Хочеш дізнатися більше про людину — запитай, які книжки вона читає. Або — які книжки вона дарує своїм друзям і близьким. Напередодні різдвяно–новорічних свят «УМ» запросила до однієї з харківських книгарень обрати книжкові подарунки письменницю Світлану Поваляєву. І принагідно поспілкувалася з нею про те, що читають її діти, про книжки «до шістнадцяти», «нормальну штуку смерть», спільну презентацію із Танею Малярчук і нову книжку «Бардо online».

«Я рідко обираю подарунки для себе, собі я книжки просто купую. Тобто це не схоже на те, як пішла женщина і купила собі косметику...» — коментує процес вибору книжок Світлана Поваляєва. Перед нею було поставлено завдання обрати п’ять книжкових подарунків. Вибір письменниці спиняється на товстому альбомі, присвяченому шедеврам іспанського архітектора Антоніо Гауді. «Цю книжку я подарувала б своїй подрузі Іді Ворс, художниці, яка оформлювала мою дитячу книгу. Я знаю, що вона хотіла б мати цей альбом».

Другий подарунок від Світлани Поваляєвої — «Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха, ним вона вирішила порадувати своїх дітей. «Я хочу, щоб, окрім Подерв’янського, вони знали ще щось, — пояснює свій вибір мама–Поваляєва. — Вони його знають майже напам’ять! Інколи приходжу з роботи, а вони слухають його на дисках. Для розширення сучасної літературної освіти мої сини мають почитати Бриниха. Тут абсолютно ювелірний сюжет. За допомогою шахових комбінацій Бриних зі свого сюжету просто шикарно викрутився. Він створив свій сленг, який не можна назвати суржиком чи інтернет–сленгом».

Згадую, що навесні депутати Луганської облради обурилися книжками, які Міністерство культури спрямувало до місцевих бібліотек: там були Андрухович, Покальчук, Подерв’янський і... Поваляєва.

— Світлано, як гадаєш, може, варто на книжках ставити гриф «дітям до шістнадцяти»? — запитую гостю.

— Думаю, потрібно. Не думаю, що цим має займатися якась спеціальна державна комісія. Це нонсенс, такого немає в жодній іншій державі, може, хіба в комуністичному Китаї. Але на таких книжках, як твори Пако (Юрка Покальчука. — Авт.) або Подерв’янського, варто писати, ну, не до шістнадцяти... зараз зовсім інакші діти, але «дітям до чотирнадцяти» — я була б із цим згодна. І не тому, що вони не чули таких слів, що вони не бачили в інтернеті таких сцен, а тому що насправді література набагато потужніше впливає на свідомість і фантазію дитини. В інтернеті ця ж сама інформація брутальна, буквальна і прямолінійна, а тому вона може пройти повз свідомість дитини і не зачепити її. Добра література, добре мистецтво сильно впливає на почуття й емоції людини, формування світогляду, культурних кодів.

— А на твоїх творах теж слід писати «до чотирнадцяти»?

— На моїх... Можливо, на оцьому нещасному, сумнозвісному творі «Лярви. Небо кухня мертвих» треба б поставити. Справа не в сексі чи обсценній лексиці, а в емоційній агресії — дітям з огляду на їхню розвинену фантазію не варто читати такі злі, агресивні речі.

— Своїм дітям ти сама давала почитати Подерв’янського?

— Вони не дивляться телевізор — це немодно, але в них є мобільний інтернет, просто інтернет... Безглуздо щось від них приховувати або вдавати, що цього просто немає. Ти тільки погіршиш із ними стосунки і їхній розвиток. Коли діти тобі довіряють, ти маєш можливість пояснити їм, що за цим бруталом просто нічого немає, звичайна комерція, цинізм.

