
Re: цензії
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
- 14.02.2025|Ігор ЗіньчукЗагублені в часі
- 05.02.2025|Ігор ЧорнийЯке обличчя у війни?
- 31.01.2025|Олег СоловейЗалишатись живим
- 29.01.2025|Ігор ЗіньчукПрийняти себе, аби стати сильнішою
- 27.01.2025|Марія Назар, м.ТернопільКлючик до трансформації сердець
- 26.01.2025|Ігор ПавлюкМоя калинова сопілка...
- 23.01.2025|Ігор ЧорнийЖертва не винна
Видавничі новинки
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
Літературний дайджест
Медовий місяць Ірени Карпи в королівстві Мустанг
Письменниця і музикант Ірена Карпа провела медовий місяць із чоловіком Полом Хенсоном у королівстві Мустанг і ділиться з «Джетсеттером».
Цей хані-мун (honey month) – чогось саме цю поїздку після офіційного підписання паперів про вічну любов і вірність прийнято так називати – був далеко не honey. Не тому, що ми там сварилися, брали з собою в подорож двоюрідну тьотю, дзвонили екс-любовнічкам чи хворіли. І навіть не тому, що не було традиційного набору «пальми-сейшели-бікіні». Просто місяць цей видався ЧІЛІ. Від обох факторів: перцю і холоду - першим гірські народи, а разом із ними й ми, рятуються від другого.
Я так давно (майже цілий рік) хотіла потрапити до загадкового королівства Мустанг. У таємничу трансгімалайську колишню автономію. І навіть тепер, коли комуняки, що тепер при владі у Непалі, скасували той прекрасний традиційний почет короля, королеви і принца, однаково місцеві люди вважають їх дуже багатими особами й цінними сакральними об’єктами. Коли йдуть до них на аудієнцію, несуть із собою білий шалик і... пиво. Я вже й не знаю, де вони те пиво в тім палаці складають. Іноземці, яким пощастить пробратися до палацу, теж несуть те, що для них найдорожче. В нашому випадку – коробку французьких трюфелів із арабського дьюті-фрі. Шкода, не взяла з ввічливості камеру. Ну і шкода, що принцу було трохи більше років, ніж ми сподіваємося з казок. Десь так сильно за 50. Пора було б уже й імператором стати, якби не вітчизняні маоїсти.
Трек у Мустанг – прекрасний відпочинок для тих, хто не дуже любить людей. Особливо білих туристів з їх вереском «Агу, давайте на зірки дивитися, хоч щось корисне зробимо! Хей-го!» та ще й вимахують при цьому мокрими шкарпетками над головою. Головна перешкода для бекпекерів – 600 доларів тільки за дозвіл в Мустанг пройти. 500 уряду, 600 тревел агенції. Плюс назагал там витрати вищі, ніж на інших маршрутах, але воно того варте.
Це - дорога до Ло Мантангу.
Максимальна висота невелика – 4800 м – це там, де ніжками ходити. На конячці можна і вище, якщо вам конячку не жалко. Або й самому в істериці на шеститисячник піднятися – їх навколо вистарчає в полі зору.
Мустанг – місцевість надзвичайно красива, драматична, знакова для буддиста і вражаюча для естета. А ще там непогано працюється – я жадібно носилася з ноутбуком в пошуках електроенергії, але більшість вражень і думок довелося таки записувати в блокнот. Сонячних батарей не завжди вистарчає на всіх.
По дорозі в Ло Мантанг, столицю Мустангу, нам впарили найдорожчу покупку за всю дорогу. Мантру в костяній коробочці зі срібними пластинками. Мені соромно казати, скільки вона коштувала – в передгір’ї заплатили би разів у десять менше.
Не зважаючи на калорійну їжу (макарони з рисом і картоплею йдуть на ура), ми ще й схудли, як два одоробала. Ледве вдалося вистояти охлялим натиск піщаної бурі...
Одного разу я зі спрощеного варіанту момо – подібного на наш вареник – виліпила пельмень. Сміялись гімалайці всім селом. Такого реготу їхні гори ще не чули. Видно, більш безглуздої форми уявити собі не могли.
Дорогою назустріч скакали блакитні тибетські вівці, жирні зайці і грифи з мене заввишки. На першого я ще подумала – то індик переросток чи коза з крилами. Жерли труп коня...
Не знаю, скільки ми кілометрів подолали вгору і вниз за десять днів – але йшли вдень і деколи вночі. Найбільший облом, коли здається, ніби до села вже метрів триста – он же його видно, аж тут гульк – у трьох сотнях погонних метрів вміщається ще два каньони по триста метри завглибшки – якраз до ночі й долізеш.
Ще ми записали прекрасних автентичних тибетських пісень і нарили собі пару дуже цінних сакральних подарунків (не вдаючись у туристичне мародьорство). Але про це все – в художній формі в нових треках QARPA. I в новій книзі з несподіваними героями. Гадаю, допишу її скоріше, ніж переїду в нашу хатку в Гімалаях. Там виноград, до речі, так собі росте...:)
Сумна тут... Певно, мрію про ковбасу...
Принцеса на білій кобилі (в Мустангу не на мустангу).
«Work work» з вічним молєскіном (в рідкісних місцях, де була електроенергія, відразу працював і лаптоп - нащо ж його на собі тягла всю дорогу. Та ще й штатив цей ужасний...
Сиджу на сходах до печери Падми.
«Головна фішка текстів Карпи - ефект прісутствія», - сказав один професор. Отут я наглядно демонструю, чого так. Типу, пакую читача в рюкзак і тягну з собою по пятитисячних висотах (тут десь чотири ще). Навіть якщо автобіографічна історія - мій вчорашній день, обставини, пейзажі і деталі висосувати з пальця не ком іль фо.
Ні, це не параноя від української параної. Це маска від піску:)
Бичари. Якщо вдивитися в їх вираз облич, зразу стає ясно, чого у нас гопніків биками називають:)
Щоденна піщана буря в долині ріки Калі Гандакі. Мертве серце Азії. Ворота в заборонене королівство.
Коли бачиш хвилю піску з камінням - обертайся до неї рюкзаком і попою. Навіть через штани коле! Горе тому, хто забув дома окуляри, чи шапка на вухах не сходиться. виростуть у вухах яблуні високогірні.
Текст і фото: Ірена Карпа
Додаткові матеріали
- Ірена Карпа: Батьки показують журнал з моїми еротичними фото гостям
- Ірена Карпа: «Якщо я народилась в Україні, значить мене за щось покарали»
- Ірена Карпа: «Мій чоловік займається зброярством, виноробством та читанням Гемінгвея мені перед сном»
- Ірена Карпа: Я «зав’язала» з широким використанням автобіографії
- Як Карпа зробила мене «зіркою»
- Ірена Карпа: Після весілля в Сан-Франциско, годину серед полиць із книгами провела
- Ірена Карпа вдруге вийшла заміж. ФОТО
- Ірена Карпа: «Життя надто коротке, щоб присвячувати його кар´єрі»
- «Кореспондент» назвав найкращі українські книжки 2009-го року
Коментарі
Останні події
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті