Але не знаючи цього факту перед прочитанням, можна й не здогадатися про такий «стаж» тексту – все-таки сила першого кохання не надто змінюється із часом . Єдиним натяком може слугувати у тексті відсутність мобільних телефонів та комп’ютерів.

Віґдіс Йорт. Йорґен + Анна = любов / переклад з норвезької Наталії Іваничук. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 160 с.

Імена таких норвезьких дитячих письменників як Юстейн Гордер («Світ Софії», «Помаранчева дівчинка») або Марія Парр («Вафельне серце», «Тоня Гліммердал») вже доволі відомі українському читачеві. Натомість Віґдіс Йорт не дуже знана. Окрім перекладу 2009 року роману «Якби ж то», маємо лише нещодавній переклад одного із перших творів авторки, яким вона власне й дебютує на україномовних теренах як дитяча письменниця – роману «Йорґен + Анна = любов».

Автор. Віґдіс Йорт, норвезька письменниця, народилася 1959 року в Осло. Наприкінці минулого року отримала почесну норвезьку літературну премію Браги (Brageprisen), яку вже чверть століття присуджують літераторам за заслуги в розвитку поширення та розуміння норвезької писемної культури. А роман «Йорґен + Анна = любов» одразу після публікації отримав премію Асоціації норвезьких критиків за найкращу книгу для дітей та підлітків.

Зав’язка розповіді дещо повільна та довга, допоки читач не перезнайомиться зі всіма героями. Проте згодом події починають щораз бурхливіше та цікавіше розвиватися, і шанс недочитати книжку зводиться на мізер.

Сюжет простий, але ускладнений емоційною насиченістю сприйняття та переживання подій героями. Третій абзац тексту лаконічно, але чітко розкриває фабулу роману і взагалі може слугувати прекрасною анотацією:

«Саме в четвертому класі Анна Люнде нестямно закохалася у Йорґена Рюґе, а коли їхня любов затріщала по швах, Анна ледь не розтрощила паркан у Розбійницькому саду й усю ніч проспала за каменюкою просто неба».

Отож, Анна закохується у новачка Йорґена, проте у неї з’являється суперниця – красуня Еллен. Анна вдається до нечесних «правил гри» – пише фальшиві листи дівчині від імені Йорґена. Розкриття цього факту й стає кульмінацією розповіді, приводом для загострення подій. На цьому ґрунті відбуваються ключові події та ризиковані дії Анни.

Герої-типажі вирізняються яскравими характерами, зразками персонажів шкільного та позашкільного підліткового життя.

Так, Анна – сильнохарактерна та мудра, як і належить головній героїні дитячого роману. Безстрашна та безкомпромісна. Її неможливо переконати у чомусь, що вона вже вирішила зробити. Проте її вчинки вмотивовані. Іноді її активність ламає стереотипи гендерних ролей (коли Анна з власної ініціативи проводить Йорґена додому).

Натомість Йорґен – «сірий» головний герой, у романі важливою є сама його постать, саме існування Йорґена як такого. Він новачок у школі, у нього закохуються всі дівчата, зокрема й Анна. Ще більшого шарму та одночасно таємничості додає той факт, що він поселяється в Розбійницькому саду, про який серед дітей ходили легендарні плітки-страшилки. Авторка розкриває його риси дещо опосередковано – через поодинокі, проте яскраві випадки його активного втручання в конфліктні ситуації бодай однією влучною реплікою. Але власне тут і криється образ справжнього чоловіка – виваженого, спокійного, холоднокровного та розважливого. І після того всього майже ніхто не помічає його веснянок на обличчі, хоча про них неодноразово згадується в тексті.

Нестерпний старший брат Анни, Уле – готовий навіть до привселюдних принижень сестри, до брехні батькам тощо. Однак він проявляє неочікувану чуйність якраз у найскладніший та найважливіший для сестри момент. Хоча й не без сатисфакції власного еґо старшого і розумнішого брата.

Найкраща подруга Анни, Беата – повна їй протилежність. Беата вчиться на відмінно, слухається у всьому бабусю, не гуляє допізна, і взагалі чемна та привітна дівчинка. Вони наче доповнюють одна одну. Невідомо, що саме їх здружило, проте в реальності так насправді часто трапляється.

Також є й красуня-егоїстка Еллен. Вередлива і самовпевнена,  «завжди носила чистеньк і рожеві сукенки » . І звісно її вірна подруга-копія Туне.

Батьки не надто втручаються у справи дітей, хоча й не байдужі до змін, котрі помічають у своїх чадах.

«Дні не схожі між собою, деякі бувають дуже навіть сумні, якщо на тебе хтось сердиться. А батьки вважають, що для четвертокласниці кожний день має бути гарний і веселий, бо вона ще маленька».

