Ні для кого не таємниця, що від того, які книги читає людина у дитячому та підлітковому віці, залежить, якою вона виросте (про тих, хто не читає художню літературу поза шкільною програмою, не говоримо, бо там проблеми ще глобальніші). Не дарма Володимир Висоцький співав: "Нужные книги ты в детстве читал".

От у тому, які книги "потрібні", а які "не дуже", ми й спробували розібратися. Найбільше нас цікавили книги для середнього і старшого шкільного віку, бо ця література має важливу функцію для розвитку особистості. Саме у цьому віці дитина набирає найбільшу кількість моделей поведінки, формується її світогляд відповідно до життєствердного або маргінального типів, у свідомих вчинках проявляється характер.

Якщо книги, прочитані у цьому віці, психологічно складні, захоплюючі, тобто, пригодницькі, то це сприяє ініціації і розвитку особистості. Якщо книги шаблонні і повні стереотипів, то розвиток особистості гальмується, можлива навіть деградація.

Але психологічно складний, розгорнутий образ героя не можливо створити на маленькому текстовому об’ємі. Тобто, мова іде про великі повісті і романи, які саме і починають читати у підлітковому віці.

Оскільки під впливом цивілізаційних процесів література змінюється, неможливо обійтися виключно "класикою". Мають свої важливі особливості для розвитку читачів і національні твори, навіть коли національне явно у них не проявляється. Тому нас насамперед цікавили твори, видані в Україні за останні 15 років українською мовою, оригінальні та переклади, з 2000 року по сьогоднішній день.

У проекті "Книжкова скриня" (http://bookchest.livejournal.com/) ми прочитали кілька сотень різних книг, на майже дві сотні написали відгуки. І побачили дуже недобру тенденцію, на яку і хочу звернути увагу авторів, читачів і видавців, бо розвиток цих процесів може мати дуже негативні наслідки у вихованні та самоідентифікації молодого покоління.

Зрозуміло, що незначна частина творів могла не потрапити в нашу базу, а деякі просто загубилися за цей період, і нині вони не актуалізовані в інформаційному просторі, але тенденції видно добре.

Для аналізу за основу нижньої планки для повісті ми взяли нижній параметр конкурсу "Коронація слова": 180 тисяч знаків з пробілами (4,5 авторських аркуші) або 100 книжкових сторінок. Хоча повість великого формату рахується від 6 авторських аркушів, тобто, від 140 книжкових сторінок. Роман же "починається" з 12 авторських аркушів (це близько 270 книжкових сторінок), але ми свідомо знизили цей обсяг до 10 авторських аркушів (230 книжкових сторінок). І навіть за таких умов отримали дуже невтішні результати.

 

Спочатку звернемося до перекладів з іноземних мов. У царині сучасних творів для дітей середнього шкільного віку та юнацтва ситуація зовсім непогана. Тут ми маємо понад дві сотні книг від понад ста авторів, близько половини цих творів – повноцінні романи або цикли на кілька томів.

Авторів, які особливо полюбилися українським видавцям, потрібно назвати: Ізабель Абеді – цикл про Лолу, Мартін Баррі – трилогія "Таємниця Мораг", Іан Вайброу – цикл про Малого Вовчика, Джаклін Вілсон – цикл про Трейсі Бікер, Муні Вітчер – історії про Ніну і про Джено, Клаус Гаґеруп – історії про Маркуса та інші твори, Лізі Гаррісон – "Школа монстрів" з продовженнями, Франциска Гейм – "Сестри-вампiрки", Дебра Дойл і Джеймс Д.Макдональд – цикл "Школа чарівників", Сюзанна Коллінз – трилогія "Голодні ігри", Йон Колфер – цикл "Артеміс Фаул", Барбара Космовська – цикл про Бубу, Макс Крузе – цикл про Урмеля, Сьюзен Кулідж – "Невгамовна Кейті" з продовженнями, різні твори і цикли Пауля Маара, Люсі-Мод Монтгомері – цикл про Енн, Нелє Моост – "Моллі Махлюй" з продовженнями, різні твори Кристине Нестлінґер, Джованні дель Понте – "Невидимi", Кріс Рідел і Пол Стюарт – "Легенди Світокраю", Сара Різ Бреннан– "Лексикон демона" з продовженнями, Рік Ріордан – цикл "Персі Джексон", різні твори Джеремі Стронґа, Томас Тімайєр – "Хроніки шукачів світів", Кей Уманські – цикл про відьму Тхнусію, Корнелія Функе – "Чорнильне серце" та інші її романи.

