Емоційно «предивну» та мудру книгу отримав поштою у день пам’яті святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Вона так і називається: «ІСТОРІЇ ЕМОЦІЙ. Про тексти та життєтексти сучасних літераторів» / Передмова Миколи Тимошика. – Львів, «Світ», 2021. – 352 с. Її автор – відомий науковець та письменник Ігор Павлюк.

Якоюсь мірою для мене було несподіванкою, що у цьому «пантеоні святих», яких звів до гурту на сторінках своєї нової книги Ігор Павлюк, є і стаття про мене, аз грішного… Але писати про себе – останнє, що я вмію, тож ліпше скажу кілька слів про саме видання, рекомендоване до друку Вченою радою Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. 

Власне, це грунтовна літературознавча робота, у якій зібрані статті, рецензії та есеї, написані ним у різні роки та опубліковані у наукових збірниках, періодичних виданнях, а також інтернет-сайтах про українських та зарубіжних письменників, літературознавців ХХ століття, серед яких – М. Бажан, М. Вінграновський, І. Денисюк, П. Загребельний, В. Здоровега, В. Лучук, В. Мороз, Б. Олійник, А. Павлюк, Уляна Старосольська, Й.  Струцюк, В. Стус, М. Шудря, Леся Українка, нобелівський лауреат Мо Янь, із яким автор спілкується, та інших оригінальних особистостей літпроцесу. Кожна стаття книги – як окремий розділ цілісної монографії, що репрезентує екзистенційну єдність та світоглядно-стильову боротьбу протилежностей власне біографій і творів у сучасному вітчизняному та загальносвітовому гуманітарних часопросторах.

Свої помітки на берегах шпальт нової книги Ігоря Павлюка, а точніше – переднє слово «Між словом і серцем митця не сміє бути зазору» написав доктор філологічних наук, академік Академії наук вищої школи України, професор Микола Тимошик. Саме він охрестив її предивною, позаяк «ця видавнича новинка з української гуманітаристики переконливо ламає усталені досі канони літературознавчої лектури», а за гостротою громадянського звучання вона є «надактуальною», «різновекторною за фактажем» і, нарешті, «осібна манера мереження канви розповіді, широта ерудиції  її творця та вміння вмонтовувати  до кожного сюжету своє до оголеності відверте й неприховано емоційне авторське «я»… не пускає читача спішно перегорати  кожну наступну сторінку або й дочасно-механічно дійти до останньої».

Павлюківські «Історії емоцій» – про літераторів, яких умовно можна розділити на кілька груп.

Найпершу, за визначенням професора Миколи Тимошика,  складають особистості  золотої проби:  хрестоматійні вже Леся Українка, Валентин Мороз, Василь Стус та Микола Плав’юк – останній президент УНР в екзилі.

Проблеми переосмислення радянського, пострадянського і сучасного літературного процесу в конкретиці доль безпосередніх його учасників подано  крізь  постаті класиків красного письменства підрадянської доби (Микола Бажан, Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Борис Олійник), а також маловідомого поета із когорти розстріляного відродження,  далекого родича автора Антіна Павлюка. До них логічно доєднуються літературознавці й критики – Микола Шудря, Юрій Коваль, Іван Денисюк Володимир Здоровега, Дмитро Дроздовський…

Цікавою для пізнання є група майстрів слова близького і далекого зарубіжжя. З галузки української діаспори – письменниця і редакторка Уляна Старосольська зі США, опальний поет із польського Люблина Тадей Карабович, український поет із Швейцарії Назар Незнаний. Із чужинських побратимів, із ким тісно співрацював автор, передусім у перекладацькій царині, –  азербайджанський романіст Зумруд Ягмур, нобелівський лауреат із Китаю Мо Янь, албанський поет Єтон Келменді.  

Найбільшою (кількісно) є гроно українських нестоличних поетів і прозаїків: Леся Степовичка з Дніпра, Михайло Жайворон із Житомира, Геннадій Щипківський з Одеси,  Василь Кузан із Ужгорода, Тамара Гордієнко  із Севастополя, Віктор Вербич, Йосип Струцюк, Кость Шишко з Луцька, поети  Володимир Лучук та Микола Петренко зі Львова…

І ще про два важливі критерії вибору персоналій, які проглядаються з текстів: укоріненість особистості в генетичний код української нації та авторська  залюбленість у творчість свого героя. 

Як зауважує Микола Тимошик, у книзі багато автобіографічного. «Хто захоче в майбутньому писати щось про Ігоря Павлюка, знайде в ній низку розсипаних діамантів його думок, що торкаються тих чи тих сторінок чи подій сучасності. Він неприховано тішиться, що його біографія переповнена зустрічами з  людьми високого польоту, одержимцями, хто власним прикладом показував йому своєрідні житейські «маячки». Але тут же самокритично зазначає: «Ніколи не належав до тих, що шукали ласки великих попередників, а от бути побратимом тих, кого любиш і поважаєш, – найбільше людське щастя… Завжди відстоював і відстоюватиму принципи честі, гідності і сильної доброти, а не сильного зла в літературі і в житті».

Виокремлюю й останню особливість книги – її хрестоматійність та поліфонічність палітри добірного грона  винятково порядних, професіональних  і патріотичних особистостей. 

Таких, чиї  біографії, вчинки, тексти переповнені емоціями.

Такі надихають, спонукають думати, наслідувати, духовно збагачуватися  і творити».

* * *

P.S.: Книгу Ігоря Павлюка «ІСТОРІЇ ЕМОЦІЙ. Про тексти та життєтексти сучасних літераторів» можна придбати у видавця, завітавши на сайт видавництва «Світ»: http://svit.gov.ua/index.php?ukey=auxpage_kontakty, або ж звернутися за тел.: 032 235 65 25; 067 33 50 676 (м. Львів, вул. Галицька, 21, біля пам’ятника Королю Данилу у центрі міста).