Неодноразово доводилося бачити, як на фестивалях класичної музики у перших рядах сидить літній чоловік із диктофоном у руках і записує концерт. Якось подруга зауважила: подивись як геніальний композитор Валентин Сильвестров записує свої твори. Ми навіть побилися об заклад, чи це Сильвестров. Я була переконана, що цей чоловік просто схожий на відомого композитора —мовляв, навіщо метру нової музики записувати концерти, на яких грають його твори.

На презентації книги «Дочекатися музики» Валентина Сильвестрова, яка відбулася минулої п’ятниці в Національній спілці композиторів, відразу після дня народження композитора (31 вересня він святкував своє 73–річчя), відповідь стала очевидною. «В епоху інформаційної перенасиченості одноразовість звучання отримала дуже широке розповсюдження, тому що композитори знають, що другого прослуховування їхніх творів може й не бути», — пояснив Валентин Сильвестров. Народний артист України, один із найвідоміших у світі українських композиторів, автор семи симфоній, численних фортепіанних творів, творів для солістів з оркестром і хору, камерної музики, а також автор музики до фільмів Кіри Муратової «Настройщик», «Чеховські мотиви» і до стрічки «Час прощання» Франсуа Озона, не скаржиться, що його твори недооцінили. Він належить до тих композиторів, твори яких виконують чи не на кожному фестивалі класичної музики. Але проблема полягає в іншому: спробуйте знайти диск із записами Сильвестрова в музичних крамницях чи інтернет–магазинах. Поразка гарантована!

Книга Сильвестрова, яка днями побачила світ у видавництві «Дух і Літера», говорить сама за себе. «Дочекатися музики». В основу книги лягли записані бесіди з 2007 року, які на творчих вечорах у Спілці композиторів вів із Сильвестровим художній керівник ансамблю «Рикошет» Сергій Пілютиков. Додатком до книги став диск формату MP3 із записом усіх творів Сильвестрова. Вихід книги і диску став можливим за підтримки посольства Німеччини.

Презентація складалася з двох частин: обговорення книги і концертної програми ансамблю «Рикошет», який зіграв і авангардну музику 80–х та неоромантизм 2000–х Валентина Сильвестрова. Доктор мистецтво­знавства, професор, завідувач кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Ніна Олександрівна Герасимова–Персидська зізналася, що сучасній музиці потрібен словесний супровід. «Інколи це пов’язано з необхідністю пояснити, як вона писалася. Інколи композитори намагаються розказати про те, що вони хотіли створити, — каже Герасимова–Персидська. — Музика Сильвестрова звертається до нас напряму, без перекладів. Ми не повинні говорити щось перед концертом, щоб публіка її зрозуміла. Вона нічого не ховає».

У Сергія Пілютикова була інша мотивація. «Бесідуючи з Валентином Васильовичем, я колись із сумом подумав: як жаль, що його неймовірно глибокі, іронічні думки більше ніхто не почує. Цю несправедливість треба виправити», — згадує Пілютиков. Так народилися лекції–бесіди у спілці композиторів, які Сильвестров називав «месами». Під час цих вечорів, а пізніше у книзі, він розкрив себе як людину неймовірно цікаву з глибокою життєвою філософією, яку інтегрував у музику. Сильвестров розмірковує про авангард, про те, що він звільняє музиканта від «музикальності», про безсмертну музику, про Баха, Моцарта, Шуберта і Шостаковича. Валентин Васильович розповідає, що перед тим, як писати музику, він звільняється від «композиторства», постує, як іконописці, і намагається своєю майстерністю не нашкодити, як ідеться у заповіді лікарів.

Ольга Жук