Видавали також твори таких авторів – Йонас Авижюс, Марина Аромштам, Ганс де Беер, А.-К.Вестлі, Януш Вишневський, Турмуд Гауґен, Вольфґанґ і Гайке Гольбайни, Оке Гольмберґ, Саллі Ґрін, Марія Ґріпе, Ніна Елізабет Ґрьонтведт, Малгожата Гутовська-Адамчик, Роальд Дал, Джеймс Олівер Кервуд, Людвік Єжи Керн, Джеф Кінні, Оле Лун Кіркеґор, Януш Корчак, Вітаутас В.Ландсбергіс, Ева-Марія Люнд, Геннінґ Манкель, Зиґмунт Мілошевський, Марія Парр, Малгожата-Кароліна Пєкарська, Ено Рауд, Вітаутас Рачицкас, Ульф Старк, Меґґі Стівотер, Сью Таунсенд, Дорота Тераковська, Сакаріус Топеліус, Юта Трайбер, Моніка Фет, Гельмут Ценкер, Бодо Шефер, Йоанна Яґелло та інші.

При цьому ми свідомо уникали таких усім відомих творів, як "Володар Перснів", "Гаррі Поттер", "Золотий компас" та ін., а також перевидань світової класики для дітей. У цьому випадку частка перекладної літератури для підліткової аудиторії зростає ще більше.

Ці переклади були видані у видавництвах "KM Publishing", "Mikko", "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "Грані-Т", "Клуб сімейного дозвілля", "Країна мрій", "Веста", "Пелікан", "Урбіно", "Школа", "Юніверс". Але флагманами у цій категорії є "Видавництво Старого Лева", "Махаон-Україна", "Навчальна книга – Богдан", "Ранок" і "Теза".

Більшість цих, актуальних та доступних і нині перекладів, видано за період з 2007-го року. Відсоток нових перекладених творів кожного року продовжує зростати в усіх аудиторних групах літератури для дітей та юнацтва.

 

Окремо потрібно відмітити твори, перекладені українською з російської. Часто це українські автори, яких спочатку видали в Росії, а тоді вже визнали вдома.

Назвемо найбільш помітних письменників у цій категорії: як визнаних майстрів слова, таких як Андрій Бєлянін і Наталя Гузєєва (остання двомовний автор, але чомусь українською маємо переклади) так і тих, до кого слава прийшла вже за часів Незалежності.

Це фентезійні твори Аліни Болото, цикл Волинської Ілони і Кирила Кощеєва "Ірка Хортиця", цикл Алєки Вольських "Міла Рудик", гумористичні твори Ніни Воскресенської, поки не повністю перекладена "Акватика" Юлії Ґаланіної, казки Алли Потапової, фентезі Ірини Потаніної та інші. Останнім "відкриттям" для українських видавців став фентезійний цикл Наталі Щерби "Часодії", який нині має п’ять великих томів, до друку готується начебто вже заключна частина.

Багато творів українською вийшло у Марини і Сергія Дяченко, зокрема, трилогія "Ключ від королівства", а також у Катерини Матюшкіної в кількох гумористично-пригодницьких серіях.

Активно перевидаються фентезійні романи і повісті Тамари Крюкової, проза Ірини Вільде, Бориса Комара, Лідії Чарської, Миколи Ярмолюка, казки Анатолія Костецького, Юхима Чеповецького, Юрія Ячейкіна.

