Re: цензії

07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
26.05.2025|Ігор Зіньчук
Прагнення волі
26.05.2025|Інна Ковальчук
Дорога з присмаком війни
23.05.2025|Ніна Бернадська
Голос ніжності та криці
23.05.2025|Людмила Таран, письменниця
Витривалість і віру маємо плекати в собі
15.05.2025|Ігор Чорний
Пірнути в добу романтизму
14.05.2025|Валентина Семеняк, письменниця
Міцний сплав зримої краси строф
07.05.2025|Оксана Лозова
Те, що «струною зачіпає за живе»
07.05.2025|Віктор Вербич
Збиткування над віршами: тандем поета й художниці

Новини

02.06.2019|14:47|Буквоїд

Ігор Павлюк. "Перевізник мрій"

Свіжа книга лірики Ігоря Павлюка, яку відкриває вірш «Вже й небо стемніло – як перша земля на труні», написаний 7 червня 2011 року, а завершує вірш «Насіння», написаний 25 лютого 2017 року.

Книгу можна придбати у видавця Анатолія Петровича Стожука. Електронна адреса: maydan.stozhuk@gmail.com

Ігор Павлюк. Перевізник мрій: Книга лірики. – Харків: Майдан, 2019. – 352 с.


* * *
Вже й небо стемніло – як перша земля на труні.
Струна обірвалася – лінія фронту душевна.
Дивлюся на зорі.
І вічно й дитинно мені.
І чахкає поїзд.
Сміється повія дешева.
Базарна печаль України в мені і кругом.
А даль шоколадна виблискує кров’ю солоно.
І чорт його знає – який там у мене геном
У космосі, що материнське нагадує лоно.
У космосі, де навіть сльози униз не течуть:
Смішна невагомість.
Так легко – що аж нецікаво...
І тане намотана ніч на могильну свічу.
І радість маленька:
На плитці запінилась кава.
Так час надто швидко минає – як літо чуже.
Відходять Додому по духу брати і по крові.
Я диву даюся: мені вже за сорок!..
Невже 
Збулися всі сни кольорові?..
7 черв. 11.
НАСІННЯ
Останній відпочинок на Шляху.
Є слава, трохи грошей, трохи волі.
Хтось хату звів, хтось підкував блоху,
На рану друга хтось насипав солі.
Мені земних війнуло п’ятдесят.
А час іде скоріше і скоріше.
Я серцем оглядаюся назад.
Життя було усяке...
Стало віршем.
А вірш ліричний піснею стає.
А пісня, пісня...
Тьохкаючим болем,
Що в ритмі із космічним ручаєм,
Земним волинським лісом, білим полем.
Лінивий вітер котить синій сум.
Старий туман пригадує дитинство.
На шлях людський, немов на ковбасу,
Лягає всяке ідольство і свинство.
А хочеться дитячих неб парчі,
Де чорний сік березової ночі.
А хочеться на тортові свічі,
А не у хлібі,
Як закриті очі...
Все важче світлу радість діставать
Із шахти духу,
Засміятись юно.
І тішитися, як росте трава,
По-християнськи,
Трішечки перунно.
Ідемо глибше.
Вікінг, грек, монгол
У наших землях крутяться від згадок...
Просяк їх кості сивий алкоголь
Розлитий біля церкви чи сільради.
Бодун веселий завжди на кістках.
А на душі – як та весна осіння.
І мій в планету закопають прах,
Не знаючи, 
Що я тепер –
Насіння...
25 лют. 17.


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери