Власне, так і вчиню. Насамперед звісно, обкладинка: формату А5, тверда, дуже шляхетно заламінована та акуратно зафальцьована так, що легко читатимеш та гортатимеш сторінки. Добре: з думкою про читальника. Малярські кольори – відкриті, навіть несподівані: як ось ординарний синій чи салатовий перехідний. Врівноважується тут близьким до гірчичного та бездоганно білим. Формалізується. Наративи: „Упорядник Олесь Дяк” та „Антологія патріотичної поезії-6”, закомпановані, вигадливо, на синій стрічці так, що складається враження можливостей  перемістити їх із першої сторінки обкладинки (йдеться саме про неї) на будь-який інший лист видання. Усе це добре допасовується та додається до змісту. А він такий. Кожна антологійна книжка видається за результатами літературного конкурсу пам’яті поетеси-упівки Катерини Мандрик-Куйбіди. З  присвоєнням лауреата цієї премії. Аби не заморочуватись намарно, відразу назву авторів антології, в порядку визначеному у збірнику: Оксана Лозова, Василь Головецький, Ганна Вівчар, Василь Савчук, Катерина Тихонова, Михайло Жайворон, Василь Куйбіда. Так, це шоста за ліком книга, що виходить поспіль самісно у „Бібліотеці премії”, тобто і редколегія, і упорядник, і чимало інших людей, з року в рік, дбають про престиж Премії, промоцію літконкурсу, поширення книги. Це надає мені можливість стверджувати, що справа переросла у тверду традицію та нестиме свій запалений смолоскип і надалі.

…Щодо змісту. Тут – добротна, по-справжньому патріотична, поезія. Не маючи метою сказати про всіх учасників, можливо, якось іншим разом у розлогій рецензії, вдамся до поезії Василя Куйбіди, сина Катерини Мандрик-Куйбіди, відомого політика, державника, письменника, який прилучився до цього творчо-видавничого простору.

Власне, саме його добірка в антології розпочинається віршем „Матері”, що тихцем, без горлань  та закликів, можна, й слід,  прихилити й до України.

     Серед тисячі вітрів,

                                        серед бурі, серед грому

     Все ж почую, все ж впізнаю 

                                          найтихіший голос Ваш.

Тут Куйбіда не вдається до якихось монументальних метафор, висічених у граніті чи вилитих у бронзі. Він просто (не спрощено!), пошепки звертається до потаємного, до того, висвяченого, що – раз і на все життя; добре знаходить, саме своє, поетичне втілення. Згодом продовжує, вже у іншій поезії.

 Ой тане, блякне і щеза…

Уже й не видко.

Лиш слово чисте, як сльоза,

І часу нитка.

Знову ж таки, свідомо вдруге фігурально, звернуся до поетичної ініціативи авторів антології: Оксани Лозової, Василя Головецького, Ганни Вівчар, Василя Савчука, Катерини Тихонової, Михайла Жайворона, Василя Куйбіди. Ваша поезія у цій книжці – не лише вибрана, але й дібрана. Це, безумовно, свідчить про небайдужість до теми, викутий професіоналізм. Отож, ваш патріотизм – не данина часові, а ознака справжності. Ви – лауреати- достойники!

…І знову ж таки, повернуся до того, з чого починав своє коротке есе: креативне формалізоване дизайнерське оформлення книжки. Воно має свої імена: Михайло Москаль, дизайн обкладинки та Йосип Марухняк, фотохудожник. Майтеся добре, талановиті хлопці. Ви віднайшли своє місце сили. …Як і всі, хто прилучився до „Руху землі”. Ваш Покірний Слуга.

P.S.

Переднє слово до книжки, а по суті рецензію на неї, написав літературний аналітик Богдан Смоляк.

P.S.1

Нині ця „антологія” могла б передаватися з рук в руки і в шанцях наших героїв… Одначе, наклад 400 прим. дещо обмежує цю позицію…