Згадаю одразу майже тридцятирічне минуле, хоча, може, у вас воно було інакше. Свою першу книжку я прочитала уже в восьмирічному віці. І це був, не повірите «Білий Бім, Чорне Вухо» Гавриїла Троєпольського. До сьогодні я щиро вважаю дивом, що після тієї книжки дитина захотіла читати далі. Сумні пригоди нещасливого пса викликали ріки сліз з моїх дитячих очей, на рідкість «мрачнякова» книга. Хоча, може, навпаки, усвідомивши силу емоцій, які сніжною лавиною накривають тебе з книжки, берешся за наступну, в пошуках нових, не менш сильних... Не знаю, але «Білого Біма» з тих пір я не могла ні перечитати, ні навіть прогорнути для оновлення в пам´яті.

Що було доступно нам, дітям ранніх вісімдесятих з літератури? Ну, по-перше, практично ніхто не читав віршів. Я не можу згадати, щоб свідомо читали тих же Біанкі чи Барто, якщо тільки не готувалися в садочку (чи початковій школі) до чергового показушного ранку. «Іде бичок качається», «Наша Таня гірко плаче», «Падав сніг на поріг», «Зимонько-снігуронько» і «У лісі-лісі темному» - це чи не вся поезія, знана радянською малечею. Ну, ще, звісно, знали «Что такое хорошо» і «Муху Цокотуху». Натомість, нам були доступні книжки, що прославляли працю, трудящу людину... соцреалізм. У нас був Жуль Верн та Сетон Томпсон (це щастя рідко кому траплялося і переходило від сусіда до сусіда), Конан Дойль, Редьярд Кіплінг, перекладні, але такі ж радянські, як ми, болгари, поляки, югослави, чехословаки - з зарубіжної перекладної літератури, певно й усе. Ну, іноді, рідко-рідко траплялося в руки щось справді цікаве. Моїми улюбленими дитячими авторами були Толстой, котрий Олексій, Гайдар, зі своїм Тимуром і його командою, Бєлих з «Республікою Шкід» і, звісно, Жуль Верн (чого вартуий сам тільки його «П´ятнадцятирічний капітан»). І казки у нас були якісь, депресивні, тягучі з важким «дорослим» післясмаком. Згадайте лише «Чорну курку, або Підземні жителі» за казкою Погорєльського, це ж готова депресія.

Нещодавно мені закинули, мовляв, сучасна українська література - це балакуча морква, дурні діалоги і жодних моральних цінностей. Дітей, мовляв, треба вчити за давніми традиційними мотивами, казками. Гаразд, кажу я. Дивимося. Чого вчить дитину казочка, скажімо, «Солом´яний бичок»? Ну, глобально? Що людина - цар природи? І, що вона може крутити законами природи, як отим дишлом? Наловивши звірів на їхні «природні» інстинкти, дід узявся їх шантажувати. Або, добре, скажіть, що зробив з лисенями кіт, який забирав у них «свого» півника? «Цок у лобок і в псиану торбу!». От, чудова казочка. А "Колобок", з безвідповідальним недалекоглядним хлібцем у головній ролі? Мені ще подобається добра казочка (швидше, міф) про Котигорошка, а що вже «Івасик Телесик» навчить, то навчить. Звісно, я впадаю у крайнощі, і зрозуміло, що ці казки дітям потрібні, хоча б для того, щоб не забувати свого коріння. Взагалі, я далека від думки про лібералізацію дитячої літератури (хоча, чесно вам скажу, Діснеєвську "Русалоньку" мої діти люблять значно більше, ніж оригінальну, Андерсенівську, думаю, пояснювати «чому» не треба). Мені важко уявити «Червону шапочку» без розсіченого дроворубами вовка, я не уявляю, як без кривавих сцен читалися б (і куди б вони мали рухатися) Шарль Перо та брати Грімм. Тобто, це те підґрунтя, яке потрібне дітям, щоб пережити усі психологічні віхи дозрівання (як же без жахастиків? Не читаючи страшного, вони ще страшніше вигадують). Проте...

І тут я знову повертаюся до початку. Мої діти уміють читати. Вони читати люблять. І я завдяки цьому непростому часу можу запропонувати їм різноманітне, смачне, розраховане на будь-які смаки книжкове та авторське меню.

Ти хочеш читати віршики? Будь ласка. Ми маємо «Улюблені вірші» видавництва А-БАБА-ГАЛАМАГА, де зібрані у солідний том переважно класики, маємо цілий стос серії «Веселка», видавництва «Белкар-книга»: тут тобі і про метеликів, і про ввічливість, і про дружбу, чого тільки немає! Є у нас і невеличкі збірочки «Богдана». Хочеш - Романа Скибу читай, із його «Баламутинками», Видавництва старого Лева, а хочеш - Шевченка у збірнику «Ранка», є і перекладені Кіплінг, Чуковський, Бжехва. А що вже до нас повернулися у новому сяйві Пригара, Забіла, з´явилися Ганна Чубач, Галина Кирпа і ще багато надзвичайно цікавих дітям авторів. Хочеш - маленьку книжечку? А ні - бери здоровенну!

А, сьогодні ти хочеш коротеньких оповіданнячок? Повчальних чи пригодницьких? Тут у нас і Сухомлинський (люблять його діти, навіть попри змінену риторику сьогодення), нещодавно перевиданий у видавництві «Школа», Скуратівський з його звичаєвими приповідками, у "Гранях-Т" вийшла ціла серія «Життя видатних дітей», їх навіть дорослий із задоволенням читає. Є казки, казкові повісті, навіть серії. До наших послуг уже практично вся плеяда світових авторів.  Так, нещодавно, кількома порухами пальців (прямо на сайті «Старого Лева»), я отримала в домашню бібліотечку «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс. Нехай повільно, нехай черепашачим ходом, але українські видавництва уже можуть запропонувати нашим дітям те, чого нам і не снилося. Україномовні Мумі-тролі, переклади Галини Кирпи - «Русалоньки», «Гидкого каченяти», «Дюймовочки» (усього навіть не перелічиш), Оляна Рута кладе на «українське перо» литовців, збагачуючи голови дітей небаченими досі іменами, географічними назвами. Який захват у дітей викликає «Ведмедрівка» Кястутіса Каспаравічуса, перекладена нею і дуже доречна до різдвяних свят. Потрошки, потихеньку, «тихою сапою» та наша, всеукраїнська бібліотека стає багатою. А враховуючи і нові книги, нові імена, то багатшаємо ми щодень.

Мені шкода за своїм дитинством. Скількох речей я була позбавлена через цей штучний бар´єр у літературі. Скільки людей, насправді, так і не знайшовши книги собі до душі, так і не навчилися по-справжньому читати. Вони уміють складати букви у слова, можуть навіть зі слів складати речення, а з речень абзаци. Та вони не вміють у тому бачити інших світів, вони не прагнуть зануритися у чужу фантазію. Вони просто не вміють читати.

Мої діти у свої шість років читати уміють. Дякувати ... дякувати усьому, що дозволило за двадцять років незалежності, досягнути українській дитячій літературі такого рівня розвитку.