Ми ігнорували неінформативні сердиті дописи, але сама Карпа, схоже, перейнялася ними. Тому всі її численні міркування на цю тему ми також опустили. Головне, що на початку вона зазначила: «Все, що ви запитаєте, буде використано проти вас!»

- Ірено, колись давно на презентації якогось вашого музичного диску один культурний діяч назвав вас клітором української літератури. Я тоді намагався прочитати емоції на вашому обличчі, і мені здалося, що статус вас зобов´язував гарно реагувати на такі вислови, але щось усередині - або вроджена дівоча сором´язливість, або наслідки галицького виховання, - протестували проти цього. Чи це так?

- Відповідно, виходить, що якщо клітор - це найчутливіша частина тіла, то на лиці в мене мали з´явитися прищі, тому що це досі в мене трапляється через чутливу шкіру, коли чимось не тим помився. Мені соромно, бо я ж уже не підліток, але що ж.

А галичанська сором´язливість у мене не сильно присутня, бо мама все-таки в Харківській області народилася, в Сибірі школу закінчила.

Питання з залу: А тато не образився на цей уривок, який ви прочитали? (слухайте аудіо внизу сторінки)

- Та він не чув цього ще! Ви - перші, хто це почув.

- А образиться, коли почує?

- Нє, він же ж знає, що це - правда жизні. Хоча мама каже, що я всьо придумую, і вона ніколи мене не лупила скакалкою.  

Міша : Здоров, гламурна тьотька. Розкажи, будь ласка, чому ти вирішила взятись до створення книжки для дітей? І коли вона вийде? І чи знайома ти з Всеволодом Нестайком?

- Гламурна я хіба що тоді, коли спітнію і починаю блистіти. Тоді це відповідає слову «гламур», «блиск». Написати книжку для дітей - то моя неозора мрія. І мені здається, що мірило майстерності письменника - це коли людина в дорослому віці пише щось таке, що цікаво читати і дітям, і дорослим. Всеволод Нестайко - це якраз той випадок. Там є наїв, є пригоди, тобто, це не так, що дітки, ви всі дебіли, давайте ми вам покажем телепузиків. Там дітей вважають за повноцінних нормальних людей.

І ті книжки, які я пишу, Бурмака вже своїй дитині читала до певного моменту. Якби звідти забрати матюки - то можна було би читати все.

З іншого боку, матюки я вживаю тільки там, де вони до місця. І коли моїм героям - по 11 років, то вони не матюкаються. Якщо вони і знають ці слова, то дуже віддалено. І я зображаю життя таким, як воно є. Це не для епатажу, це просто стилістичний прийом.

З Нестайком я не знайома, на жаль, особисто. Мій літагент Юка Гаврилова каже, що вона з Нестайком спілкувалася, і той запевняв, що він із задоволенням мене читає.

Elf: Интересно знать, как в одном человеке уживается столько противоречивостей и помогает или мешает это в вашем творчестве: вы любите горы и живете в шумной столице, проводите много времени среди аборигенов мало-известных рядовому смертному стран и, наверное, столько же занималась шопингом, мечтаете поднятся на Эверест ы не расстаетесь с любимой Белочкой, не говоря уже о шумном соседстве Инь и Янь в вашем его.

- Одразу поясню, що «бєлочка» - це моя машина. Навряд чи я витрачаю стільки часу на шопінг, як на гори. Хоча так, якщо рахувати, що я купую їжу в магазинах. Я би дуже хотіла потрапити на Еверест, але мені друзі присилають фотографії трупів, які там сидять обабіч стежки, які замерзли і не дійшли, закінчився кисень, і я розумію, що потрібна фізична підготовка.

І по-моєму, чим більше в людині якихось протиріч - тим краще. В Україні людям чомусь важко повірити навіть у те, що людина може займатися бодай різними видами мистецтва. Можна хоч нафтою торгувати!

Beglov : Ірено, ви коли пишете, чого у вас більше прокидається - чоловічого чи жіночого? чи тут можна взагалі окремий гендер Ірени Карпи вивсети? Особливий стиль вашої прози наштовхнув на таке питання.

- Я не знаю. Собачого, хочеться одразу сказати. Я думаю, що тут - дійсно є якісь нормальні андрогенні речі. Якби я писала літературу для тьолочок, то ви б тут не сиділи, тут би прийшли такі з манікюрами, пили би каву, і в них би дзявкали собачки візитні на руках. Тому я пишу для нормальних людей, які не соромляться якихось окремих своїх частин. Для нестандартних людей.

- Нормальних чи нестандартних?

- Для мене нестандартні люди - нормальні. Для мене ненормальні - оцей людський перегній, який живе по системі. У мене такі фашистські звучать речі, тим не менше я за те, щоби кожна людина була вільною. От мене пре полички та стільці конструювати, то що мене, вбити тепер?  

Питання з залу: Ким ви хочете бути, що для вас означає - досягнути успіху?

- Я би не проти була знаходити свої книжки у кожному аеропорту, щоб вони були такими бестселерами. Щоб от ідеш, а там на мові суахілі продається твоя книжка. Ну, це нормальне бажання для кожного письменника. Навіть не тільки моє, а щоб українське так читали. Але це вже пафосно звучить.

Питання з залу: Ви переписуєте свої твори?

- Хороше питання. Дійсно, коли ви - зовсім юний, по 18-20 років, то вам стопудово здається, що це геніально, і більше переписувати не треба, навіть перечитувати. Потім, коли ти стаєш старшим і мудрішим, то розумієш, що «Боріс бил нєправ», більше надаєш значення редагуванню. Тому що є такі люди, які вчать українську мову за моїми книжками. Тому краще, щоб все було чудово.

Тому наступні мої книжки будуть виходити з більшим інтервалом, тому що я хочу, щоб мої книжки були еквівалентні за драйвом, але більш якісно зроблені.

Питання з залу: В останній книжці був епізод, у якому ви пишете про ліфт, мовляв, якби я була молодою, то я би його описала красивіше, але зараз я скажу просто. В чому різниця?

- Так, цю фразу чомусь усі розхапали на цитати. Це було пов´язано з найнуднішим роком мого життя, коли я працювала на MTV і щодня їздила тим ліфтом. Це було взагалі найстрашніше, що могло зі мною статися. Тому я дякую Богові, що я можу бути фрілансером.

Мене щодня той ліфт у «Мегамаркеті», де був офіс, піднімав на роботу, і там оце: «уважаємиє покупатєлі, в нашем мєгамаркєтє ви можете...» Ви уявляєте, це чути щодня! Плюс до того ідіотська робота, абсолютно ідіотські новини, якісь гурти, і ти розумієш, яка в тебе освіта і які інтереси, але контракт - на рік!

Але коли стаєш старшим, то метафори дуже вибірково поміщаєш. Не так, як у 18 років, коли ти пишеш поезію в прозі. Класно, коли зберігається таке відчуття, що світ поїхав. Але коли накладається професіоналізм, то часто пишеш просто «ліфт поїхав», а не «клаустрофобічна кабіна піднімала мене в невідому висоту, і в животі все в мене стискалося від того».

Так само все частіше те, що я пишу, здається мені повним гамном, але чим більше мені так здається, тим воно більше подобається редактору. А коли я у 18 років писала вірші - мені здавалися вони капєц якими влучними, кручє чим Рембо і Бодлер. Але зараз я би не гортала ці зошити навіть для того, щоб посміятись.

- До чого це може дійти? Може, колись ти усвідомиш, що те, що ти написала - ну взагалі повне гамно?

- Ну он з Гоголем це сталося, коли він спалив свої мертві душі. Я дуже сподіваюся на редакторів, які не дадуть пропасти всьому цінному. Добре, що є інтернет, є бекапи, за якими тексти можна відновити. А раптом Гоголь не писав нічого такого геніального, а просто написав: «Їхав поїзд. Їхав поїзд. Їхав поїзд.», а потім спалив і зробив собі такий піар. Він же ж іще той приколіст був.

  - Чи є такі люди, які вас сприймають тільки як письменника, але не сприймають, як музиканта, і навпаки?

- На жаль, таких людей багато. Це навіть було однією з причин ребрендинґу гурту Qarpa. Тому що люди не розуміють, що це робить одна людина. І музика чомусь важче потрапляє до моїх читачів. І з цих двох речей більш мистецькою є музика. Хоча тут я працюю, як чистий ретранслятор, я не шарю в нотах, просто мелодія з´явилася, я її наспівую і ми її записуємо. Тут дуже мала відповідальність.

- До речі, чому на початку назви гурту - буква Q? Багато людей це читає, як «Кварпа». Не боїтеся, що таке прочитання прилипне?

- Та хай читають, ми так вирішили, що чим більше буде помилок, чим більше спекуляцій навколо, то тим воно і краще.

Питання з залу: Чи виникали у вас думки про самогубство?

- Так, особливо років у 12, коли батьки нависли, і ти молишся: Боже, можна я це зроблю? І якби це не було християнським гріхом - то я би вже багато разів могла це зробити. Сумнів завжди є в усьому. Хтось казав, що це - перший крок до філософії, але, з іншого боку, це - соплежування. Тобто, єдине, що не треба мати сумнівів у прийнятті рішень, це головне правило воїна.

Питання з залу: Хто для тебе є моральним авторитетом.

- Оральним чи моральним?

Репліка з залу: Як розумієш, так і відповідай.

- Далай-лама, Ісус Христос - це моральні авторитети. Основний месидж у них - не паритися, як пташечки.

Для мене, як для представника християнства, звісно, ближче християнська мораль, але не те, що кажуть баби в церкві, а саме першоджерело: апокрифи, псалми... З живих людей мене особливо вразив Любомир Гузар.

Марія: Кого з письменників ви вважаєте важливим для сучасного покоління?

- Багато письменників є важливими. Богуміла Грабала недавно читала. Та важко так... Починаючи від Селінджера, Сартра, Камю, Буковські той самий. Швейка того самого почитати...

- А які питання вас найбільше дратують? Ті, в яких на вас наїжджають, чи отакі банальні?

- Та це, мабуть, від дня циклу залежить. Інколи - просто люди на вулиці.

Аліса: Я займаюсь генною інженерією, але іноді уявляю своє альтернативне життя танцюристкою в клубі. А якою найнесподіванішою особистістю хочеться бути вам?

- Генним інженером ( Сміх у залі ). Я недавно прийшла до думки, що на старості я би із задоволенням конструювала табуретки, полички, стільці, столи. Мене чогось дуже почало перти робити форми, придатні для життя. А то всім хочеться парфуми конструювати, одяг.

Питання з залу: Ви на п´яну голову пишете?

- Більшість людей тут запитали би: а ви взагалі на тверезу голову пишете? Знаєте, трохи алкоголю - воно завжди допомагає. Але зовсім трохи, і правильного. Коли я була маленькою і писала «50 хвилин трави» - у мене улюбленим напоєм був коктейль: віскі з молоком. Потім я випила його забагато, і перестала. А якщо я вип´ю трохи більше - то я просто засинаю, бо в мене - мала вага.

Нечитавший: Пані Ірено, я напевне вискажу вголос те про що промовчали з різних причин попередні дописувачі, нам дуже вподобалася ваша еротична фотосесія, яку ми мали радість споглядати. Чи можлива подібна феєрія в майбутньому?

- Ну коли мені буде 85, я думаю, я повторю цей подвиг. Мені ворожка нагадала, що я 85 років проживу. Це була ще одна з речей, які хотілося спробувати. Ніхто ж не кричить на Рубенса чи на Пікассо, що вони малювали натуру.

У моїх тата і мами цей журнал лежить, і вони показують його гостям. І книжки мої читають з радістю. Тільки просять більше не згадувати вчитальки, Юлії Марківни, бо дзвонила її дочка і погрожувала, що вони підуть до бабок, наведуть порчу, проклянуть... А Юлія Марківна жива лишилася, волосся перефарбувала в рожевий колір і точно так само тероризує дітей.  

- Якби ви все-таки робили фотосесію для епатажу - чим би ця сесія відрізнялася від того, що є зараз?

- Не знаю... Мені би довелося відкушувати голову кроликам, але я дуже люблю тварин. І голови уже відкушував Оззі Осборн. А показати цицьки - то вони всім подобаються, і жінкам, і чоловікам, і навіть дітям, бо вони звідти їдять. Зараз показати цицьки - це повторити те, що робила Дженіс Джоплін, іще коли мене на світі не було. Але ж вона не через це стала популярною, а через талант. Що тут аморального? Аморально - це коли ця бидло та іде потім тролейбуси ламає.

- Тобто, зараз уже нема можливості епатувати?

- Та є можливість, я не хочу просто. Це все за мене зробили журналісти.

Питання з залу: З якого вашого твору ви би порадили починати знайомство з вами?

- Залежно від того, який у вас настрій. Якщо ви хочете антидепресанта - то почитайте «Добло і зло». Ви уявляєте, щоб якась людина в повному депресі почитала інші мої твори? То вона би повісилася!

- Можете сказати коротко, що таке добло, і що таке зло? Типу - «что такое хорошо, и что такое плохо?»

- Ну це Корнєя Чуковського почитати треба, він відповів.

Неписьменний : Як зацікавити видавців? Що потрібно зробити для того, щоб твір молодого письменника надрукували???

- Написати конкурентоспроможний твір, от і все. І не сидіти з ним вдома і не плакатися, а ходити і пропонувати видавцям. Треба чекати, треба писати далі і всіх надовбувати. То самий Курков, який зараз продається в усіх країнах світу, 300 разів спочатку отримав відмови від видавництв.

Ліна: Коли думаєте закінчувати свою літературну кар`єру?

- Нє дождьотєсь.

Андрій-UA: У чому на вашу думку ви досягли найбільшого успіху (музика, книжки, телеведуча)?

- Я не міряю якось ці мензурки успіху. Я радію, що можу розвиватися в будь-якому з цих напрямків. Коли я розумію, що в мене нема простору, як у телеведучого, я це закінчую, тому що це - втрата мого життєвого часу. Я краще буду табуретки конструювати, бо це мені подобається.

аняня: Де, наразі, переважно мешкаєш (місто)?

- Я мешкаю в Києві, але дуже люблю Карпати.

MurMuri: Ірена, поясни мені, як ти можеш залишатися спокійною коли при кожній нагоді залишитися анонімним кожен другий намагається облити тебе гівном? Серйозно: медитація, йога, природній пофігізм? Бо я б вже давно наробила вуду-ляльок...

- Ви уявляєте, скільки мені треба було би робити вуду-ляльок?

Фото: Таблоїд