Минулої п’ятниці на Софійській площі виставою «Площа ангелів» із десятками акробатів і тоннами пір’я, яке впродовж години засипало сотні киян, стартував фестиваль сучасного французького мистецтва «Французька весна». Як і обіцяли організатори з Французького культурного центру в Україні, видовище було неймовірне. Але враження від гри циркачів розвіялися так само швидко, як килимок із пір’їнок у центрі столиці. «Французька весна» тільки починається і вигуки у стилі: «Ах! Яка вона красива» відклалися до приїзду відомої французької актриси Жюльєт Бінош.

Jubalations: сказати несказане

У понеділок на території Національного заповідника «Софія Київська» кінозірка представляла свою книгу Portraits. In–eyes («Портрети. В очах»). Зважаючи на щільний графік зірки, яка ледве встигала бачити вулиці Києва з вікна авто, можна тільки подякувати організаторам за вибір цієї локації: стародавня будівля Митрополичих палат, романський собор і барокова дзвіниця могли якнайкраще представити українську культуру. «Сподіваюся, що Жюльєт встигне подивитися собор, — поділився з «УМ» директор Французького культурного центру Матьє Арденн. — Адже сьогодні ввечері вона відлітає».

Презентації книги Portraits. In–eyes та автограф–сесії, на котру потрапили найвідданіші прихильники таланту французької актриси (позаяк подію широко не рекламували), передувала годинна прес–конференція у Митрополичих палатах. Прихід зірки ознаменували клацання та спалахи фотокамер, настільки агресивні, що навіть на мить збили з пантелику актрису. Невеликого зросту, тендітна, у темно–синій сукні консервативного крою 45–річна Бінош (9 травня їй виповниться 46) якнайбільше виглядала на зірку — тим, як усміхалася, як невимушено куйовдила кучеряве волосся, абсолютно не переймаючись тим, як виглядатиме на фото її здиблена шевелюра. «Я дуже рада бути тут, тому що Україна — це країна, яку хочеться відкрити, країна, яка недавно здобула незалежність, була частиною Радянського Союзу, але, тим не менше, тут відбуваються такі події, і хочеться познайомитися з нею», — з таких приємних слів почала своє спілкування з українськими журналістами Жюльєт Бінош. Хоча справедливіше буде сказати, що це Україна знайомиться з Жюльєт: у рамках «Французької весни» актриса представляє тут власний проект Jubalations(«Радість»): це і книга, і виставка живопису, і ретроспектива фільмів. Ця програма була задумана державною організацією «Культурфранс» як спосіб промоції французького мистецтва. Jubalations уже побував у Нью–Йорку, Токіо, Монреалі, Парижі та Сіднеї, перший пункт зупинки у Східній Європі — Україна. За словами актриси, мета цього проекту — обмін думками між різними людьми, а для неї особисто — можливість виразити несказане у роботі з відомими режисерами: Кшиштофом Кесльовським, Ентоні Мінгеллой, Луї Маллем.

«Свої портрети я починаю малювати з очей»

Представлена Бінош книга — симбіоз її картин, віршів та есеїв. «Ця книга народилася із запитань, що були всередині мене, і будь–які види мистецтва, до яких я вдаюся, це спосіб перейти певні внутрішні межі: чи це живопис, чи це письмо, чи це танець — все відповідає на якісь внутрішні запитання, — пояснила Жюльєт Бінош. — Зокрема я міркувала про нас, про людей: ми зустрічаємося, певний час живемо близько один від одного, маємо близькі стосунки, а потім раптом все закінчується. Але я не хотіла судити, давати оцінку, основою моїх описів, у першу чергу, були відчуття». Portraits. In–eyes написані французькою та англійською мовами і доступні українцям у білінгвістичному форматі за 375 грн. у мережі «Бабуїн». Хоча вже існує україномовний варіант — переклав тексти Володимир Гринь, проте невідомо, коли він вийде друком.

Якщо літературними пошуками Бінош зайнялася у зрілому віці, то бажання малювати уперше виникло, коли їй було 9 років. «Моя мама подарувала мені серію книг «100 шедеврів живопису». Це були великі й гарні книги — із зображеннями картин і скульптур. І на вихідні я займалася тим, що перемальовувала звідти. Оскільки у школі я вчилася не надто добре, таким чином я могла ствердитися і реалізуватися. Потім до 15 років я вчилася в експериментальній школі. Моїм учителем був хороший художник, який навчив мене працювати зі світлом і тінню. Це символічно, бо в грі актора також є робота зі світлом і тінню», — розповіла актриса. Виставку робіт Бінош можна подивитися з 13 квітня до 8 травня у галереї «Цех» (вул. Фрунзе, 69): 34 портрети режисерів та 34 автопортрети в кінообразах актриса відбирала сама.

Кохання змінює фінал

Фільми для власної ретро­спективи, яка проходить у рамках «Французької весни», Бінош також відбирала сама. Це п’ять знакових у її кар’єрі картин: «Рандеву», «Коханці з Нового мосту», «Три кольори: синій», «Історія кохання», «Літній час» і документальна стрічка «В очах Жюльєт Бінош», яку зняла сестра актриси Маріон Сталанс. Цікаво, що картини, яка принесла Бінош «Оскар» за роль другого плану, — «Англійський пацієнт» — у показах немає. Ретроспектива фільмів Бінош пройде в кількох українських містах: наразі триває у Донецьку, з 16 квітня — у Києві, із 17–го — в Одесі, з 26–го — у Харкові. Стрічку режисера Лео Каракса «Коханці з Нового мосту»(1991) Жюльєт Бінош у неділю представляла сама. На кіносеанс у кінотеатр «Україна» глядачі йшли по червоній доріжці — при вході їх зустрічали банери з обличчям Жюльєт Бінош, а після перегляду відбулася зустріч із кінозіркою.

