Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Літературний дайджест

28.07.2019|14:43|Opinion

Степан Процюк. Ідолопоклонство

Кожен із нас так чи інак стикався з любовною залежністю. Більшість тих, хто мав такий досвід, залишилися живими. Але найчастіше в молодому віці – припускаю – кожен із них тією чи іншою мірою відчував холодну й банальну близькість безодні.

Принаймні ви читали про так звані коханоциди, тобто одиничні чи й подвійні самогубства на тлі відчуття такої важкої безвиході й розпачу, що здається, краще ступити крок у манливу порожнечу. Як співається в лемківській пісні, «ми давно циганка ворожила, же ня здурит дівка чорнобрива // же за нев не буду видів світу, так пролинут, так пролинут мої младі літа…»

  Між юними й молодими роками я теж пережив любовну залежність, своєрідну форму хворобливого ідолопоклонства. Тепер добре розумію такі стани в молодих і закоханих. Важливим передпоясненням цього стану є те, що залежність виникає на тлі наших дитячих травм і страхів. Тобто до залежностей, зокрема любовних, можуть бути схильними 90-95 % людей, якщо не більше. (Той, хто потрапляє в залежність від грошей, у перспективі теж не надто щасливий, бо грошолюбство не має поляни, де може та вміє задоволено відпочити).

Ніхто не може достеменно пояснити, чому ми закохуємося в саме те обличчя, чого пізніше робимо іконостас із саме тих рухів та жестів, чому забуваємо все чи майже все, попередньо нам дороге, заради саме тих брів або форми черепа.

Як на мене, одна з недосяжних людині життєвих таємниць ховається за нерозумінням – як, мовляв, я міг жити до зустрічі з нею або через багато років – як же ж мені вдалося вижити після тієї спустошливої зустрічі? Адже те, що відбувається між до і після таких фатальних (благословенних, само- руїнницьких) зустрічей, завжди схоже в загальному й різне в деталях.

Будучи закоханим у свою однокурсницю, я навіть не помічав, як навколо витворюється енергетичний капкан. Мені тоді було близько 20. Часи теж були психологічно дрімучими. Спершу я, уже на залишках інтуїції, вловлював, що втрачаю гостроту сприйняття життя, мовби занурююся в якусь поліську трясовину, де начебто не тонуть, але й не випливають…

Потім моя обраниця почала перетворюватися на певний фетиш. Той фетиш ніби мав поглинути всю мою тоскну й безжалісну порожнечу. Спершу я помічав підйом сил, дивної й потужної радості без краплини алкоголю (наркотики в молодіжному середовищі тоді були майже не поширені). 

Але була одна умова: я мав її бачити, вона мала бути в хорошому настрої. Бо якщо я її не бачив, то майже весь час не жив тим, що відбувалося навколо, а мріяв про зустріч. Найгірше було тоді, коли ми почали час од часу сваритися. Я тоді не знав жодних мудрих термінів, але такі спонтанні сварки вселяли в мене справжній жах – мовляв, що буде, як ми розійдемося і… навіщо мені тоді жити…

Іноді в голову почали проковзувати різні, делікатно кажучи, невеселі картини, що ставали ритуально нав′язливими. Ці стани лякали й водночас дратували мене. Але на першому місці проступала потреба безперервних зустрічей, а коли би це було можливо, то життя разом 24 години на добу. Ох, скільки в юності непідробного ідеалізму…

Коли я кілька разів під час наших двох останніх студентських літ, які ми провели разом, проводжав її до батьків (а це було кілька сотень кілометрів), то ще мінімум 15-20 хвилин стовбичив на пероні після того, як поїзд зникав із вокзального овиду. Стовбичив, мовби хотів прозирнути крізь товщі кілометрів, щоб бачити свою кохану, відчуваючи при цьому нездорову ілюзію всемогутності впереміш із раною закинутості… 

Коли вона поверталася назад (розлука була від тижня до півтора місяця під час студентських канікул між третім і четвертим курсом), я приходив на вокзал заздалегідь, приблизно за годину до прибуття потяга. 

Ще бувало так, що поїзд запізнювався. Тоді весь цей час я ходив пероном, вздовж і впоперек, впоперек і вздовж, праворуч і ліворуч, із гримасою важкої схвильованості. Пізніше я зрозумів, що впивався такими передчуттями, люблячи і їх, і тодішню свою обраницю. Але я любив свої почуття не через надмірний егоцентризм. 

Вони приносили якесь справжнє життя, нехай і дуже складне! Вони протистояли якомусь одноманітному пеклу всередині мене, що вгніздилося ще до цієї зустрічі.

Я хотів захиститися цим коханням (відчуваєте, яке це неточне слово в таких випадках?) від ідолопоклонства, що починало свою руйнівну роботу. Любовні залежності приблизно так само нагадують любов, як букет живих квітів нагадує штучні. 

Не злічити наших сварок та примирень. Ні в казці сказати, ні пером не списати всіх тих моїх гойдалок від найвищого блаженства до відчаю. Коли я був у стані блаженства, короткотривалого щастя, то жодний навколишній пізньорадянський маразм (це відбувалося у 1983-1984 роках) не міг підточити цього непохитного наркотичного щастя! Коли ж я був у стані відчаю, то навіть чудовий 19-20-річний вік не давав індульгенції від напливів важкої старечої депресивності… 

 Все залежало від однієї людини. Звісно, ми майстри віднаходити власні, а особливо чужі провини. Але ця важка історія – не її провина. І не моя. Окрім певних особливостей виховання, психіки, що схильна чи несхильна до стану залежностей (може бути ідолопоклонство наркотикам, алкоголю, азартним іграм тощо), є ще щось… І не запитуйте, що було далі, як усе закінчилося (краще докладно розповідати, як усе починалося) і чи спілкуємося ми зараз.

Є ще таємниця, захована за нашими щастями й нещастями, пов’язаними винятково з однією людиною. Такі любовні залежності, якщо людина віднаходить силу пройти через них і вціліти, сигналізують їй про дуже важливі речі. Як відомо, те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Стає зрозумілим, яким є великий наш потяг, що вивільняється під час любовної залежності, до інфантилізму, як багато всередині нас звіриного страху та жорстокості, як легко за певних обставин можуть опадати з нас цивілізаційні парфуми, залишаючи лише скривавлену звірину морду, що моторошно завиває, шукаючи очима пустелю…

Я розповів історію не лише про своє, важке й перше, кохання. Я розповів цілком можливу, при певних обставинах, історію кожного з нас.

Степан Процюк



Додаткові матеріали

19.04.2019|19:24|Події
У Кропивницькому стартував книжковий фестиваль «Весняний книговир»
08.01.2019|12:47|Події
Повість Степана Процюка польською
26.06.2019|16:29|Події
Микола Мартинюк: «Творчість – це прагнення по-своєму прочитати світ»
11.01.2019|22:12|Події
У Києві віншували Івана Андрусяка
18.06.2019|10:46|Re:цензії
Пришивання ґудзика, Або ж Справи детектива Стасика
18.07.2019|21:41|Re:цензії
Трохи лірики, смерти, любови і голос трави
08.06.2019|08:36|Re:цензії
Про "Варвари" Степана Процюка і не тільки
08.04.2019|18:10|Re:цензії
Травам не можна помирати: про трагічне і незнищенне
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери