Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Re:цензії

08.06.2019|08:36|Алла Рогашко

Про "Варвари" Степана Процюка і не тільки

Важлива книга в історичному плані. Дуже важлива. Моє дитинство минало в радянській Україні, і зараз, читаючи книги, де відтворено правдиве історичне тло, з жахом розумієш, у якій шаленій ілюзії ми тоді жили.

За щасливо-пишномовними гаслами – зламані людські долі, страждання шляхетних стоків і цілеспрямоване винищування української нації. Ми нині полюбляємо нарікати на своє життя, занурюючись у дріб’язкові клопоти, але якщо бодай на мить уявити себе в ті часи... коли одне необережно вимовлене слово тобі може вартувати життя... Читаючи "Варвари", тямиш, наскільки важливо вільно дихати і висловлювати свою думку. В ті роки це було недопустимо... 

"Навколо ніхто не говорив про любов. Всі почуття треба було віддати на пародійний партійний вівтар. Розбещена декларованою і переляканою народною любов’ю, Партія ліниво пересувала величезне черево, плямкаючи широченним ротом, який власне мав заковтувати всі радянські любові, віддані Славі Капеерес" (цитата). 

Незмінні алегоричні описи, за якими легко упізнається авторський текст, навіть якби на обкладинці не було зазначене авторство. І незмінна любовна лінія. Попри жорсткі сюжетні перипетії, завжди присутня романтика. Певно, то є два вагомі елементи, що увиразнюють і вирізняють прозу Степана Процюка. 

Пронизливим і символічним у "Варварах" є те, що події розгортаються весною. Пронизливо, бо на тлі квітучої, запашної пори року замальовується абсурд Системи і трагічна доля одного з героїв. А символічно, бо водночас автор дає Надію... 

Далі – ще кілька цитат: 

"Ще не було спеки, але вже була радість цвітіння. Травень – це дозріла весна, що дарує всім надію на щастя. П’янливий запах народження рослинного царства і новий кровообіг рослинного буяння набирає ознак універсальної влади, тимчасово кидаючи під ноги своєму невловимому і невмолимому розростанню цілі країни і континенти, навіть ті, де п’ятикутна зірка намагається проколоти усе живе кожним зі своїх гострих і безсердечних кутиків..."

"Іван подумав, що ця злива – не видно за метр нічого! – хоче відмити від крові і мук затруєну землю, подарувавши людям нову весняну Україну..." 

"Історія кожного осмисленого життя – це всесвіт, схований за буденними клопотами і кімнатними гримасами"... 

Я вдячна Степанові Процюку за цей черговий всесвіт, що він змалював. За те, що дозволив зануритись у той страшний час, аби відчути радість від перебування тут і тепер...

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери