
Re: цензії
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
- 23.05.2025|Ніна БернадськаГолос ніжності та криці
- 23.05.2025|Людмила Таран, письменницяВитривалість і віру маємо плекати в собі
- 15.05.2025|Ігор ЧорнийПірнути в добу романтизму
- 14.05.2025|Валентина Семеняк, письменницяМіцний сплав зримої краси строф
- 07.05.2025|Оксана ЛозоваТе, що «струною зачіпає за живе»
- 07.05.2025|Віктор ВербичЗбиткування над віршами: тандем поета й художниці
- 07.05.2025|Ігор ЧорнийЖиття на картку
- 28.04.2025|Ігор ЗіньчукЗаборонене кохання
Видавничі новинки
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Лист із сімдесятих
Верлібри та есеї празького естета повертають українцям їхнє недавнє минуле.
Вона взагалі не мала б вийти в Україні у нинішні важкі часи. Тому що про дисидентів, тому що переклад із російської, тому що вірші, тим більше верлібром, ще кілька есеїв. Тобто нічого такого, що чіпляло б. Хіба що ім’я автора: Ігор Померанцев, знайомий за програмами радіо «Свобода» та останнім часом своїми артистичними колонками у Тижні. Може, хтось згадає його попередні книжки, видані в Росії, особливо «Червоне сухе» – типові висловлювання життєрадісного естета і космополіта. Нова книжка, що вийшла українською у видавництві «Грані-Т», може відгукнутися тільки в тих, хто не лише жив у 1960–1970-ті, а й не хоче забувати про цей період безчасся. Тут є велика проблема: тема українських дисидентів цікавить невелике коло ангажованих читачів, суспільство ж до неї байдуже. Так само й у ширшому сенсі: мало кого по-справжньому цікавить епоха застою в Україні, хоча саме в ній треба шукати коріння всіх нинішніх хвороб: і моральний релятивізм, і відсутність ідеалів, і побутову ненажерливість, і прозорі комсомольсько-каґебістські очі нинішньої еліти. Щоб привернути увагу сучасного українця до колізій часів Щербицького, потрібен саме такий, певною мірою сторонній свідок: росіянин, котрий народився в Саратові, ріс у Чернівцях, а потім перетнувся з київськими дисидентами. Чому його надовго не посадили, не є загадкою: республіканський КҐБ був «заточений» на дві цілі: а) «українських буржуазних націоналістів» і б) «сіоністів». Інші об’єкти для них не те що не існували, але за них орденів не давали. Померанцев щасливо прослизнув між жорнами і врятувався в еміграції. Можливо, серед іншого, щоб виконати цю свою місію свідка. Спершу перед міжнародними правозахисними організаціями, потім уже перед нами. Логічне запитання: навіщо перекладати сьогодні російські тексти, адже ми всі нібито білінгви? Відповідь дав ще тоді, у 1970-ті, Іван Світличний – саме він, перебуваючи на зоні в Мордовії, переклав українською два померанцевські вірші, пославши в майбутнє чіткий сигнал: це потрібно. Решту роботи виконали вже тепер Іван Андрусяк і сама видавчиня Діана Клочко. На читача чекають певні зусилля: в тексті фігурують якийсь Іван, якась Надія, якийсь Іосіф, якийсь Гелій, якийсь Євген. Треба зануритися в епоху, щоби вирахувати, що йдеться про Світличних, про Зісельса, про Снєгірьова, про Сверстюка. Таке оточення. Не сказати: просто пощастило, адже більшість сучасників робили все, щоби від такого щастя триматися якнайдалі. Коло спілкування Померанцева – і доля, і його особистий вибір. Щоб остаточно переконатися, що зусилля й жертви українських сімдесятників були не марними, недостатньо себе заспокоїти: мовляв, пам’ятник їм – існування незалежної України. Непогано було б, щоби нинішні українці згадували не лише окремі імена героїв, а й те липуче застійне повітря, де так важко було бути сміливим, гідним, розкутим, веселим. Ця книжка передусім саме про повітря. Постаті героїв у переказі завжди виглядають дещо штучними. Інколи нецікавими. Інколи навіть непривабливими. Тим більше цих героїв. Померанцев сам каже: «Дисиденти були важкими людьми». Потрібен справжній талант, щоби повернути сучасникам і нащадкам їхні теплі обличчя, вмонтовані в холодну, огидну епоху.
До речі, в Росії оригіналу так і не видали. Не на часі.
Ілько Майдачевський
Коментарі
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року