Re: цензії
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
- 04.09.2026|Віктор ВербичВолинський контекст української художньої літератури для дітей
- 04.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЙдімо до свого виднокола, мріймо!
- 01.09.2026|Василь КузанВибір оптики
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
Радійте! – філософія Мирослава Дочинця
У Чернігові гостив Мирослав Дочинець - ми навіть не підозрюємо наскільки широко українськими душами заволоділи його книги.
Всупереч телевізії (не нашій), всупереч відсутності мережі книготоргівлі, наперекір відстані між його Мукачевом і, скажімо, Черніговом - цією, за його визначенням, столицею лісової імперії...
Показово: ящик його книг, привезений до Чернігова, був умить розкуплений спраглими. Я, скажімо, встиг купити "Зряче перо", але не встиг вихопити "Синього зошита"... А у Седнів, куди Мирослав Дочинець їхав на мистецьке свято "Седнівську осінь", уже книг не стло...
Насичуючи душу його мудрою розмовою (він говорить не згірш, як пише), думалося, що ми так часто ниємо і соплі пускаємо (навіть маючи машину у дворі і пару рахунків у банках) через подвійну зацикленість нашу - на російській церкві і російській літературі.
Православіє, яке Мирослав Дочинець у виступі назвав лінивим грецьким, у нас є з тяжким духом московського обрядославія - ми не знаємо світлої сторони православія грецького чи грузинського, а все сприймаємо через накинуту пелену московського: раб Божий (хоча це поняття мало 2 тисячі років тому протилежний сьогоднішньому зміст), "нє сагрєшішь - нє пакаєшся", ""паслушаніє паче поста", мрево темних грізних візантійських лик (хоча візантійський іконопис все ж значно світлішо- золотіший за московський)...
Але ж це насмішка над христянством!. Адже яка подія найголовніша у християнстві? Воскресіння Ісуса Христа! А хіба це не радість?! Тож і християнство - це насправді релігія радості. А трутизна московського похмур´я - то отруєння церкви і вірних.
Друге міркування - ми всі (принаймні мого покоління і молодшого) зрощені в системі координат російської літератури. А це ж література уніженних і аскарбльонних, література лішнєва чєлавєка, література манілових, що нічого не роблять. Тож хіба дивуватися, що й ми отаку осінню нуду собі напомпували у душі?
Тож головна заслуга, головний дух книг Мирослава Дочинця - що він ламає оці ложа ниття і смутку, він творить літературу, сродну українській душі - літературу Радості!
Тож і для мене він сродний чоловік!
Письменник Срібної землі, який сьогодні сказав, зокрема, те, чим я колись подивував його земляків - закарпатців, стверджуючи, що їх діалектичність мови, як і наші поліські дифтонги - то реліктові рештки мови Київської Руси. Ми всі звідти, з Руси, а по сусідству з нами і з закарпатцями - орда. У нас - російська, у них - мадярська. Орда, що краще розуміє одна одну, ніж нас, українців.
Коментарі
Останні події
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
- 11.09.2026|19:41«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
- 11.09.2026|09:28Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
- 09.09.2026|20:36«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
- 09.09.2026|20:25Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
- 09.09.2026|08:549 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
