Re: цензії
- 05.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, мов цвяхи, вийняті з долонь
- 05.11.2024|Ігор ПавлюкПароль до вирію
- 30.10.2024|Михайло ЖайворонВоскресіння у слові
- 30.10.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови«Хотіла б я піснею стати...»
- 28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиняУ війни не дитяче обличчя
- 27.10.2024|Євгенія ЮрченкоДраматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
- 25.10.2024|Ігор ЧорнийПримари минулого
- 20.10.2024|Євгенія ЮрченкоПан на своїй землі
- 19.10.2024|Антоніна Царук, м. КропивницькийВидобувач поезії з буднів
- 17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиняТрансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Лист із сімдесятих
Верлібри та есеї празького естета повертають українцям їхнє недавнє минуле.
Вона взагалі не мала б вийти в Україні у нинішні важкі часи. Тому що про дисидентів, тому що переклад із російської, тому що вірші, тим більше верлібром, ще кілька есеїв. Тобто нічого такого, що чіпляло б. Хіба що ім’я автора: Ігор Померанцев, знайомий за програмами радіо «Свобода» та останнім часом своїми артистичними колонками у Тижні. Може, хтось згадає його попередні книжки, видані в Росії, особливо «Червоне сухе» – типові висловлювання життєрадісного естета і космополіта. Нова книжка, що вийшла українською у видавництві «Грані-Т», може відгукнутися тільки в тих, хто не лише жив у 1960–1970-ті, а й не хоче забувати про цей період безчасся. Тут є велика проблема: тема українських дисидентів цікавить невелике коло ангажованих читачів, суспільство ж до неї байдуже. Так само й у ширшому сенсі: мало кого по-справжньому цікавить епоха застою в Україні, хоча саме в ній треба шукати коріння всіх нинішніх хвороб: і моральний релятивізм, і відсутність ідеалів, і побутову ненажерливість, і прозорі комсомольсько-каґебістські очі нинішньої еліти. Щоб привернути увагу сучасного українця до колізій часів Щербицького, потрібен саме такий, певною мірою сторонній свідок: росіянин, котрий народився в Саратові, ріс у Чернівцях, а потім перетнувся з київськими дисидентами. Чому його надовго не посадили, не є загадкою: республіканський КҐБ був «заточений» на дві цілі: а) «українських буржуазних націоналістів» і б) «сіоністів». Інші об’єкти для них не те що не існували, але за них орденів не давали. Померанцев щасливо прослизнув між жорнами і врятувався в еміграції. Можливо, серед іншого, щоб виконати цю свою місію свідка. Спершу перед міжнародними правозахисними організаціями, потім уже перед нами. Логічне запитання: навіщо перекладати сьогодні російські тексти, адже ми всі нібито білінгви? Відповідь дав ще тоді, у 1970-ті, Іван Світличний – саме він, перебуваючи на зоні в Мордовії, переклав українською два померанцевські вірші, пославши в майбутнє чіткий сигнал: це потрібно. Решту роботи виконали вже тепер Іван Андрусяк і сама видавчиня Діана Клочко. На читача чекають певні зусилля: в тексті фігурують якийсь Іван, якась Надія, якийсь Іосіф, якийсь Гелій, якийсь Євген. Треба зануритися в епоху, щоби вирахувати, що йдеться про Світличних, про Зісельса, про Снєгірьова, про Сверстюка. Таке оточення. Не сказати: просто пощастило, адже більшість сучасників робили все, щоби від такого щастя триматися якнайдалі. Коло спілкування Померанцева – і доля, і його особистий вибір. Щоб остаточно переконатися, що зусилля й жертви українських сімдесятників були не марними, недостатньо себе заспокоїти: мовляв, пам’ятник їм – існування незалежної України. Непогано було б, щоби нинішні українці згадували не лише окремі імена героїв, а й те липуче застійне повітря, де так важко було бути сміливим, гідним, розкутим, веселим. Ця книжка передусім саме про повітря. Постаті героїв у переказі завжди виглядають дещо штучними. Інколи нецікавими. Інколи навіть непривабливими. Тим більше цих героїв. Померанцев сам каже: «Дисиденти були важкими людьми». Потрібен справжній талант, щоби повернути сучасникам і нащадкам їхні теплі обличчя, вмонтовані в холодну, огидну епоху.
До речі, в Росії оригіналу так і не видали. Не на часі.
Ілько Майдачевський
Коментарі
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”