Любов Бенедишин. Нотабене: Поезії. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013. – 114 с.
Передмова до книги Любов Бенедишин «Нотабене».
Писати передмову до книги завжди важче, ніж рецензію на неї з багатьох причин. І одне діло – писати передмову до першої книги поета-початківця, а інше – до енної книги поета-майстра, який вибрав поетом-побратимом саме тебе – як передмовця до свого, інтимно-святого.
Саме така в мене ситуація із доволі відомим в Україні поетом Любов’ю Бенедишин, яка своєю творчістю спростовує одвічну формулу антагоністичності бухгалтера і поета, адже довгий час працювала головним бухгалтером... Можна бути ще головною Музою у поета. Головним поетом не працюють. Ним, як відомо, навіть не стають. Народжуються. А вже табелі про ранги серед поетів пише, як відомо, його величність Час, який не зважає на рід занять поетів, серед яких, як відомо, були «дипломати, купці, сангвініки і холерики. Були різночинці, лорди, ченці...» (за Ліною Костенко).
А оскільки легенда про поета, його образ у ближчому і дальшому майбутньому складається не лише з його творів, але ще й із біографії та фотографії (бачимо перед собою світлу елегантну жінку в делікатних інтелігентних окулярах), то варто зазначити, що цікавими біографічними штрихами Любові Євгенівни Бенедишин є отримання нею освіти хіміка-технолога у Львівському політехнічному інституту і після праці бухгалтером – літературне редакторство у сокальській районній газеті «Голос з-над Бугу», що вже явно ближче до гуманітарної сфери, як і посада відповідального секретаря Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», заступника головного редактора та голови редакційної колегії альманаху «Соколиний край», членство (з 2006 року) в Національній спілці письменників України, лауреатство у конкурсі «Золотий тризуб» (2011 рік).
Про її творчість добре слово залишили Роман Кудлик, Неоніла Стефурак, Марія Людкевич, Левко Різник...
«Слово Любові Бенедишин – емоційне, пристрасне, як у Ліни Костенко. Недарма її називають сокальською Ліною Костенко. Але ні, у неї власна творча манера. Поетеса у віршах інколи використовує тезу, яка «провокує» антитезу. У поєднанні двох діалектично протилежних позицій синтезує мораль, висновок», – написав у 2010 році в «Голосі з-над Бугу» про творчість Люби Бенедишин мій добрий знайомий Тарас Лехман.
Лірика пані Люби справді має непідробний виразно пульсуючий суспільний нерв, який, як вольфрамова нитка, освітлює шлях духу і кличе до небайдужості, до спільної боротьби за ідентичність, свободу, як гріє окрему душу людську інтимна лірика поета, яка в цьому рукописі також присутня. Характерні для Любові Бенедишин і вірші синтезуючі, суспільно-інтимні, як-от, суголосно і з моїм серцем громадянина, яким, як сказав класик, кожна людина як істота суспільна бути зобов’язана:
***
Без докорів сумління і хули
(Дай Боже перебути чорну смугу цю!)
Самі себе на муки прирекли,
Хто дурістю своєю, хто – байдужістю.
Гряде орда пітьми (числа їй несть!).
В жалобі смутку Та, що «ще не вмерла».
Самі собі звели Голгофський хрест
На стежці до Духовної Говерли.
А вже ж були близенько… А могли ж…
Чого забракло: сили чи терпіння?
Самі себе цвяхуємо… Коли ж
Заслужимо у Неба воскресіння?
Сама назва книги – Nota bene (NB) – із латинської означає: «зверни увагу», «візьми на замітку», «запам’ятай», «зауваж», тобто нотатка, вже передбачає певну суспільну заангажованість, публіцистичність тексту, означеного нею. А про самі поетичні твори Любові Бенедишин найчесніше буде сказати Її ж словами, адресованими мені на сайті «Поетичні майстерні»: «Є у вірші образи, що захоплюють, а є – що дивують». Це одна із кращих афористичних оцінок самої екзистенції творчості загалом і поетичної зокрема.
Внутрішня душевно-духовна вісь поета вперто, корінно росте із релігійного (християнського) Її світогляду, про що свідчать назви віршів – «Смуток Варавви», «Пілат. Віки потому…», «Янгольське», «Випадок у Гетсиманському саду…», «Панахида» по яблуках…», уже перший вірш рукопису: «Христос народився...», характерною особливістю якого, як і всієї творчості пані Люби, є Його ненав’язлива українізація, якій інтуїтивно віриш (що головне для реципієнта) і вториш:
З миті дивної отої
Бог – душею землянин.