Як бачимо, значна частина цих творів і циклів похідна від традиції "чарівних шкіл", започаткованої Джоан Роулінг, але про те згодом має бути окрема розмова.

Переклади з російської публікують здебільшого видавництва "Зелений пес", "Махаон-Україна", "Національний книжковий проект", "Пелікан", "Ранок", "Теза", "Фоліо", "Школа". Перекладають з російської романи або великі повісті, хоча трапляються й збірники оповідань.

 

А яка ж ситуація безпосередньо в оригінальній українській літературі?

Для того, щоб зрозуміти, у чому проблема, потрібно розділити оригінальні твори, видані в Україні, на дві групи – повісті і романи.

Зважаємо також на те, що в інших країнах як далекого, так і близького зарубіжжя залишилося ще дуже багато творів, яких немає українською, і вони у будь-який час можуть до нас прийти. А видані в Україні оригінальні повісті і романи для дітей та юнацтва, – оце і весь здобуток нашого книжкового простору.

Також маємо зауважити, що частина творів для середнього шкільного віку нижньою аудиторною межею сягає молодшого шкільного віку, в основному це повісті. І це теж ускладнює сприйняття цих творів дітьми старше 12 років.

Загалом повістей і романів для цієї аудиторії маємо за 15 років трохи більше 180 творів від усього лише 75 авторів. Деякі твори досягають 10-11 авторських аркушів, але за структурою залишаються повістями.

А тепер подивимося поближче.

 

Категорія: повісті.

У цій категорії працюють дві третини українських авторів. Серед них маємо назвати:

– Іван Аврамов "Дорослі ігри";

– Володимир Арєнєв "Місто тисячі дверей";

– Андрій Бачинський "Детективи в Артеку", "Неймовірні пригоди Остапа і Даринки", "Канікули Остапа і Даринки";

– Валентин і Яна Бердт "Марципан Пломбірович";

– Ніна Бічуя "Шпага Славка Беркути";

– Ігор Бойко "Золотий меч троля", "Полювання на царя", "Цукерки для людожера", "Як стати царем";

– Олександр Бригинець, Анатолій Птіцин "Анжеліка – принцеса Анру", "Принцеса Анжеліка. Нові історії";

– Микола Вавировський "Оперативники і Сціпіон";

– Сергій Вдовенко "Острів неприємностей", "Помилка Безсмертного", "Сни червоної гори";

– Оксана Весна "Які ж вони – янголи?";

– Валентина Вздульська "Вертихвіст";

– Сергій Волошин "Подорож "Пройдисвіта"";

– Ніна Воскресенська "Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу", "Руда Ворона" (останній твір є першою частиною більшої повісті чи роману, але продовження досі не видане);

– Олександр Гаврош "Неймовірні пригоди Івана Сили";

– Анатолій Григорук "Праправнук барона Мюнхгаузена";

– Сергій Гридін "Не такий", цикл із трьох повістей "Федько, прибулець з Інтернету", "Федько у віртуальному місті", "Федько у пошуках чупакабри";

– Надія Гуменюк "Зустріч на Босому мосту", "Таємниця Княжої гори", "Чупакабра і чотири "мушкетери"";

– Сашко Дерманський "Король буків, або Таємниця Смарагдової книги", "Танок Чугайстра", "Царство Яблукарство", а також цикл повістей "Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська", "Бабуся оголошує війну", "Корова часу, або Нові пригоди вужа Ониська";

– Марія і Микола Дмитрієви "Заглушецька брама";

– Олександр Есаулов "Кенінґова колекція", "Чорні археологи", "Як уполювати чупакабру", "Кіднепінг", "Таємниця Великого Сканера";

– Богдан Жолдак "Коли генії плачуть";

– Ксенія Ковальська "Тятіка і Патіка", "Хто врятує Тірлі-Беатрису-Берту?", "Канікули прибульців із Салатти";

– Андрій Кокотюха "Клуб Боягузів", "Колекція гадів", "Мисливці за привидами", "Рік пригод. Полювання на Золотий кубок", "Страшні історії", "Таємниця козацького скарбу", "Таємниця зміїної голови", "Таємниця підводного човна";

