Re: цензії

Писати передмову до книги завжди важче, ніж рецензію на неї з багатьох причин. І одне діло – писати передмову до першої книги поета-початківця, а інше – до енної книги поета-майстра, який вибрав поетом-побратимом саме тебе – як передмовця до свого, інтимно-святого.

Саме така в мене ситуація із доволі відомим в Україні поетом Любов’ю Бенедишин, яка своєю творчістю спростовує одвічну формулу антагоністичності бухгалтера і поета, адже довгий час працювала головним бухгалтером... Можна бути ще головною Музою у поета. Головним поетом не працюють. Ним, як відомо, навіть не стають. Народжуються. А вже табелі про ранги серед поетів пише, як відомо, його величність Час, який не зважає на рід занять поетів, серед яких, як відомо, були «дипломати, купці, сангвініки і холерики. Були різночинці, лорди, ченці...» (за Ліною Костенко).

А оскільки легенда про поета, його образ у ближчому і дальшому майбутньому складається не лише з його творів, але ще й із біографії та фотографії (бачимо перед собою світлу елегантну жінку в делікатних інтелігентних окулярах), то варто зазначити, що цікавими біографічними штрихами Любові Євгенівни Бенедишин є отримання нею освіти хіміка-технолога у Львівському політехнічному інституту і після праці бухгалтером – літературне редакторство у сокальській районній газеті «Голос з-над Бугу», що вже явно ближче до гуманітарної сфери, як і посада відповідального секретаря Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», заступника головного редактора та голови редакційної колегії альманаху «Соколиний край», членство (з 2006 року) в Національній спілці письменників України, лауреатство у конкурсі «Золотий тризуб» (2011 рік).

Про її творчість добре слово залишили Роман Кудлик, Неоніла Стефурак, Марія Людкевич, Левко Різник...

«Слово Любові Бенедишин – емоційне, пристрасне, як у Ліни Костенко. Недарма її називають сокальською Ліною Костенко. Але ні, у неї власна творча манера. Поетеса у віршах інколи використовує тезу, яка «провокує» антитезу. У поєднанні двох діалектично протилежних позицій синтезує мораль, висновок», – написав у 2010 році в «Голосі з-над Бугу» про творчість Люби Бенедишин мій добрий знайомий Тарас Лехман.

Лірика пані Люби справді має непідробний виразно пульсуючий суспільний нерв, який, як вольфрамова нитка, освітлює шлях духу і кличе до небайдужості, до спільної боротьби за ідентичність, свободу, як гріє окрему душу людську інтимна лірика поета, яка в цьому рукописі також присутня. Характерні для Любові Бенедишин і вірші синтезуючі, суспільно-інтимні, як-от, суголосно і з моїм серцем громадянина, яким, як сказав класик, кожна людина як істота суспільна бути зобов’язана:

***

Без докорів сумління і хули

(Дай Боже перебути чорну смугу цю!)

Самі себе на муки прирекли,

Хто дурістю своєю, хто – байдужістю.

Гряде орда пітьми (числа їй несть!).

В жалобі смутку Та, що «ще не вмерла».

Самі собі звели Голгофський хрест

На стежці до Духовної Говерли.

А вже ж були близенько… А могли ж…

Чого забракло: сили чи терпіння?

Самі себе цвяхуємо… Коли ж

Заслужимо у Неба воскресіння?

Сама назва книги – Nota bene (NB) – із латинської означає: «зверни увагу», «візьми на замітку», «запам’ятай», «зауваж», тобто нотатка, вже передбачає певну суспільну заангажованість, публіцистичність тексту, означеного нею. А про самі поетичні твори Любові Бенедишин найчесніше буде сказати Її ж словами, адресованими мені на сайті «Поетичні майстерні»: «Є у вірші образи, що захоплюють, а є – що дивують». Це одна із кращих афористичних оцінок самої екзистенції творчості загалом і поетичної зокрема.

Внутрішня душевно-духовна вісь поета вперто, корінно росте із релігійного (християнського) Її світогляду, про що свідчать назви віршів – «Смуток Варавви», «Пілат. Віки потому…», «Янгольське», «Випадок у Гетсиманському саду…», «Панахида» по яблуках…», уже перший вірш рукопису: «Христос народився...», характерною особливістю якого, як і всієї творчості пані Люби, є Його ненав’язлива українізація, якій інтуїтивно віриш (що головне для реципієнта) і вториш:

З миті дивної отої

Бог – душею землянин.

