Татьяна Бонч-Осмоловская. Пока есть на земле цикады и оливы. – К.: Каяла, 2021

Анотація до книжки попереджає, що це підліткове фентезі буде цікаве також дорослим, але до кінця історії цього майже не помічаєш, оскільки проблеми у цій драмі направду «дорослі». Відповідний також стиль оповіді, який нагадує то прозу Короленка і поезію Хлєбнікова, то італійські казки Горького і одеський колорит Бабеля з Паустовським, то ісландські саги і персидські легенди. Адже мова про Таврію-Тавриду-Кіммерію-Кримське ханство, де, здавалося б, зібрана вся екзотика світу.  Утім, найбільше екзотичний стиль оповідачки нагадує «Аню в Країні чудес» Набокова, адже так само, як він перелицював на російський копил твір Керрола про Алісу, так само авторка цієї книжки описує кримські пригоди своєї героїні у казковому ключі з додатком містики, магії та міфології. За сюжетом, мати посилає дочку, по суті у тридев’яте царство по чарівний гребінь, який зробить її незрівнянною – саме такою, про яку вночі співають гості за столом разом з її чоловіком. Тож п’ятнадцятирічній Гані доведеться, наче герою Жуля Верна, пройти складний шлях до мети, зустрівши чимало чудовиськ, відьом і чаклунів, щоб зустріти серед них справжніх друзів. «Пес носился по небосводу, заливисто лая. На крик девочки он остановился, всмотрелся, узнал ее и размашисто завилял хвостом. На морде пса просияла улыбка, глаза сверкнули из-под лохматой челки, и он поскакал дальше, играя со звездным мячом, счастливый там, в вышине. Девочка поднялась на ноги. Она взяла всех с собой. Она все запомнила. На новой земле у нее будет дело — она сплетет нить, соединит узелки и свяжет тонкую шаль, как говорила та, в белом коконе. Она обо всех них расскажет там, на новой земле».

Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. Дніпроленд. – К.: КМ-Букс, 2021 

Таких поворотів сюжету наша пригодницька література давно вже не знала, і третя книжка з серії історій про школяра Ярослава несподівано і яскраво це доводить. Адже зазвичай, коли мова про переміщення у просторі й часі, герої потрапляють або в минуле, або у майбутнє, натомість у паралельну реальність на кшталт цілого світу назвою Дніпроленд, як у цій книжці - таке, погодьмося не часто зустрінеш. Тож через збій у міжсвітовій системі координат на перетині річок Дніпро і Тисорії утворився загадковий Портал, в якому стали пропадати, відповідно, мешканці Києва і Люмберна – казкового міста з попередніх книжок серії. Так, на початку цієї історії у потязі, що мчить просторами «паралельної» країни раптом опиняється сантехнік з нашого світу, а далі трапляються інші дива, адже згадані Київ з Люмберном частково синхронізовані, а отже, прокляття Інквізитора спрацювало, і чистильникам-смарагдіям тепер доведеться все частіше викидати з паралельного світу зайшлих гостей. І звісно, врятувати ситуацію може лише Лицар Смарагдієвого Ордену, а також знайомий з попередніх книжок котик Вовко-Славко, ну й хрещений малого Ярослава, якій знає, як діяти. «- А яким чином можна завихоритися в Портал?  - Перебуваючи на станції метрополітену «Дніпро». Оце нещодавно на ескалаторі закрутило якусь бабцю. Ледве виштовхали бідолашну назад. - То що ми повинні зробити? - Ярослав ніяк не міг второпати, що відбувається і яка його місія у цьому всьому безумстві. - Ми повинні закрити Портал. - Як? - Силою чотирьох стихій, а точніше - намагніченою стрілкою, яка міститься у світі Терра Інкогніта».

Елена Мордовина. Призрак с Лукьяновки. – К.: Каяла, 2019 

У випадку із цим «київським» романом про школярів класична модель паралельного світу вигідно відтіняють «місцеву» стилістику. Насправді мандри у потойбіччя головному герою потрібна авторці для іншого, більш важливого, ніж зашифровані сцени з «Нічного дозору». Київський контекст, занурення в його історію через подорож у засвіти, яка щоразу глибшає і все важче повернутися назад – ось що цікаво в романі, який недаремно вийшов у серії «міське фентезі». За сюжетом, шкільні приятелі виявили, що один з них проходить крізь стіни, а його родина – це примари, яка запросто запрошує їх у гості. За темою, це своєрідний квест на проходження «паралельним» Києвом, де можна розпізнати, скажімо, Золоті ворота, але увійти чи вийти з них вже не вдасться, тому що там, за потойбічною завісою – невідоме, темне і чуже місто. Впізнати його, вкотре привласнити і полюбити – через історію дружби героїв з привидом – ось завдання автора, чий герой нагадує Орфея, що спустився в пекло, а сама книжка – чудовим путівником «паралельною» історією нашого сьогодення. 

Сергій Соколов. Дрімкотіння для Поліни. - К.: Саміт-книга, 2021 

Іноді чисті почуття, буденні радощі, радісні очікування – це те, що найбільше важить у житті, надаючи йому сенс. І зрозуміло, що таке можливо лише за спілкування зі щирою і відкритою душею, тобто з дитиною, чиї відчуття відверті, а увага до вас – непідробна. Тож що може бути краще за чисту емоцію дитини? Вона вперше сіла, поповзла або радіє, коли прийшов дідусь чи бабуся. Ці моменти в житті кожного малюка можна прирівняти до історичних подій планетарного масштабу. Власне, чудово ілюстрована збірка віршів «Дрімкотіння для Поліни» — це й є спроба збагнути, відчути та описати емоції дитини, переживаючи і спостерігаючи за неповторними моментами її життя. «Це вірші очима моєї доньки Поліни, - зауважує автор, - якими вона нагородила мене і надихнула записати на папері. Чиста любов до світу і радість через зміни самого себе — це квінтесенція віршів нашого з вами дитинства. Читайте вірші разом з малюками і знову ловіть відчуття радості й щастя». Що ж до віршиків, то вони у цій книжці – і дитячі, і ужиткові, і водночас по-своєму філософські та непідробно щирі. «Я сьогодні крокувала, / Вузьку стежку протоптала. / Я навчусь чимчикувати, / І піду пригод шукати. / Дам я руку мамі з татом, / Чи візмусь за руки з братом. / Їм потрібна допомога, / Щоб не падала підлога. / Без руки не обійтись, / По паркету не пройтись. / Він слизький, як перший лід. / Де тут Захід? Де тут Схід? / Небезпечно, мабуть, йти. / Кріще сісти і повзти».

Адріанна Станішевська, Уршула Станішевська. Як навчити дитину грати в шахи. – Х.: Віват, 2021 

У цій книжці нас запрошують до захопливого світу шахів - справжньої королівської гри, яка розвиває уяву, навчає логічного мислення й витримки, тренує пам’ять, спостережливість і терпіння. Але розповідається про неї, наче про захопливі пригоди мешканців Міста Шахів, які допоможуть пояснити правила руху фігур шахівницею, а також основні тактичні прийоми гри в шахи. «Король і королева поважно походжали шахівницею, захоплено роздивляючись навкруги, і навіть не помітили, як запали сутінки. Аж ось Сивоволоса віддалилася від чоловіка так, що в півтемряві він не міг її побачити. Тому Сивобородий голосно попросив, щоб вона сказала, на якому полі перебуває. У відповідь почув, що королева на чорному полі у стовпчику а. Однак у стовпчику а було аж чотири чорні поля, тож на якому з них стояла королева, було незрозуміло. Тоді Сивоволоса додала, що зупинилася в рядку 7. Король мерщій вирушив на поле а7. Побачивши чоловіка, Сивоволоса сказала: - Ох, мій любий, нарешті я розумію, для чого шахівниця розмічається літерами й цифрами. Завдяки ним можна легко визначити, де перебувають учасники шахової партії». Авторки книжки зацікавилися шахами ще в дитинстві й навчалися у видатного шахіста Яна Брустмана. Тепер вони є тренерками II класу Федерації шахів Польщі (лише 15 жінок у Польщі здобули цей титул), викладають на курсах для вчителів у межах програми «Навчання шахів у школі», мають титул суддів з шахів І класу.