– Євгенія Кононенко "Бабусі також були дівчатами" і дві повісті про Нелю "Неля, яка ходить по стелі" і "Неля сходить зі стелі" (по сюжету має бути продовження, але його начебто вже й не передбачається);

– Леонід Кононович "Пекельний звіздар" (це теж дуже схоже на початок історії без закінчення);

– Дмитро Кузьменко "Аеніль" (книга сюжетно не завершена і потребує продовження);

– Павло Кущ "Кото-васія";

– Валерій і Наталія Лапікури "Детектива!", "Чарівна брама";

– Оксана Лущевська "Друзі за листуванням", "Інший дім", "Найкращі друзі";

– Галина Малик "Злочинці з паралельного світу", "Сміятися заборонено", цикл повістей про Алю "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії", "Подорож Алі до країни сяк-таків", "Третя подорож Алі";

– Микола Мартинюк "Під мурами твердині" (передбачається продовження, але поки його немає);

– Зірка Мензатюк "Ангел Золоте Волосся", "Таємниця козацької шаблі", "Як я руйнувала імперію";

– Марія Морозенко "Іван Сірко великий характерник", "Іван Сірко, Славетний Кошовий";

– Юрій Нікітінський "Обережно! Пінгвіни", "Петрик і Чорна рука";

– Олександра Орлова "Подорож до країни Мурвіль";

– Марина Павленко "Миколчині історії", "Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?", "Домовичок з палітрою" і "Домовичок повертається";

– Галина Пагутяк "Втеча звірів, або Новий бестіарій";

– Катерина Паньо "Сонечко для мами Лу", "Полювання на сліпса", "Цвіт мандрагори";

– Тетяна Парнюк "Неприємності замовляли? Учениця знахарки";

– Валерій Поляков "Бусове поле", "Щоденники дракона";

– Тереза Проць "П’ять дарів" (у цього твору теж має бути продовження, але воно так і не було видане);

– Анатолій Птіцин "Посмішка азовського крокодила";

– Анатолій Птіцин та Ігор Ільєнко "Гноми на дорогах", "Не гальмуй!";

– Галина Рис "Подорож до Котанії";

– Ірен Роздобудько "Арсен", "Пригоди на невідомому острові";

– Володимир Рутківський "Бухтик з тихого затону", "Ганнуся", "Потерчата";

– Оксана Сайко "Кав’ярня на розі";

– Марина Соколян "Вежі та підземелля";

– Юрій Тарабанчук цикл повістей "Небезпечні хованки", "Ховайся, хто може", "Хто не заховався...";

– Галина Ткачук "Вечірні крамниці вулиці Волоської", "Вікно до собаки";

– Віктор Фурс "Родина сивого Вира. Знайомство" (це перша частина циклу, але далі немає понад п’ять років);

– Сергій Холоденко "В іншому вимірі";

– Олеся Чертова "Дана і дракон";

– Наталія та Олександр Шевченко "Команда Мрії: Все в шоколаді", "Привид у Домі Гукала", "Як не скарб, то пожежа";

– Катя Штанко "Дракони, вперед!";

– Валерія Ярош "Королівство в небезпеці" та інші автори.

Більшість творів вийшли у 2007-2011 роках. У 2012-му році відмічається спад, який триває і до сьогодні. Дуже багато серед цих повістей детективів або гумористичних творів.

Основні видавництва для цієї категорії: "Грані-Т", "Зелений пес", "Теза", "Видавництво Старого Лева". Інколи у переліку зустрічаються "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "Аверс", "Видавець Вадим Карпенко", "Еко-Продакшн", "Інкос", "Навчальна книга – Богдан", "Твердиня", "Темпора", "Український письменник", "Факт".

Може виникнути питання, чому не згадані твори Юрія Винничука, Інни Волосевич, Лесі Ворониної, Еви Гати, Любка Дереша, Олеся Ільченка, Марії Раді, Ольги Русіної, Антона Санченка, Віктора Терена, Володимира Читая чи Ніни Фіалко?

Бо їхні твори для дітей та юнацтва – це або збірники оповідань, або повісті, складені з оповідань чи окремо взятих історії, об’єднаних тільки головним героєм чи місцем дії. За структурою це не "велика форма", про яку іде мова.

 

Категорія: романи.

У цій категорії ми знайшли видані в Україні 47 оригінальних романів від 26 українських авторів. За 15 років!

Зрозуміло, що є й інші, але на сьогодні про них майже немає інформації в інформаційно-культурному просторі, зокрема, в Інтернеті. Ці книги не представлені у бібліотеках, або представлені регіонально, і тому не є виданнями всеукраїнського масштабу. А якщо про них "не пам’ятають" чи просто "не знають", то можна сказати, що для літературного процесу цих творів практично не існує.

Тут бачимо видавництва "Discursus", "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "Видавництво Старого Лева", "Зелений пес"/"Гамазин", "Навчальна книга – Богдан", "Теза".

Епізодично – видавництва "Апріорі", "Видавець Вадим Карпенко", "Видавництво Жупанського", "Грані-Т", "Джура", "Еко-Продакшн", "Казка", "Клуб сімейного дозвілля", "Коник", "Темпора".

Починають оригінальні романи українських авторів з’являтися в нашому інформаційно-культурному просторі з 2004-го року, але їхня частка не велика і з часом не збільшується. Виходять десь 3-5 романів на рік – на таку велику кількість потенційних читачів це надзвичайно мало.

Зважаючи на те, що частина творів утворює цикли, трилогії чи тетралогії або є продовженнями, то маємо трохи більше тридцяти "довгих історій" від українських письменників. Знов-таки, за 15 років...

А тепер автори:

– Валентин Бердт "Мій друг Юрко Циркуль";

– Олександр Гаврош "Капітан Алоїз", "Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові щастя", "Пригоди тричі славного розбійника Пинті", "Розбійник Пинтя у Заклятому місті";

– Наталія Дев’ятко трилогія "Скарби Примарних островів" (поки видано дві книги);

– Олександр Денисенко "Межник. На грані світла й тіні" (поки видано тільки першу книгу);

– Сашко Дерманський трилогія "Чудове Чудовисько";

– Марія і Микола Дмитрієви "Катамаран "Хі-Хі"";

– Олександр Есаулов "Game over", "Антивірус", "Вихідний формат", "Зоряна електричка", "Канікули для Інформи";

– Олександр Зубченко "Перемагаючи долю" (поки видана перша книга трилогії);

– Михайло Івасько "Яловохус";

– Тетяна Капустіна "Епоха чародіїв. Спадкоємиця Легенди" (це перша частина циклу, але продовження поки немає);

– Віталій Климчук "Рутенія. Повернення відьми";

– Олена Лань "Бурдебач" (це перша частина циклу, але продовження немає);

– Дзвінка Матіяш "День сніговика";

– Марина Муляр "Гра";

– Сергій Оксеник трилогія "Лісом, небом, водою" (заключна частина не може вийти вже багато років);

– Марина Павленко тетралогія "Русалонька із 7-В";

– Галина Пагутяк "Королівство", "Книгоноші з Королівства";

– Інга Пфлаумер "Серце гріє";

– Марина Рибалко "Подорож туди, де сніг";

– Галина Рис "Намалюй мене пташкою";

– Олекса Росич "Джовані Трапатоні", "Отто, Принц Львівський" (обидва романи є початками циклів, але, схоже, що продовження навіть не передбачається);

– Сергій Руденко "Надзвичайні пригоди українців у Вирії";

– Володимир Рутківський трилогія "Джури", "Сині Води", "Сторожова застава";

– Марія Ткачівська "Обережно, діти!";

– Наталія Тучинська "Спілка рудих. Скарби";

– Лія Шмідт "Свої, чужі, інші".

