Болонья — красиве місто в північній частині Італії. Само собою, у ньому є історичний центр із церквами, давніми будинками, баштами. Та особливо Болонья славиться своїми аркадами — завдяки їм тротуари всіх центральних вулиць захищені від сонця і дощу. Знаменитий і тутешній університет, перший у Європі (між іншим, одним з його ректорів певний час був українець Юрій Дрогобич). У час проведення Болонського книжкового ярмарку в університеті саме вирували страйкові пристрасті, а на його будівлях висіли ліві політичні гасла. Зрештою, в Італії страйкувати люблять і вміють — приблизно тоді ж майже повністю припинила свою роботу і залізниця.

Тих, хто звик до українських ярмарків масштабу Львівського Форуму, Болонський ярмарок вражає своїми розмірами — десятки величезних павільйонів, найбільші з яких дорівнюють мало не всім площам нашого Форуму, десятки країн, незліченна кількість видавництв (навіть знайти вільний номер у готелях міста під час ярмарку вельми проблематично). Цілий світ дитячої книжки, вивчати який можна нескінченно й виснажливо, і чотирьох днів із 28 по 31 березня, коли все відбувається, на це явно мало. Численні відвідувачі блукають у пошуках якихось конкретних речей чи просто дивляться всі стенди поспіль. Або, втомлені, їдять знамените й недешеве італійське морозиво чи й сідають відпочивати на підлогу. Деякі молоді мами встигають тут навіть погодувати немовлят...

Характерна риса: якщо на українські книжкові ярмарки люди часто приходять купити книжки, яких вони в інших місцях і в інший час можуть просто не знайти, то на Болонський ярмарок здебільшого приходять не кінцеві споживачі, а самі видавці, автори, ілюстратори, літагенти тощо. Переважно тут купуються авторські права, макети, ілюстрації, укладаються домовленості про співпрацю. А просто купити книжку можна і в книгарні, котрих в Італії більш ніж достатньо, і мають вони вельми розмаїтий асортимент.

Хоч як прикро, але очікувано: на державному рівні Україна в Болоньї не була представлена взагалі. Єдиним репрезентантом нашої країни був приватний спільний стенд двох видавництв — «Пелікан» і «Мerry Food», на котрому також були книжки від «Граней-Т». Як розповіли організатори стенду, вони на ярмарку вже сьомий рік. Від держави жодної підтримки немає. «Аби тільки не заважали» — сміється Вадим Совєтов. Це при тому, що дитяча література в нас вважається найрозвинутішою галуззю книговидання.

А от у наших постсоціалістичних сусідів — Росії, Польщі, Литви, Хорватії, Чехії та ін. — держава не лише не заважає, а й допомагає. Як наслідок, у них є не лише стенди окремих видавництв, а й великі, стильно оформлені стенди країн, де представлені традиції та сучасні тенденції їхньої літератури для дітей та підлітків. Литва на нинішньому Болонському ярмарку — почесний гість, її стенд оформлено в цікавому трохи кубістичному дусі, на ньому чимало якісних литовських книжок, у тому числі й створених такими відомими вже й у нас майстрами дитячої літератури, як Кестутіс Касперавічюс та Сігуте Ах. А на чеському стенді влаштували невеличку інсталяцію — ціле мініатюрне містечко, зроблене... з хлібу: хлібні будинки, мешканці, тварини.

Утім, є привід порадіти й за українську дитячу літературу. До щорічного списку 250 найкращих книжок для дітей та юнацтва «Білі ворони», провадженого мюнхенською Міжнародною Молодіжною бібліотекою, увійшла книжка знаменитого українського поета Василя Голобородька «Віршів повна рукавичка», котра нещодавно з’явилась у видавництві «Грані-Т». Річ одночасно по-дорослому глибока і по-дитячому наївна, якою й годиться бути книжці першорядного учасника «Київської школи поетів». Характерно, що поезії для дітей тут писані не звичним у таких випадках простеньким римованим віршем, а верлібром (в анотації книжки його названо «верлібром для малят»). Художниця Інга Леві зробила ілюстрації — це весела «штрихована» графіка, сповнена задерикуватого динамізму форми, десь наївного, десь реалістично-карикатурного, а десь фантастичного.

Презентація «Білих ворон» розпочинається досить рано, але на неї прийшло багато людей. Петра ВЬОРШІНГ, асистентка директора бібліотеки, розповідає:

— Для «Білих ворон» ми обираємо книжки не виключно за текст і не лише за оформлення, а за поєднання всіх цих якостей. Це мають бути цікаві книжки, видані протягом попереднього року мовами оригіналу. Видавці різних країн надсилають їх нам, а наші експерти приймають рішення. Ми також не орієнтуємося на гучні імена. Саме через це в нашому списку часто можна знайти нових цікавих авторів, ілюстраторів, щось неочікуване. Хоча, звісно, бувають серед відзначених і зірки — приміром, торік у нас був такий видатний ілюстратор світового рівня, як Шон Тен.

«Віршів повна рукавичка» стоїть під час презентації серед книжок інших мов і країн. Угорі на сусідній полиці — книжка зі Словаччини «Черв’як Ервін» Андреа Грегушової та ілюстратора Юрая Мартішки. Найбільше представлені німецькомовні країни, країни Далекого Сходу, англомовні, іспановомні дитячі літератури. Слов’янські досягнення тут поки що скромніші, але все одно мають своє помітне місце. Україна представлена однією книжкою, як і Чорногорія. Росія та Польща мають по чотири-п’ять. Зовсім немає зразків білоруської, болгарської, сербської, боснійської та лужицької дитячих літератур. Не варто, однак, забувати, що все це — не питання упередженості мюнхенського журі, а питання активності, ініціативності видавців тієї чи іншої країни, зокрема українських, що їхній потенціал, хоч би й суто кількісно, явно більший від чорногорського.

Окремі сторінки з 53 відзначених книжок влітку вийдуть у «Дитячому Календарі Архе», буде там й ілюстрований вірш із книжки Василя Голобородька та Інги Леві з перекладом на німецьку мову.

Цікаво, що чимало книжок зі списку «Білих ворон» у своєму оформленні великою мірою зорієнтовані не на відкритий, «наївний» і позитивний підхід до дитячого сприйняття, а на більш іронічний, підлітковий, маскультовий.

— Так, цього року в нас є такий трохи «підлітковий» ухил, але я не впевнена, що з цього можна робити якісь висновки про загальні тенденції, — прокоментувала це Петра Вьоршінг.

Утім, інші стенди різних країн та видавництв засвідчують, що тенденція таки має місце. Складається враження, що видавці все частіше прагнуть «підтягти» маленького читача до підліткових стандартів, котрі, ясна річ, є більш «споживацькими» та «конвеєрними». На щастя, і в дітей, і в батьків, і у видавців залишається вибір — піддаватися владі такого тренду чи ні. Зупинитися на книжці, котра є лише «паперовою ілюстрацією» до чергового американського мультфільма чи обрати теж американську, проте оригінально та образно зроблену книжку Сьюзі Лі «Тінь», яка розповідає про пригоди дівчинки у світі тіней.

І, сподіваємось, найкращі українські дитячі книжки й надалі будуть представлені на міжнародному рівні. Адже світовий контекст неминуче підвищує планку якості.

Олег Коцарев