Знов зодягнений в людину

стукатиме в кожен дім…

Осіняє й Україну

люблячим хрестом своїм,

знаходячи раптом золотий ключик розуміння/відчування душі автора у взятими нею за епіграф вірша «Така довкола благодать! – сам Бог її леліє…»

біблійні слова: «Від надлишку серця / говорять уста…»

Тобто Любов Бенедишин як Жінка у всіх її природно-священних іпостасях, громадянин, поет має чим ділитися із ближнім і хоче це робити через вербалізовану енергію вірша, який завжди прагне стати піснею. Тому, попри чи не найсильніший у її поезії струмінь релігійності та громадянськості, тут гармонійно доста і описів природи, пір року і життя («Літня жінка. Рання осінь»), гарячих слів кохання («кРАмольне…», «Пінг-понг між Інь і Ян»), філософсько-психологічного зачудування мікро- та макрокосмосами (вірші «Апокаліптичне», «Ображена жінка», «Дитинне»)...

Суспільно-політичні ж настрої цієї книжки марковані в поета як класичними для українця символами, знаками, кодами (Кобзар, Тарас, Любити Україну, Степан Бандера), так і вже модерними, актуально-сьогочасними: Майдан, помаранчевий світанок, інавгурація, цілий болючо-правдивий, чеканний цикл «Штрих-коди», де, зокрема, читаємо:

** *

Що не герой, то ситий клон ненаситних іуд…

Тепер не шабля, а шаблон – звитяги атрибут.

Себе понад усе люби. Молись: рай_крапка_ком…

Герой новітньої доби не з Духом, а – з душком.

29.08.2011

***

Герою України Степану Бандері

«…безсмертний!!!» – аж хитається юрба.

З часів Христових не було так… юдно.

Припнули до хвалебного стовпа,

щоб знов каменувати привселюдно.

01.09.2011

***

Ілюзія помаранчевого світанку.

Апатія фіолетових сутінків.

(Р)еволюція навпаки.

Душа обмацує скрижалі: що далі?

05.03.2012

Це, я би сказав, основний, лейтмотивний нерв «Нота Бене», де у другому розділі глибоко і всебічно художньо розроблена так звана суто жіноча «нута» пані Люби, цілком житейська тематика: «Перед копанням картопель (Жарт)», навіть еротична, як у вірші «Трішки про еротику…»:

Їй слово –

Камасутрою.

Цнотлива як дівча,

тремтить перед при_сутніми

оголена душа.

Ранима

(струмом! – дотики),

між ликів – і мармиз…

Оце така еротика.

Оце такий стриптиз.

Присутня тут іронія, а то й самоіронія (див. вірш «Само_іронічне»):

Щоб не рядки строчити –

мережила б серветки.

Оце було би хобі!

І вигода – була б.

А то… не біллю* – болем.

Не строфи, так – чернетки.

До чистої поезії

душа не доросла…

що свідчить про душевно-духовне здоров’я творчого нерва Любові Бенедишин, який іноді звучить, як струна бандури, кобзи, іноді – як гітарна струна, але завжди в унісон із людським серцем та епохою, пропонуючи то протестні, то жалісливо-поминальні, то навіть щирі розпачливі тони небайдужої талановитої жінки-берегині:

Весняній жінці

Н.К.

Ішла весна, стрімка й амбітна. Трепетно

Дівочих мрій торкалася крилом.

Було на серці первоцвітно, легітно.

Манила далеч дійсністю і сном.

…Надій молитва. І вервечка споминів.

Минали весни. Миготіли дні.

Лелека прилітав, сідав на комині.

Сріблився сум у першій сивині…

І знову йде весна, блаженна й лагідна.

У сорок п’яте літо поспіша.

Там, кажуть, жінці – солодко, аж ягідно.

Чому ж так опирається душа?

20.03.2011

Вірші у книзі чітко датовані, що надає текстові , щоденникової довірливості та якоїсь перманентної тяглості, овінченості, овічненності...

***

Одні – до Риму, інші – в Емірати:

Підзаробити, нерви заспокоїти…

А ми – нащадкам долю вибирати.

Хоча, здається, вже пора виборювати.

01.10.2012

Многоімпульсна для думання серцем оця ключова у вірші-строфі смислова антипара: вибирати-виборювати, за якою – соціальна та індивідуальна філософія поведінки людини загалом і в наш, переломний, час зокрема, коли добре зустріти на Шляху такого побратима як Любов Бенедишин із Її новою, свіжою книгою «Нота Бене... (З нестримних нотаток)».