнюю за значущістю до змісту книжки, яку читаю.

Довідка «ВЗ»

Олександр Ірванець – український письменник, перекладач. Автор збірок поезій “Вогнище на дощі”, “Тінь великого класика”, “Вірші останнього десятиліття”... Учасник та підскарбій літературного угруповання “Бу-Ба-Бу”. Перекладає з білоруської, польської, російської, чеської та французької мов. Останнім часом працює в драматургії і прозі.

Ірина Семенів