Розгортаючи книгу есеїв єврейського письменника Манеса Шпербера «Хурбан, або Незбагненна певність», відразу впадає в око наступна фраза: «на ранньому етапі свого становлення кожен із нас довідується про те, що він є неповторним Я, але водночас і про те, що всі інші також є ними». До подібного висновку автор доходить шляхом тривалих випробувань – утисків влади та масмедій, арештів та втеч. І лише наприкінці життя, як це часто буває, Манес Шпербер отримує заслужену славу у вигляді читацької популярності та численних літературних нагород – премії Баварської Академії мистецтв (1971), премії Ґеорґа Брюхнера Німецької Академії мови й літератури в Дармштадті (1975), Великої Австрійської державної премії з літератури (1977), пермії Миру німецької книготоргівлі (1983) та ін. Проте жодна з них не здатна компенсувати ті страждання, через які довелось пройти єврейському письменнику у часи правління Гітлера та комуністичного режиму, період тотального контролю та свідомої дискримінації творчого індивіда. Усі ці зовнішні та внутрішні протиріччя з присмаком боротьби з аллофобією (антисемітизмом) стають центральною темою есеїстики Манеса Шпербера, котра була опублікована видавництвом «Книги-ХХІ» у перекладах Петра Рихла.

Книга складається з трьох частин, кожна з яких торкається гострих соціально-політичних проблем, зачіпає питання релігійної толерантності, апелює до історичних персоналій та фактів. Нерідко автор вступає в полеміку з провідними філософами та науковцями своєї доби (наприклад, з відомим політологом та соціологом Ганною Арендт) та відкриває цікаві сторінки української історії.

Усі події в есеїстиці Манеса Шпербера подані крізь призму єврейського світовідчуття. Автор, глибоко переживаючи за долю свого народу, не залишається осторонь тих соціальних процесів, котрі матимуть наслідки для його майбутнього.

У третьому розділі центральною темою стає ідишистська література. Манес Шпербер коротко та влучно розповідає про життя і творчий шлях визнаних світом єврейських письменників та поетів. Серед них – Шолом Алейхем, Ісак Бабель, Мендель Манн, Йозеф Опатошу та ін. Доля цих митців практично не відрізнялась від шперберової. «Винищивши шість мільйонів євреїв Східної та Центральної Європи, – зауважує есеїст, – Гітлер позбавив ідишистську літературу її читачів. Цю справу довершив Сталін, прирікши на смерть її творців». Проте всі ці культурні репресії призвели до неочікуваних результатів – література на ідиш отримала нове життя і, мов фенікс із попелу, постала викривальною згадкою про часи нівелювання творчої особистості.

Усім, хто ще вагається з покупкою книги Манеса Шпербера, пропоную кілька оригінальних думок автора, які свідомо залишаю без коментарів:

– добрий єврей – таке ж небачене явище, як і суха вода чи гарячий мороз;

– сильні світу цього потребували євреїв як цапів-відбувайлів для прикриття власних злочинів і виганяли їх відразу після того, щойно віддавали на поталу народному гніву;

– ніколи корінний народ не зрозуміє до кінця сутності, а тим самим і причин інобуття національної меншини, яка проживає серед нього, проте все-таки постійно на марґінесі, в той час як меншина, зі свого боку, неодмінно мусить своєчасно пізнавати й тлумачити певні мотиви більшості населення, щоб уникнути всього того, що могло б викликати непорозуміння з більшістю. 

Лілія Шутяк