Re: цензії

19.09.2019|Ніна Головченко
Збірка поезії «Любов довготерпить» (2019) Оксани Радушинської
18.09.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
Талановитий син завороженого Придесення
17.09.2019|Богдан Мельничук, Ігор Фарина, письменники
Оспівування весни спресованого часу
16.09.2019|Андрій Дахній, доктор філософських наук
Екзистенційний досвід поета: творчість у світлі Memento amare
16.09.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Впливає серце у ріку щодення
16.09.2019|Ігор Зіньчук
Розплата за непрощені гріхи
Гіперпростір як відкритий твір (з книги «Від не-початку і до не-кінця»)
Безцінні скарби Сергія Дзюби
15.09.2019|Сергій Синюк
Про сучасність через призму історії
14.09.2019|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
«Нехай прибереже свою реть лях, а ми тим часом помислимо…»

Re:цензії

01.07.2011|15:43|Дана Рудик, Варшава

Історія однієї нездійсненної обіцянки

Ромен Ґарі. Обіцяння на світанку. - К.: К.І.С., 2011. - 376 с.

 

У 1948 році знаний французький письменник, учасник руху Опору, а згодом президент Ґонкурівської академії, Ерве Базен видав свій роман «Гадюка у кулаці» (Vipère au poing). Це наскрізь автобіографічна й вельми натуралістично написана драматична розповідь про дитинство та юність, що їх так жахливо спотворила материнська жорстокість і бездушність. Образ матінки Плювіньєк став, у певному сенсі, втіленням численних вад тогочасного буржуазного середовища, яскравим прикладом занепаду моральних устоїв у родині, що позірно є благопристойною та цілком успішною. Книга викликала значний резонанс серед читацької авдиторії та у літературному середовищі. Роман дослівно спровокував цілий шквал - як похвал (наприклад, за чудову реалістичну манеру письма), так і вкрай негативних відгуків (мовляв, Базен посягнув на святе - спрофанував світлий образ матері)...

Якихось дванадцять років пізніше у базенівського роману з´явився своєрідний «антипод». Себто, в 1960 році побачив світ роман - також автобіографічний - «Обіцяння на світанку» (La promesse de l´aube) авторства ще одного французького письменника, вельми непересічної людини й... великого майстра містифікації. І був це Ромен Ґарі. Останній написав тоді книгу, що стала - даруйте мені це хоч заїжджене, але таки влучне словосполучення - нерукотворним пам´ятником його матері. Інакше кажучи, неповторним і щемним свідоцтвом материнської та синівської любови водночас.

Ґарі розповідає про своє життя, та головною героїнею оповіди є все ж таки його матір. Дотепер існує цілий ряд неточностей, нестислостей і просто мітів, якими обросла біографія Ґарі, втім, як і життєпис самої Міни (чи, якщо бажаєте, Ніни) Овчинської-Бреґштейн. Зрештою, як це виникає з тексту самого роману, і син, й мати самі спричинилися до такого стану речей, наче навмисне додаючи на майбутнє загадок біографам. Натомість достеменно відомо, що другим чоловіком Ніни й батьком Ромена (у той час Романа) був Ар´є-Лейб Кацев, торгівець хутром. Родинне життя цієї єврейської пари, колишньої акторки з бурхливим темпераментом й розважливого комерсанта з передмістя Троки (нині Тракай), не склалося. Ніна з 11-річним сином залишають рідне Вільно (хоча знаний польський театролог й історик літератури Тадеуш Ковзан стверджує, що Роман Кацев насправді народився у Москві) й подаються у пошуках кращого життя до Варшави. Трохи згодом еміґрують звідти до Франції - спочатку Ніцца, потім Париж... Альфа й омеґа культурного всесвіту, омріяне-Ніною-місто-що-дарує-безліч-можливостей-непересічним-особистостям, а це значить, що... їй та синові також. Бо безмежно любляча своє чадо Ніна переконана, що Роман стане великою людиною. Адже для цього у нього є всі задатки...

І Ніна, яка задля сина зреклася будь-якого особистого життя, відмовляє собі у найнеобхіднішому й самовіддано гарує, аби прокласти своїй дитині дорогу ув оте щасливе майбутнє... Вона шиє одяг, моделює дамські капелюхи, займається перепродажем вишуканих речей і коштовностей,.. Зрештою, за що лише не береться ця напрочуд енергійна й по-своєму дуже обдарована жінка, аби її дитя могло навчатись гри на скрипці, каліграфії, фехтування, їзди верхи чи автомобілем, брати уроки танцю чи робити перші літературні спроби. Бо мати свято вірить у те, що її син досягне слави Ібсена й Ґабріеле д´Аннунціо, стане французьким послом і кавалером ордену Почесного легіону. Ніна у своїй непохитній вірі не боїться крикнути перед глузливим натовпом, що її син колись «одягатиметься в Лондоні». І такий час дійсно надійде...

