Скільки б видавці та продавці не роздимали щоки, реальність гірша, аніж можна собі уявити. Книжкові мережі-банкроти, напівживі видавництва, письменники із жебрацькою оплатою за свою працю, експансія російських видавництв, падіння читацького попиту. До цього всього – влада, яка ніколи не читала і не буде читати українською, а, значить, – їй «фіолетово» проблеми вітчизняного книговидання.

Правда, й попередникам Віктора Януковича і Миколи Азарова також були глибоко по цимбалах видавці, книготоргівля, письменники і читачі. Ані Кравчуку, ані Кучмі, ані Ющенку, ані Тимошенко було не до книжок. Як і усіляким там жулинським, павличкам, драчам, мовчанам, ступкам, яворівським etc. А чиновників рангом нижче книговиробництво цікавило і цікавить виключно як спосіб наповнення власних кишень. «Відкати» за державні замовлення, фінансові «подяки» від російських видавців, організація нікому не потрібних книжкових форумів, «шароварщина» на міжнародних форумах перетворили державних мужів на трутнів.

Одна частина видавців брала активну участь у «пілінгу» державних коштів, а друга – пасивно за цим спостерігала, чекаючи на свою чергу. Для більшості із них книговидавництво – не є системним бізнесом. Видавці, за винятком хіба що кількох осіб, яких я можу назвати поіменно, ладні годинами розповідати про свою духовну місію, про повне ігнорування книжкової тематики журналістами, про здирницькі умови книгорозповсюджувачів etc. Але відповісти, наприклад, на питання, чому вони продовжують підтримувати власника книжкової мережі, який заборгував їм кошти за продані книжки, не можуть. Або – чому українські видавці активно не протестують проти присутності на вітчизняному ринку контрабандної російської книжки. Бо, бачте, такий у нас ринок. А далі вже цей «ринок» форматує письменників, яким «кинуті» мережами видавці, не соромлячись пропонують за книжку гонорар в 700 гривень. Як наслідок - письменництво перетворюється на звичайнісіньке заробітчанство. Далі «ринок» форматує медіа, котрі, виявляється, сильно завинили перед видавцями і духовністю. А як видавці працюють з пресою я краще розповідати не буду. Бо ця історія буде сумною та невеселою.

Абсолютно очевидним є те, що книжковий ринок в Україні стане справжнім лише тоді, коли цього справді бажатимуть самі його учасники. Сьогодні вони цього не хочуть. Бо інакше б зробили все, аби російські книжники не вивозили з України щорічно по $ 300 млн. Але я залишаюсь оптимістом: рано чи пізно час книжкових «пірамід», у яких хтось когось «кидає» (мережа – видавців; видавці – автора; видавців – друкарня) завершиться. Українська книжка стане товаром, який, так само як й про інший продукт, потребуватиме реклами та розголосу. Як зрештою – автори й видавці. І ось тоді за них голосуватиме своїм гаманцем читач. Бо ж відомо, ніщо не береться із нічого. Це стосується й книжкового ринку України. На цій оптимістичній ноті дозволю собі і завершити.