Всі знають однаково важливих для Британії ведмедиків – Вінні-Пуха Алана Мална та Падінгтона Майкла Бонда; хлопчика, який не хотів дорослішати, – Пітера Пенна, народженого уявою Джеймса Баррі; кролика Пітера та тритона Ньютона, вигаданих Беатріс Поттер; Алісу в Дивокраї Льюіса Керролла…

Із сучасних «супергероїв» британської дитячої літератури першим на згадку спадає Гаррі Поттер. Його знають в усьому світі  не менше за Вінні-Пуха. «Чарлі і Шоколадна фабрика» Роальда Дала теж може похвалитися дитячою увагою і любов’ю. Є ще чимало сучасних письменників, яких знають і люблять англійські діти. Завойовують вони й інші території – їхні книги перекладають та знають поза межами батьківщини. До таких належить і Джеремі Стронґ.

Джеремі Стронґа у Великій Британії люблять і діти, і видавці. На сьогодні Стронґ видав понад 70 книжок! Незважаючи на поширений стереотип щодо специфічного британськоо гумору, над сторінками книжоки цього письменника сміються діти в багатьох країнах світу. В тому числі і в Україні: видавництво Старого Лева видало вже сім книжок Стронґа, а незабаром українською вийде і восьма.

Джеремі Стронґ пише для дітей весело і легко. Певною мірою, це пояснюється його великим досвідом учителювання в молодших класах. Сам він говорить, що захоплювався писанням різних історій із самого дитинства, а вже у дев’ять років свідомо вирішив, що буде письменником.

Про «секрети» дитячої літератури розмовляємо з самим Джеремі Стронґом, який легко погодився на пропозицію щодо інтерв’ю для «ЛітАкценту».

— Багато хто з письменників починав із дорослої прози, а потім переходив на дитячу — і навпаки. Як це відбувалося у Вас? Чому саме дитяча література?
— Письменником я вирішив стати ще в дитинстві, у дев’ятирічному віці. Хоча писати різні історії почав ще раніше. Вже в свідомому віці я писав і для дорослих, і для дітей, але видавці друкували лише мої твори для дітей. Більш того, вони хотіли ще більше моїх дитячих творів! Таким чином, у мене не залишилось ані трохи часу, щоб писати для дорослих.

Я щасливий, що пишу саме для дітей і залучаю їх до читання. У школах часто користуються моїми книгами, щоб привчити дітей до читання, залучити їх до літератури. Мої книги підходять для цього, бо діти добре реагують на гумор.

— Про що важливо пам’ятати, пишучи книжку для дітей?
— Завжди дуже важливо, незалежно від того, що ви пишете, думати про своїх читачів, не випускати їх з поля зору, не викидати  з голови. В мене дуже міцні зв’язки з дитиною, яка залишилася десь глибоко в мені, і я добре пам’ятаю той світ – світ свого дитинства. Саме тому мені зовсім не важко писати про речі, які цікавлять дітей і змушують їх сміятися.

— Герої Ваших книжок особливі – пані Гармидер, бабуся, яка бігає на побачення, пірати, які бояться води, особливий тато, який приносить додому алігатора… Чи вони є стовідсотковим витвором Вашої уяви, чи, може, за основу взято реальні характери реальних людей?
— Більшість моїх героїв списані з реальних людей. Навіть деякі тварини у моїх книжках, як, скажімо, такса з книги «Ракета на чотирьох лапах» списані з реальних тварин! Я думаю, багато хто з письменників звертається  до такого методу.

— Дитяче почуття гумору значно різниться від дорослого. Писати для дітей весело та іронічно – важка справа. Як Ви відчуваєте, що цей або той жарт є саме тим, який потрібен дітям?
— Складне питання! Якщо чесно, я навіть ніколи над цим не замислювався. Гумор просто є. Я ніколи не силую себе, спеціально вигадуючи щось, що мало б бути смішним. Я 17 років вчителював, і моїми учнями були діти 7-11 років – певне, я асимілював їх мову і почуття гумору у свої тексти.

— Сюжети Ваших книжок завжди дуже динамічні, дія міняється чи не щосторінки. Сідаючи писати книгу, Ви вже маєте чітко розроблений план, сюжет, чи навпаки  – сюжет сам Вас веде? Як Ви пишете свої книги?
— Я багато думаю над майбутньою книгою, перш ніж узятися за її написання.  Маю переконатися, що історія спрацює саме так, як я її задумав. Роблю гори нотаток і планів  – і все це в дуже неорганізованій манері. В мене немає якогось конкретного дієвого методу –  все відбувається випадково, само собою. І це працює! І мені подобається робити все саме так! Мені приносить задоволення сам процес – я повільно заповнюю сторінки думками та міркуваннями, спостерігаючи, як моя ідея росте і розквітає.

Я можу працювати практично будь-де, і це один з приємних моментів моєї професії.

Зазвичай я працюю в нижній частині саду у сарайчику, де тихо і мене ніхто не турбує, але так само часто я працюю далеко від дому, у відпустці. Зокрема, мені добре працюється на нашій віллі на узбережжі Туреччини.

— Ваш веб-сайт досить зручний і інтерактивний. Не всі письменники можуть похвалитися гарним сайтом, та й взагалі власним сайтом. Наскільки є важливим Інтернет для Вас як письменника? Що Вам дає такий досвід?
— Власний веб-сайт насправді дуже допомагає і приносить купу користі. Він дозволяє мені бути на зв’язку з моїми читачами. Це, певним чином, моє «третє вухо». До того ж, часом діти звертаються до мене за порадами, коли над ними знущаються у школі або вони мають проблеми у навчанні. Таким чином, мій веб-сайт стає ще й серйозним інструментом, за допомогою якого я можу допомогти дітям розібратися у власних проблемах. Я завжди почуваюся дуже відповідальним щодо моїх читачів.
Крім того, потрібно постійно пам’ятати: Інтернет є істотною частиною життя дітей. Вони весь час в Інтернеті. Якщо ти хочеш бути частиною їхнього світу,  – а тобі потрібно бути цією частиною, адже ти пишеш для них, – значить, ти повинен йти в ногу з часом.

— На яких дитячих книгах Ви росли?
— Я дуже любив книжки про тварин.  Але не менше я  любив пригодницькі історії – ті, що завжди захоплюють дітей, як-от книги Енід Блайтон про Чудову п’ятірку. Підрісши, я почав активно читати документальні історії про тварин, написані Джеральдом Дарреллом, а також оповідки про тварин Генрі Вільямса  – про  видру на ім’я Тарка та інші. Ну і, звичайно, я дуже любив «Дім на Пуховій галявині» Алана Мілна.

— Що ви можете сказати про еволюцію дитячої літератури? Наскільки відрізняється дитяча література, на якій виросли Ви, від сьогоднішньої літератури для дітей?
— Сьогодні дитячі книжки відчутно більш орієнтовані на дітей, ніж це було у 50-ті та 60-ті роки. Часто ілюстрації є непростими, майстерно виконаними  і оригінальними, а ілюстровані дитячі книжки стають прекрасними творами мистецтва.
Стався певного роду вибух якісної різножанрової літератури для дітей усіх вікових категорій. І діти від цього лише у виграші. Вибір дитячих книжок тепер у рази ширший і значно захопливіший, ніж у роки мого дитинства. Багато з популярних у 50-х роках книжок були лише версіями класики – адаптовані для дітей грецькі міфи, спрощені варіанти «Острова скарбів» Стівенсона, інші речі такого типу. А тепер письменники справді адресують свої твори саме дітям, причому дітям тієї вікової категорії, для якої вони пишуть.
Ще одна перевага теперішніх дитячих книжок – зараз ти можеш писати про такі речі, які вважалися сумнівними і невдалими для опису у дитячих книжках, скажімо, у 50-х — наприклад, про пукання!