Фон розповіді – легенда, яку поширюють між собою діти, про примару Гельґи-Розбійниці, що сновигає Розбійницьким садом, про її історію кохання до сина священика, про її розбійницькі напади із відрізанням кіс у дівчат, зрештою про її смерть від однорукого розбійника. До кінця роману деякі міфи розвінчуються, історія набирає здорових обрисів реальних подій минулого. Все стає на свої місця. Але ця легенда прекрасно вплітається в амурну канву подій, додає містичного ефекту. А сам образ Гельґи стає героїчним зразком для наслідування Анною.

Моральні висновки. Навіть якщо наміри благі, не варто користуватися брехнею як засобом для її досягнення. Все одно правда випливе на поверхню, і постраждає найперше «заколотник». Інша важлива річ – помста, котра не може стати виходом чи порятунком. Більше того, помста не приносить морального задоволення, навпаки – пригнічує та додає ще більшої гучності голосу сумління.

«Анна всю дорогу плакала, дуже гірко плакала. Сама не знала, чому. Бо ж хотіла зробити те, що зробила. Однак зразу усе видавалося страхітливим, страшенно страхітливим  [ … ]  Якби ж то вона цього не робила, якби ж то…»

Методи боротьби. Також авторка не забуває таких деталей, притаманних дівчаткам вже майже підліткового віку, як наприклад, рюмсання без вагомих причин, надмірна емоційність тощо. І Анна тут слугує взірцем – вона придумує свої методи боротьби із цим непотрібним привселюдним виявом слабкості. Одним із методів так званого психологічного розвантаження є «виписуватися» у щоденнику, залишаючи на сторінках таємного зошита все наболіле та зранене.

«Треба й тобі завести такий зошит, у якому можна записувати геть усе, це дуже допомагає від смутку».

У тексті багато прогулянок велосипедом – це поширений спосіб пересування дітлахів, але одночасно й розвага та приємність. А також спілкування, дружба, сварки та бійки – тобто цілковито реалістична та природна атмосфера світу дітей-підлітків. Додатково текст прикрашено яскравими описами дитячих розваг: герої ганяють наввипередки на велосипедах, грають у хованки, вибивалу, пристінок та навіть у пляшечку. Але найголовніше та серйозне – це кохання, про що красномовно свідчить діалог Анни та її брата:

«- Малявки не можуть закохуватися!

- Я можу! Усередині в мені все так тремтить, як у тій пісні, яку ми слухали на уроці музики. Щира правда!

- Як тремтить?

- Отак десь глибоко. У крові…

- У крові?

- Так. Кров холоне, наче від страху, і стає гарячою, немов від радості. Тільки водночас…»

Фінал романтичний, що врешті й неминуче для роману з такою назвою. Але романтика доволі неочікувана, небанальна й ненаївна. Можна сказати, кінцівка стильна – у стилі готової на все заради кохання сміливої Анни та виваженого джентльмена Йорґена.

Ілюстратор. Варто й згадати про внесок української художниці Анастасії Стефурак, вже добре знаної своєю роботою над «Прислів’ями українськими» від Видавництва Старого Лева. Художнє оформлення обкладинки, форзаців та нумерації сторінок приємні та естетично прекрасні. Гармонійне і тактовне щодо дитячо-підліткової тематики поєднання відповідних шрифтів та яскравих кольорів.

Екранізація. 2011 року у світ вийшла екранізація роману від норвезького режисера Анни Севітскі. Щоправда стрічка дещо спопсила та спростила сюжет. Так, з’являється багато нових деталей, що в принципі допустимо для фільмів. Але є багато такого, що перероблено або взагалі змінено: наприклад, інші обставини знайомства головних героїв; Йорґен вчиться в одному класі з Анною, а не в паралельному; суттєва переробка легенди про Гельґу – аж до смішного, що нею виявляється бабуся Беати; також у фільмі немає відомого книжкового «кінського хвоста» Еллен, відповідно, прикінцевий епізод із його обрізанням не переживається настільки трепетно; перекручено історію про фальшивого листа і викриття Анни; та й взагалі, немає найдраматичнішого моменту – ночі, котру Анна провела у Розбійницькому саду, врешті й самого саду у фільмі не існує. Без цих епізодів закінчення стрічки спрощене до простого голлівудського геппі-енду. Висновок – краще читайте книжку!

Закоханим підліткамДорослим, які люблять згадувати перше шкільне коханняШанувальникам норвезької прози та якісного українського перекладу

Особам, саркастично налаштованим щодо першого коханняТим, хто не терпить історій про дітей чи підлітківТим, хто боїться спогадів шкільного життя

Христина Содомора