У романі є один маленький, проте дуже промовистий епізод, у якому Ніна віддає синові найкращий харч, хоч сама задля цього недоїдає: «Сама вона не торкалась біфштекса, переконуючи мене, що любить тільки овочі, а м´ясо й жири їй суворо заборонені. Одного дня, вставши з-за столу, я зайшов на кухню випити склянку води. Мама сиділа на табуреті, тримаючи на колінах пательню, на якій був смажився мій біфштекс. Вона ретельно вимочувала її масне дно шматочками хліба і пожадливо їх з´їдала; попри швидкий рух, яким вона спробувала прикрити пательню рушником, мені раптово відкрились, у миттєвому просвітленні, справжні причини її вегетаріанства. Якусь мить я стояв нерухомий, закам´янілий, з жахом дивлячись на пательню, яка виглядала з-під рушника, на занепокоєну винувату усмішку матері, а потім розридався і втік.»

Назагал Ромен Ґарі веде свою розповідь з величезним почуттям гумору та блискучою самоіронією, на що здатний далеко не кожен письменник. Зрештою, колись він сказав, що гумор «є підтвердження гідності, декларацією переваги людини над усім, що відбувається з нею». Та у його нарації, поміж усіма отими рядками, повсякчасно прочитується  його справжнє почуття до цієї подекуди шаленої у своїх материнських поривах жінки, яка вірить - здавалось би, що вельми наївно - у диво. І диво стається: ексцентрична, екзальтована, понад міру вимоглива й понад міру поблажлива, вибухова й абсолютно непередбачувана Ніна всупереч здоровому глузду й усім існуючим  педагогічним засадам виховує вартісну, добру, тонко відчуваючу людину, що здатна по-справжньому любити й співпереживати. Бо тут діє один незбагненний, але такий потужний метафізичний чинник - материнська любов... І саме отой чинник спричиняється до того, що Рома Кацев, єврейський хлопчик з блакитними, мов небо, очима стає згодом Роменом Ґарі - талановитим французьким письменником, дипломатом, військовим пілотом, режисером і сценаристом, кавалером ордену Почесного легіону, двічі лавреатом Ґонкурівської премії... Людиною з великої літери.

Щодо назви роману, то її, мабуть, найкраще вияснить оцей уривок: «Це погано, коли тебе таким юним, так рано, так люблять. Це виробляє погані звички. Починаєш вірити в те, що це можливо, що таке існує, що його можливо знайти і в інших місцях. Розраховуєш на це. Шукаєш, сподіваєшся, чекаєш. З материнською любов´ю життя дає вам на світанні обіцянку, якої так і не виконує. Тож ви змушені після цього їсти холодне до кінця своїх днів. Після такого, щоразу, коли жінка обіймає вас і притискає до серця, це лише співчуття. І ви знову повертаєтесь на могилу матері й виєте, як покинутий пес. Ніколи вже, ніколи вже, ніколи. Чарівні руки обхоплюють вашу шию, і ніжні губи говорять вам про любов, але ви в курсі. Ви дістались до джерела дуже рано і все випили. Коли спрага повертається, ви марно кидаєтесь на всі боки, криниці більше немає, самі міражі. Вам довелося, ще з першими проблисками зорі, пройти дуже ґрунтовний курс любові, ви маєте сертифікат. Всюди, куди б ви не пішли, ви несете в собі отруту порівняння і намагаєтесь досягти того, що вже були отримали.»

Під кінець свого життя, коли пілот Ромен Ґарі у рядах «La France libre», під командуванням де Ґолля, воює з фашистами , важко хвора й практично вже вмираюча Ніна вдається до своєї останньої містифікації. Вона пише двісті п´ятдесят листів до свого сина й просить подругу, аби вона періодично надсилала їх Роменові. Пише, знаючи, що саме тепер синові просто необхідна її любов. Ромен отримує листи  протягом трьох років, навіть не підозрюючи, що матері вже немає серед живих... Ув останньому мати просить його: «Сподіваюся, що коли ти повернешся додому і все зрозумієш, ти мені вибачиш. Я не могла вчинити інакше.» 

Роман «Обіцяння на світанку» є однією з отих небагатьох книг, до яких я повертаюсь, аби вкотре перечитати улюблені епізоди й насолодитись майстерним письмом його автора. Зрештою, вся творчість Ґарі вартує читацької уваги. Щиро заохочую до прочитання цього твору тих, хто ще не встиг цього зробити. Від себе особисто хочу віддати належне як вельми сумлінній праці перекладача Марини Марченко, так і видавництву «К. І. С.», яке видало вже другу книгу з творчого доробку Ромена Ґарі ( перед тим у нім вийшов роман «Життя попереду»), даючи тим самим українському читачеві таку чудову можливість ознайомлення з кращими зразками світової літератури - попри непросте для українського книговидавництва сьогодення.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери