Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про вшанування жертв голодоморів в Україні, про їх причини в тоталітарних державах та загрозу глобального голоду в бідних країнах через пандемію коронавірусу.

Сьогодні поминаємо жертв голодоморів в Україні, запалюємо свічки у вікнах… Але дотепер ще сперечаються, чи то був голод, викликаний неврожаєм, чи спрямований геноцид. Як думаєш?

Це був геноцид, але він був ширшим, ніж просто удар по Україні, це був такий більшовицький, комуністичний метод наведення своєї системи, свого ладу в своїй країні. Тоді не так ішлося про етнічні чи національні ознаки, Голодомор був фрагментом тоталітарного терору. Його можна поставити в один ряд з Гулагом, розстрілами та чистками – тоді в такий спосіб вирішувалися проблеми становлення більшовицького ладу. Але оскільки це все було прив’язано до нашої території, до наших людей, то відповідно стало ударом по українському генофонді, тому є геноцидом.

Наскільки пригадую, законодавчо геноцидом визнано тільки Голодомор 1932-1933 років, події 1921-1923 та1946-1947 років вважаються просто масовим голодом. Як ти думаєш, така велика кількість дат – вона не применшує масштабу катастрофи?

Можливо, це дійсно дещо розмиває зміст. Але в боротьбі за те, щоб вживати поняття «геноцид», зумовлене нормами міжнародного права, у сенсі втрат – це не принципово. Як на мене, треба частіше згадувати ті голодні роки, бо чим більше минає часу, тим більше ці всі періоди зливаються в щось одне, про точні історичні характеристики кожного з цих голодоморів все менше людей пам’ятає. Зрештою, це не так потрібно для міфу в доброму значенні цього слова.

Я більше наголошував би власне на злочині більшовицької, комуністичної системи. Адже виявляється, що ці голодомори були системними, але навіть якщо вони просто допустили до цього, не вживаючи жодних заходів, то це той же злочин. Навіть якщо не брати до уваги, що це все було продумано,то таке ставлення, яке виявлялося через відсутність допомоги людям, адже в 1920-1930-х роках в такій кліматичній області і на такому етапі розвитку сільського господарства, в наших широтах ніяка посуха не довела б до голоду таких масштабів. Засоби на те, щоб підтримати людей, були, але голодомор був виявом ставлення комуністичної держави до населення та ілюстрацією методів тоталітарного владарювання.

Недавно довелося почитати у давній газеті, яка виходила в Польщі, про голод в радянській Україні у 1928 році. Тоді, щоправда, йшлося, що голодують на півдні України і на Кавказі. Це все подавалося без особливого співчуття, як приклад невдалого господарювання більшовиків. Як думаєш, світова спільнота мала би розділити якусь провину за невтручання?

Світова спільнота намагалася якось прорватися крізь більшовицький заслін, були певні комітети міжнародні, серед них українські, які пропонували допомогу, але вона не була прийнята. З іншого боку, тоді була така думка і в поляків, і в дальших сусідів, що ця радянська Росія – це така закрита територія, така яма, де все, що не робиться – те погане, але з іншого боку: що робиться – то робиться, вони дійшли висновку, що ніяк не можна вплинути на те, що відбувається на просторі Росії. Стосунки будувалися таким чином, щоб це зло не вилізало дальше, була політика невтручання, щоб якийсь час ця страшна більшовицька зараза трималася в межах зони.

Чи можливо уявити, що десь тепер також є масовий голод і в людей нема продуктів? Кажуть, через пандемію коронавірусу голод буде вражати багато бідних країн в Африці, Азії, бо обірвані транспортні зв’язки, відсутня допомога…

Гадаю, там цілком можливі тотальні голодомори,бо в тій таки Африці теж є держави, де не всі зацікавлені дбати про своє населення. Я говорю про особливий абсурд голоду в наших широтах, де є хоч якась рослинність, а величезні території Африки просто позбавлені можливості прохарчувати людей і вони потерпають. Тут також можна говорити про елементи геноциду, тому що в цих голодоморах вимирають не просто якісь етноси, а цілі народи – їх там досить багато, нечисленних, які під загрозою цілковитого зникнення. Але картина світу є такою, що люди, які живуть в кращих умовах, співчувають, допомагають, але так само, як в ті часи Радянського Союзу, насправді прагнуть, щоб це чорне плем’я не виходило зі своєї території. Тобто в значній мірі ці допомогові програми бідним країнам пов’язані з підтримання власної безпеки.

Теперішню пандемію коронавірусу, принаймні в середовищі любителів теорії змов, часом теж називають геноцидом, щоправда, дещо іншого рівня – щоб вимерли зайві люди. Як ти до того ставишся?

Я не знаю, чи можна все це назвати кимось задуманим і спланованим, але той «золотий мільярд» чи як його назвати справді має зацікавленість в тому, щоб не випустити всіх голодних за межі їхньої території. Якщо це не змова, то, принаймні, використання певної ситуації, позиція невтручання.

На твою думку, чи можливе в майбутньому повторення великого голоду в Україні?

Думаю, що це дуже залежить від подальшого розвитку кліматичних змін. Можливо, це ще не кінець світу і така зміна є циклічною, і такі періоди в житті людства були й раніше, просто з точки зору одного людського життя чи в межах одного покоління це виглядає як дуже тривала загроза. Те, що Україна йде до того, щоб стати менш плідною, в сенсі родючості та сільського господарства, це реальність. І не тільки Україна, багато інших країн, які вважаються постачальниками продуктів для цілого світу, також потрапляють в ці пастки.

Проблема з прохарчуванням може виникнути дуже скоро. І тоді все буде залежати від двох речей: перегляду стандартів споживання та іншої системи розподілу. Насправді, поки є така ситуація з продуктами, як тепер, то за інших принципів розподілу можна обійтися довший час без голоду. Не виключено також, що голод може бути викликаний локальними або ширшими військовими конфліктами, приходом до влади тоталітарних режимів в тому чи іншому кавалку світу. От, наприклад, в Сирії – в країні, де ніколи не думали про голод, уже років десять бідують.

Що ти загалом думаєш про теперішнє вшанування жертв голодоморів?

Думаю, як мені, звертаючись до своєї маленької дитини (син Тараса Прохаська Лука має щойно 4 роки. – Авт.), пояснювати і розповідати про голодомор правильно і вчасно, щоб було зрозуміло, що таке голод і що це за дії людей, які приводять до такого голоду. Як при цьому емоційно зарядити дитину на те, що таке в світі існує, і не травмувати настільки, щоб було втрачено відчуття безпеки. Як займатися вихованням так, щоб дати розуміння того, що світ буває жорстоким, але цього не треба лякатися, а тільки остерігатися. Як не вселити дитині відчуття безпечності світу, визнаючи разом з тим, що світ жорстокий. Сьогоднішня акція буде моїм кроком до того, щоб у якийсь спосіб це почати пояснювати.

Розмовляв Богдан Скаврон