Дві години «Коханців із Нового мосту» пройшли на одному диханні. Історія нестямного кохання на тлі найстарішого мосту Парижа між безпритульним Алексом та бродячою художницею Мішель, яка втрачає зір, отримала три премії European Film Award у категоріях: найкраща актриса (Жюльєт Бінош), найкраща операторська робота (Жан–Ів Ескофьє) і найкращий монтаж (Неллі Кветьє). На узбіччі життя все загострюється, особливо романтичні почуття бомжів. Коли з’являється спосіб вилікувати зір Мішель, Алекс розуміє — тоді її не вдасться втримати. Щоб зберегти кохання на закритому на ремонт Новому мосту, він готовий на все — викинути в річку 10 тис. франків, підірвати машину, вбити чоловіка. Режисер Лео Каракс, коли працював над ідеєю фільму, задумав трагічне закінчення: дівчина мала потонути в ріці, а хлопець упродовж 30 років мав би мучитися, чи любила його Мішель насправді. Чия заслуга, що в кінці замість драми бачимо щасливі обличчя головних героїв на баржі з піском, глядачі дізналися від самої Жюльєт Бінош.

На зустріч актриса прийшла у синьому платті, чорному піджаку і чоботях. У 45 років її волосся таке ж розкуйовджене, усмішка така ж манлива, як 20 років тому, коли знімався фільм. Глядачів найбільше цікавило, як елегантній Жюльєт вдалося настільки природно зіграти бомжиху. «Над фільмом ми працювали два з половиною роки, але спогади й досі дуже яскраві, — згадує Бінош. — Мені довелося пожити на вулиці, ночувати з безпритульними. Випробування героям давалися для того, щоб ми знали, до якої межі може дійти життя. Під час зйомок те, що було надзвичайно складним, у результаті принесло радість досвіду».

У фільмі Жюльєт грає художницю. Вивчаючи роль, вона дуже багато малювала. Після «Коханців із Нового мосту» бажання писати портрети чоловіків, які їй подобаються, у Бінош залишилися, завдяки цьому ми й можемо бачити картини кіноактриси на її персональній виставці в галереї «Цех». «Щоб знімати фільм, потрібно щонайменше двоє людей. Коли Лео працював над«Коханцями...», ми жили разом. Мені не подобався фінал стрічки. Через це я навіть хотіла піти від нього. За два тижні він змінив рішення». Після зйомок фільму режисер і актриса все одно розійшлися.

Жюльєт ніколи не була одружена. У неї двоє дітей — син Рафаель від аквалангіста Андре Аллі і дочка, батьком якої став актор, партнер Бінош у фільмі «Діти століття» Бенуа Мажимель. Незважаючи на часті розчарування, Жюльєт вірить у кохання з першого погляду. Вона каже, що зараз у її домі живуть лише домашні тваринки. «Я збираю всіх котів, які нікому не потрібні. На жаль, у людей буває алергія на них. З котами не міг зжитися батько мого сина, не сприймали їх мої сусіди», — розповідає Бінош.

Жюльєт цікавить життя українців. «Хочеться подивитися, як ви живете, опинитися у ваших домівках... Відчуваю у ваших людях пристрасть. Я дуже чутлива до цих почуттів», — каже Жюльєт Бінош. На прощання чарівна безпритульна з Нового мосту побажала бути активнішими в житті.

ДОСЬЄ «УМ»

Жюльєт Бінош — дочка актриси і скульптора. З підліткового віку захопилася акторством, граючи в аматорських постановках (до речі, як стверджує ресурс imdb.com, її бабуся — польська актриса із Ченстохова на прізвище Млинарчик). Закінчила паризьку Національну школу драматичних мистецтв і брала уроки акторської гри у відомого викладача Віри Грег. Всесвітнє визнання до Бінош прийшло після виходу картини «Невимовна легкість буття» (1988). Загалом актриса знялася у понад 40 фільмах. Серед них: «Шкода» (Dаmage), 1992, «Три кольори: синій», 1993 (премія «Сезар» і «Кубок Вольпі» Венеціанського кінофестивалю як кращій актрисі), «Англійський пацієнт», 1996 (отримала «Оскара» і «Срібного ведмедя»), «Діти століття», 1999 (у цій картині її партнером був Бенуа Мажімель, батько її дочки Анни), «Шоколад», 2000, «Заховані» (Cache), 2005, «Париж, я тебе люблю», 2006. Грає у театральних постановках. За роль у бродвейській виставі «Зрада» (Betrayal) Харольда Пінтера номінувалася на Tony Award. Також грала у постановці «Чайки» Андрона Кончаловського — у паризькому театрі «Одеон». Зараз знімається у картині «Нічий син» (Son of No One), де задіяні також Аль Пачино, Кеті Холмс та Ченнінг Татум. Має двох дітей — син Рафаель та дочка Анна. Хрещена мати п’яти камбоджийців. Ніколи не була заміжня, зараз, за її словами, має коханого чоловіка.  

Наталя Дмитренко, Ольга Жук