Re: цензії

08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…
24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професор
Прихисток душі
24.09.2025|Михайло Жайворон
Патріотизм у розстрільному списку
14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп

Re:цензії

01.11.2013|08:05|Юлія Починок

Діалог з Богом

Матіяш Богдана. розмови з Богом. Видання друге, доповнене. – Брустурів: Дискурсус, 2013. – 80с.

Цього року в межах Форуму видавців я мала приємність зробити відео-інтерв’ю з пані Богданою. До того моменту мені чомусь завжди її «розмови з Богом» видавалася схожими до «Ще однієї молитви» отця Яна Твардовського. І я навіть насмілювалася шукати спільні точки дотику, проводити паралелі, визначатися з аналогіями… Але от власне на тій бесіді моя думка змінилася. Богдана Матіяш слушно підмітила, що література це не просто так тексти самі по собі, а й відбиток того як людина живе. А способи життя поета і священика вочевидь є різними. Твардовський називав себе священиком, який пише вірші, але ніколи не позиціонував себе як поет. Його священиче покликання завжди було на першому місці.

Власне тому, мабуть, не завжди добре братися когось з кимось порівнювати. Краще бути уважним та вдячним читачем, вміти проживати книжку разом з автором. Але вочевидь вперше, під час читання, я зрозуміла, що між мною і автором є ще хтось…це був Бог. І «перш ніж ти Боже захочеш щоби моє серце спинилося навчи мене говорити з деревами». Любов до природи дуже відчутна чи не у кожному вірші авторки. А флору і фауну, мабуть, можна назвати наскрізними мотивами збірки: «Господи навчи мене бути просто як ростуть шипшини». Адже так важливо «аби я жодне з твоїх сотворінь не поранила голосом».

Лірична героїня ділиться з Богом проблемами на щодень: «а ще мій Господи тепер за дня не вдається пекти хліб/ я навіть не скажу що стає на заваді може постійна спека/ може я просто боюся що він надто швидко зачерствіє». А ще важливо вміти визнавати свою малість: «знаєш мій Господи найгірше те що я ніколи не встигаю подякувати тобі». Бо справді, так легко і просто, коли знаєш, що є хтось сильніший, що можна спертися на чиєсь плече…

І як добре мовчати і вчитися слухати, «лежачи на волохатому килимі з повним ротом цукерок монпансьє». В цей самий час «недбало гортатиму томик блейка власне тільки тому/ що мені подобаються ці пожовтілі сторінки й готичні літери а правою чухаючи/ свого кота якого ти називаєш так само як і мене просто Бо». Як часом приємно відчути небезпеку «після дощу підставляти руки гілкам дерев».

В кожного бувають хвилини розпуки, коли щось обривається. Тоді треба легко і просто сказати про це Господу: «в мене часто Боже щось розбивається але переважно там усередині/ і на щастя цього майже нікому не видно». Ось «чому я так хочу заховатись у найдальший куток твого дому/ й просто мовчати з тобою Господи».

Цікаві у авторки рефлексії з приводу образу власного серця: «я чомусь уявляла собі що моє серце подібне до якогось плоду/ щось на кшталт мигдалевого зерняти або стручка з мільйоном/ насінини різного кольору й різного запаху…». Вочевидь ці насінинки мали б сіяти добро. Бо цікавість Бо безмежна: «…ти назвеш/ мені всі лісові квітки всі зорі кожну краплю води все що тримаєш…».

Також в розмові з Богом важливо говорити не тільки про себе, а й просити за інших: «Боже гори де беруть початок річки бережи струмки що течуть безболісно/ … бережи тих хто/ іде широкими дорогами й вузькими стежками несе із собою десятину/ майна».

А ще мені подобається, коли пані Богдана каже, що можна і треба пробачати все. Ми ж не знаємо наскільки багато вже пробачено нам. І потреба тиші, розмови з собою, з Богом допомагає у таких випадках. Бо справді важливо вміти подати руку людині, навіть не сподіваючись на те, що колись вона зробить для тебе те саме.  



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

07.10.2025|17:37
“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
06.10.2025|15:47
«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
06.10.2025|15:34
Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні
03.10.2025|10:47
В Ужгороді вийшла книжка відомого українського поета Олександра Олеся про Карпатську Україну
03.10.2025|10:44
Кохання, війна і вибір між двома світами: Ірена Карпа представить свій новий роман у Луцьку
30.09.2025|19:02
Український ПЕН оголосив 20 проєктів-переможців стипендійної програми
30.09.2025|18:58
Вʼятрович на Форумі видавців презентує новинку «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»
29.09.2025|09:04
Я матір попросив: – ось тут мене вроди!
29.09.2025|09:01
Що читають українські діти: ТОПи видавництва «Ранок» на «Книжковій країні»
25.09.2025|14:50
Оприлюднено довгі списки Книги року ВВС-2025


Партнери