— Точиться багато розмов про те, що дитяча література стає більш космополітичною, втрачаючи натомість свої специфічні національні риси? Що Ви думаєте з цього приводу?
— На мою думку, це безглузде узагальнення. Існує безліч прикладів чудової літератури для дітей – деяка більш космополітична, деяка – менше. Важливо не це. Важливо те, що діти можуть читати і читають про найрізноманітніші культури, адже всі вони базуються на спільних людських цінностях. Ці речі мають міжнародний характер і виходять за рамки національних кордонів.

— Чи є у вас улюблена книга серед написаних Вами і чому?
— У мене є кілька улюблених книжок, і я люблю їх з різних причин. Наприклад, я наполегливо працював, щоб зробити цю книгу такою, як треба, і то була боротьба! І ось я задоволений результатом. Або я люблю цю книгу тому, що вона змусила мене багато сміятися у процесі написання і принесла стільки радості.

— Ваші книги досить популярні в Україні, а чи знайомі Ви з творчістю українських письменників?
— Боюся, що я не знаю жодного українського письменника, окрім Марини Левицької, яка написала «Коротку історію тракторів по-українськи». Ця книга мені дуже припала до смаку. Мушу додати, що загалом я надаю перевагу іноземній фантастиці, аніж британським та американським книгам, які мені в цілому здаються трохи прісними і не настільки вагомими. Я говорю про фантастику для дорослої аудиторії.

— Наскільки важливими для Вас є ілюстрації та обкладинка Ваших книжок?
— Обкладинка настільки ж важлива, як і назва книги. Саме вони – назва і обкладинка – є певним вікном у книгу, саме вони можуть або не можуть захопити увагу дитини. Внутрішні ілюстрації також дуже важливі, особливо коли пишеш для найменших читачів. Окрім того, що вони підсилюють розповідь, вони допомагають розбити текст на частини і таким чином зробити масив тексту не таким страшним для юних читачів.

— Що Ви думаєте про оформлення українських перекладів Ваших книг?
— Вони відрізняються від оформлення книг у Великій Британії і видаються мені не такими хитромудрими, менш складними.

— Творчість кого з сучасних дитячих письменників Вам подобається?
— Я обожнюю читати книги Енді Стентона про Пана Гама (в українському перекладі книга «Ви поганець, пане Гаме» вийшла у Видавництві Старого Лева – прим. авт.). Ще я почитую вірші Майкла Розена, але загалом я небагато читаю дитячих письменників. Я завжди дуже зайнятий своєю роботою, і коли в мене з’являється вільна хвилина, щоб почитати щось для задоволення, – надаю перевагу все-таки дорослій літературі.

— Ви активно спілкуєтесь зі своїми читачами – проводите зустрічі в школах, спілкуєтесь віртуально на Вашому сайті. Чи траплялись якісь цікаві історії у Вашому досвіді спілкування з читачами?
— Якось один із моїх юних читачів запросив мене в гості на шматок шоколадного торту. Він жив за кілька сотень кілометрів від мене, але так сталося, що десь за місяць після цього запрошення я якраз їхав через його місто і  вирішив заглянути в гості. Я їх дуже здивував, прийнявши пропозицію зайти на чай із шоколадним тортом! Наші сім’ї дружать досі!

— Що Ви думаєте про літературні призи-нагороди? Наскільки вони є важливими для Вас?
— Отримувати нагороди приємно, особливо коли відбирають у Шорт-ліст та голосують самі діти. Часто гумор проходить повз увагу  дорослих судей, які, здається, вважають що всі книги мають бути  вагомими, серйозними і стосуватися виключно серйозних речей. Я не згоден із цим! Діти люблять сміятися, а я люблю робити щось для того, щоб вони частіше сміялися. Як це не сумно, але правда в тому, що покупці у книжкових магазинах у першу чергу звертають увагу на книжки, які отримали нагороди. Так само правда, що часто книжки які отримали нагороди, купуються, але потім не читаються.