Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Як його не любити
…Друкуватися авторка цієї київської містерії почала в Москві наприкінці 1980-х, до Літературного інституту її не прийняли, тому пішла в андеграунд, публікуючись у маргінальних виданнях на кшталт «Мітіного журналу». Чому не прийняли? Не було, мовляв, «больової точки», яка полягала в тому, як згодом роз’яснила сама письменниця, що «автор має пройти каторгу, побиття і зґвалтування у страшному передмісті».
Згаданим «передмістям» на шляху до всесоюзного «центру культури» стало, як знати, місто-герой Київ. Хай там як, але столиця УРСР залишається для авторки «Весни на Місяці» провінційним південним містом, і ця «південна» тема родом навіть не з романтичних 1930-х, коли до веселого ярмарку пролетарського Харкова тужливо озивалися «з оцього хутірця, що Києвом зветься». Пріснопам’ятна «південноросійська школа» відгукується у цих писаннях імперським душком – і стилістично, і психологічно, і душевно.
Отже, Київ у романі Юлії Кісіної – міфологічне місто, якому так пасують застійні 1970-ті роки, про які, власне, й мова у черговому твориві колишньої киянки, яка тепер мешкає в Берліні. Саме на цей час припадають роки зростання її героїні у махровій атмосфері бровастої епохи, яку в біографічній «Весні на Місяці», чесно кажучи, важкувато ідентифікувати. Насамперед через те, що героїня твору, перебуваючи в порі підліткового інфантилізму, вигадує свій власний міський всесвіт, ознаки якого, тим не менш, не складно відшукати в решти авторів як класичного, так і сучасного зразка. При цьому можна, звичайно, згадати про архаїку жанру на кшталт «Щоденників Адріана Моула» С’ю Таунсенд і «Покоління Ікс» Дугласа Коупленда, ідентифікуючи витоки авторової інфантильності, але тут коріння трохи іншого ідеологічного зразка. «Які у них, у нас, спільні ознаки? – запитує авторка. – Мова про ідеалізм радянського розливу. Адже герої цього тексту – наївні ідеалісти, лунатики, канатохідці». Які, додамо, свого часу, тобто після розвалу СРСР, затято шукали зникаючі предмети радянського побуту в рубриках своїх журналів на кшталт московської «Столиці», а згодом, подорослішавши, писали сумні утопії на зразок «Бібліотекаря», як Михайло Єлізаров, чи «Списаних», як Дмитро Биков.
Загалом «Весна на Місяці» – це чудова суміш сатири і гумору в стилі Каті Метелиці й Марусі Клімової з ніжною скрупульозністю Бруно Шульца, коли мова заходить про педофілію. Вчувається також Булгаков з Ільфом і Петровим, коли авторці треба додати комунальної міфології, і тоді «в горлі унітазу гуркотіла магматична лава і співали несправні труби», і міфологічний Прігов, коли слід містифікувати реальність, і вже Москву атакують гігантські змії, недобиті в булгаковських «Рокових яйцях», а героїні Кісіної ввижаються двоголові чоловіки і волохаті жінки в богадільнях нашої з вами радянської батьківщини. Чимало, признатися, також «національної» шарму. «Під пліснявою кокетства, – значить героїня цієї містерії, – ховалась білогвардійська романтика, червоні шаровари музейних гетьманів приховували внутрішнє зяяння, а тіні гоголівських бурсаків, усіма забуті, швендяли пустирищами, марно намагаючись знайти історії, з яких вони випали». Хоч сама авторка не від того, аби кокетливо зауважити: «Усю цю середземноморщину заносив сюди невідь який вітер». Насправді ж відомо, який саме, коли згадаємо курортного Чехова з його щоденниковим «доїхав до Харкова, нарешті південь».
З іншого боку, у строкатих розділах «Весни на Місяці» – про школу, сусідів, онаніста над Дніпром і сеанси спіритизму з божевільною подружкою – настільки все поетизовано, що без московського концептуалізму тут явно не обійшлося. І та сама героїня «поетично» вважає, що «світ круглий і лункий, як м’яч, а бідність, самотність, старість і незнайомі злочинні чоловіки з кишенями, повними льодяників, про яких говорять дорослі, лише засіб для нашого виховання». Тож не дивно, що авторку цієї незвичної книжки про такий звичний, чи пак радянський Київ, в якому тато мріє поставити в цирку «Гамлета» для слонів, а мама «українською розмовляє з помилками, але дуже старається», зазвичай зараховують до покоління перших радянських постмодерністів. Сама вона так значить з цього приводу: «Місяць – це Радянський Союз – терра інкогніта, яка сприймається з дистанцією, притаманною недосвідченому поетичному агенту».
«Як тебе не любити, Києве, мій», – звучить в офіційній музичній візитці нашої столиці. Авторка «Весни на Місяці» знає – як саме, адже її роман навіть не про Київ, «який ми втратили», а про темний бік його «місячної» природи російського зразка. Яку можна полюбити хіба що в страшному сні, тобто у радянському дитинстві.
Коментарі
Останні події
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»