Знов зодягнений в людину
стукатиме в кожен дім…
Осіняє й Україну
люблячим хрестом своїм,
знаходячи раптом золотий ключик розуміння/відчування душі автора у взятими нею за епіграф вірша «Така довкола благодать! – сам Бог її леліє…»
біблійні слова: «Від надлишку серця / говорять уста…»
Тобто Любов Бенедишин як Жінка у всіх її природно-священних іпостасях, громадянин, поет має чим ділитися із ближнім і хоче це робити через вербалізовану енергію вірша, який завжди прагне стати піснею. Тому, попри чи не найсильніший у її поезії струмінь релігійності та громадянськості, тут гармонійно доста і описів природи, пір року і життя («Літня жінка. Рання осінь»), гарячих слів кохання («кРАмольне…», «Пінг-понг між Інь і Ян»), філософсько-психологічного зачудування мікро- та макрокосмосами (вірші «Апокаліптичне», «Ображена жінка», «Дитинне»)...
Суспільно-політичні ж настрої цієї книжки марковані в поета як класичними для українця символами, знаками, кодами (Кобзар, Тарас, Любити Україну, Степан Бандера), так і вже модерними, актуально-сьогочасними: Майдан, помаранчевий світанок, інавгурація, цілий болючо-правдивий, чеканний цикл «Штрих-коди», де, зокрема, читаємо:
** *
Що не герой, то ситий клон ненаситних іуд…
Тепер не шабля, а шаблон – звитяги атрибут.
Себе понад усе люби. Молись: рай_крапка_ком…
Герой новітньої доби не з Духом, а – з душком.
29.08.2011
***
Герою України Степану Бандері
«…безсмертний!!!» – аж хитається юрба.
З часів Христових не було так… юдно.
Припнули до хвалебного стовпа,
щоб знов каменувати привселюдно.
01.09.2011
***
Ілюзія помаранчевого світанку.
Апатія фіолетових сутінків.
(Р)еволюція навпаки.
Душа обмацує скрижалі: що далі?
05.03.2012
Це, я би сказав, основний, лейтмотивний нерв «Нота Бене», де у другому розділі глибоко і всебічно художньо розроблена так звана суто жіноча «нута» пані Люби, цілком житейська тематика: «Перед копанням картопель (Жарт)», навіть еротична, як у вірші «Трішки про еротику…»:
Їй слово –
Камасутрою.
Цнотлива як дівча,
тремтить перед при_сутніми
оголена душа.
Ранима
(струмом! – дотики),
між ликів – і мармиз…
Оце така еротика.
Оце такий стриптиз.
Присутня тут іронія, а то й самоіронія (див. вірш «Само_іронічне»):
Щоб не рядки строчити –
мережила б серветки.
Оце було би хобі!
І вигода – була б.
А то… не біллю* – болем.
Не строфи, так – чернетки.
До чистої поезії
душа не доросла…
що свідчить про душевно-духовне здоров’я творчого нерва Любові Бенедишин, який іноді звучить, як струна бандури, кобзи, іноді – як гітарна струна, але завжди в унісон із людським серцем та епохою, пропонуючи то протестні, то жалісливо-поминальні, то навіть щирі розпачливі тони небайдужої талановитої жінки-берегині:
Весняній жінці
Н.К.
Ішла весна, стрімка й амбітна. Трепетно
Дівочих мрій торкалася крилом.
Було на серці первоцвітно, легітно.
Манила далеч дійсністю і сном.
…Надій молитва. І вервечка споминів.
Минали весни. Миготіли дні.
Лелека прилітав, сідав на комині.
Сріблився сум у першій сивині…
І знову йде весна, блаженна й лагідна.
У сорок п’яте літо поспіша.
Там, кажуть, жінці – солодко, аж ягідно.
Чому ж так опирається душа?
20.03.2011
Вірші у книзі чітко датовані, що надає текстові , щоденникової довірливості та якоїсь перманентної тяглості, овінченості, овічненності...
***
Одні – до Риму, інші – в Емірати:
Підзаробити, нерви заспокоїти…
А ми – нащадкам долю вибирати.
Хоча, здається, вже пора виборювати.
01.10.2012
Многоімпульсна для думання серцем оця ключова у вірші-строфі смислова антипара: вибирати-виборювати, за якою – соціальна та індивідуальна філософія поведінки людини загалом і в наш, переломний, час зокрема, коли добре зустріти на Шляху такого побратима як Любов Бенедишин із Її новою, свіжою книгою «Нота Бене... (З нестримних нотаток)».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/01/15/083206.html
|