Навіть кількісно видно, що переклади сучасних повістей і романів для школярів середнього та старшого шкільного віку та юнацтва в українському просторі переважають і за кількістю назв і за кількістю представлених авторів. І треба ще зауважити, що це книги українською мовою, а ще є величезний сегмент російськомовних видань.

 

***

 

Бачимо нищівну тенденцію: чим старшим стає юний читач, тим менше йому пропонується український оригінальний продукт, особливо це стосується читачів від 14 років і студентів. Для студентів ситуацію мала би рятувати так звана "молодіжна література", але здебільшого вона представлена маргінальними взірцями, де головні герої п’яниці і наркомани, а це аж ніяк не сприяє розвитку особистості, моральному вихованню і побудові психічно здорового суспільства. Не допомагає у цій ситуації і вітчизняна фантастика: її катастрофічно мало, і більшість цих творів – переклади з російської.

Також бачимо, що досить багато названих творів, які мають більше одної частини, в Україні часто не видаються повністю, й історія "зависає" на половині. І це теж дивує, оскільки в Європі, куди ми так прагнемо, "довга історія" має більше шансів на успіх, бо за рахунок насиченості і тривалості подій, грамотному маркетингу та рекламі, охоплює більшу частину аудиторії, і кожне нове продовження "повертає" читача у світ книги і захоплює нових читачів.

Чи українські автори не здатні писати романи, складні структурно і психологічно, з яскравими героями, які розвиваються і змінюються протягом сюжетного часу? У це, чесно кажучи, не віриться.

Обсяг, звісно, не самоціль... Але чому українські автори мають обмежувати себе короткими повістями, в яких не вистачає місця для повноцінного розгортання образів емоційно дорослих і тому складних персонажів?

І нарешті, чому молоде покоління українців виховується на закордонних повістях і романах, практично не маючи вітчизняної альтернативи?

 

На цьогорічному форумі видавців одна редакторка з великого українського видавництва відкрила мені "таємницю", пов’язану з цим питанням. Виявляється, що ніша "пригодницької і фантастичної" підліткової літератури сьогодні "зайнята". Зайнята ось тими усіма перекладами, про які йшла мова. Чекайте років п’ять, може, тоді щось зміниться. Але як ми бачили, відсоток перекладів тільки зростає, а росту видання оригінальних творів, написаних українською, не спостерігається.

На даному етапі українським видавництвам, більшість з яких не відділяють переклади від оригінальних творів, коли розглядають питання аудиторії і продажів, потрібні "шкільні історії" і твори "для дівчат". Останній поділ взагалі шкідливий для психіки, бо насаджує гендерні стереотипи, і велика частина книжок, яким "не пощастило" опинитися в такій серії, втрачає майже всю свою "чоловічу" аудиторію. А цікава книга однаково подобається і хлопчикам, і дівчаткам, тільки вони знаходять там різне. Книжка ж, яка цікава у підлітковому віці лише одній статі, щонайменше неповноцінна.

Але ж книжка, цікава усім, – неоднозначна і психологічно складна, а отже, скоріш за все, велика за обсягом. А українські автори романи не пишуть... От і замкнене коло. 

Ми навели так багато імен і цифр, щоб окреслити проблему, спільну для читачів, авторів і видавців. У цій ситуації найбільше страждає юний читач, який не має нормального вибору сучасних вітчизняних книжок, й автори, яким доводиться спрощувати свої твори і "забути" про написання романів.

Змінити цю ситуацію, звісно, могли б з легкістю видавці. Але спілкування з видавцями і редакторами на книжкових форумах яскраво доводить, що вони проблеми не бачать і вважають, що ринок "наповнений достатньо". Наскільки це відповідає дійсності, було показано вище.

Отже, запитання залишається відкритим: яким чином сучасній вітчизняній літературі для підлітків та юнацтва нарешті дійти до свого читача і дати йому великий спектр різних повістей і романів? А отже і значно більші можливості для психологічного розвитку і розвитку особистості, творчих та інтелектуальних здібностей, що так важливо для інформаційної ери, в якій ми живемо.