Третім книжковим подарунком від Поваляєвої стає «Тема для медитації» Леоніда Кононовича. Її Світлана б подарувала всім людям без винятку, «особливо тим, хто ще не навернутий до лона сучасної української літератури». «А ще тим, — додає Поваляєва, — хто має зухвалість приходити на всілякі телемарафони, присвячені Голодомору, і говорити, що голоду не було». Подарувати книжку Кононовича Світлана також давно мріє своїм батькам.

Книгу вибраного Тані Малярчук «Божественна комедія» Світлана Поваляєва хоче подарувати самій собі. «Це людина, яку я страшенно люблю, це література, яку я страшенно люблю, — пояснює письменниця своє захоплення виданням. — Таких книжок у хаті має бути кілька — для різних свят і днів народження». Світлана поділилася також секретною інформацією, що скоро вони з Танею влаштують у Києві спільну презентацію–перформенс. «Будемо презентувати Танин «Звірослов» і мою «Бардо online», — розповідає письменниця. — Два роки тому ми думали, що будемо на спільній презентації танцювати вдвох танго. Але тепер ми все бачимо інакше. Це має бути бар, де в ролі ді–джея і бармена виступає Іздрик. Ми ж із Танею граємо самих себе — приходимо в кабак і ділимося «женськими» історіями».

І наостанок Світлана Поваляєва обрала ще одну книжку для себе — про своїх улюблених черепах. Ця книжка, каже Світлана, рятуватиме її від депресії холодними зимовими вечорами. «У мене з черепахами нерозділене кохання, — зізналася Поваляєва. — Не живуть вони в моїй хаті. Мабуть, я їх душу своєю любов’ю».

А все ж головний книжковий подарунок Світлани Поваляєвої — для себе і своїх читачів — її нова книжка «Бардо online». Світлана повідала, що ця книжка «майже без потоку свідомості». «Я нарешті зрозуміла, що в мене є відповідальність перед моїми читачами. Я вже не маю права робити такі речі. Треба з цього переростати», — каже Поваляєва.

— Це дорослішання чи інший діагноз?

— Безумовно, це діагноз, але який — не знаю (сміється). Це просто книжка про таку нормальну штуку смерть. Це так безглуздо, коли люди намагаються про неї не думати і не говорити. Цю тему піднімають не лише творчі люди, які знімають фільми, пишуть книжки чи музику. Що її піднімати — вона є! Кожна людина розуміє, що колись вона помре, але кожна людина думає, що це станеться колись, не зі мною! За буддійською філософією, помирає тільки фізична оболонка людини, а, оскільки більшість людей дуже сильно прив’язана до свого «я», своєї форми, вона не може сприйняти світ навколо як ілюзію. Тибетська «Книга мертвих», «Бардо Тодол» якраз і описують усе, що відбувається зі свідомістю людини після смерті, по стадіях. Тему «бардо» піднято у фільмі «Сходи Якова» Едріана Лайна, романі Дороти Масловської «Польсько–російська війна під біло–червоним прапором», навіть у «Рай. Центрі» Люко Дашвар... Я просто спробувала пережити момент, коли тебе силоміць позбавляють всього, що було у твоєму житті. Ти помираєш — і ні гроші, ні близьких тобі людей, навіть своє тіло не зможеш узяти з собою. Це не сумна книжка. Я не бачу сенсу впадати у готичність, але, з іншого боку, я ненавиджу настрій офісного планктону — «пазітів». Усе відбувається, ти теж просто відбуваєшся...

Наприкінці книжкових закупів «УМ» поцікавилася в письменниці, чи ділить вона книжки за сезонною ознакою — на літні, зимові, весняні, осінні...

— На мій погляд, книжки взагалі не можна ділити, — афори­стично відповіла Світлана. — Це банально, але вони діляться лише на спам і літературу...

— І що таке література, за визначенням Світлани Поваляєвої?

— Гм... Те, що тебе повністю захоплює, ти можеш це переживати і забути про себе. Забути про своє «я» — оце і є література.

Тетяна Терен