Ідея книг, про які говорю, належить відомому прикарпатському історикові та краєзнавцю Богданові Гавриліву та проректорові Прикапатського національного університету імені Василя Стефаника Іванові Миронюку, хіміку за освітою і фотохудожнику за внутрішнім захопленням.

Самі книги в освоїй основі є сувенірно-подарунковими з багатими фотоілюстративними матеріяли і науковими та науково-популярними коментарями, поясненнями, фраґментами статей, розвідок, індивідуальними науковими пошуками і знахідками, інформаціями про наукові конференції тощо.

Думаю, що такі книги давно треба було видати, і те, що вони вийшли, не є свідченням нашої з вами дозрілості і готовності до підтримки таких видань. Книги засвідчують, що вся, чи майже уся історико-літературна, ширше культурно-просвітницька, робота в Україні й надалі робиться ентузіястами. І робиться не «за сприяння», а «всупереч»...

У книзі про Роксоляну, до якої в українців і сьогодні багато запитань і внутрішніх претензій, і про яку, виявляється, й досі ми майже нічого не знаємо (навіть ім’я та прізвище Настя Лісовська є несправжнім, а приписане традицією), найоригінальнішою ідеєю-знахідкою є твердження Богдана Гавриліва, що на картині італійського художника Паоло Веронезе «Весілля в Кані Галілейській» (1563), яка зберігається в Луврі, зображений документальний портрет Роксоляни.

Інші матеріали, які виконують роль  хрестоматійно-довідникового путівника (фраґменти із розвідки Агатангела Кримського; статей турецьких дослідників; матеріалів про український серіал про Роксоляну; описів різних уявних портретів Роксоляни; списком найголовнішої літератури про Роксоляну та ін.), є доповненням і розширенням наших уявлень (історичних і вигаданих) про цю унікальну Жінку, яка зуміла використати свої чари, вирватися із невільничої клітки, аби потрапити в клітку володарську: розпоряджатися долями мільйонів, аби залишатися невільницею влади як такої.



Я думаю, що нам не треба створювати навколо Роксоляни патріотичний антураж, бо аж ніяк вона у нього не вписується. Але й нехтувати чи заперечувати її героїчний чин – в епоху, яка ніколи не звертала увагу на Людину, вирватися із тисків суспільних кліше і довести своє право на індивідуальність, – теж не маємо права.

Власне, ця книга і добра тим, що подає всі «за» і «проти» образу Роксоляни, залишаючись дещо нейтральною в оцінюванні, але доброзичливою в самому ставленні до цього образу.

Книга про Данила Галицького побудована за подібним принципом. Додаються ще матеріали про українсько-польські культурно-історичні взаємини; розкриваються сторінки біографії Данила Галицького (зокрема його битви із тевтонцями під Дорогочином; історію із коронуванням Данила Галицького; його взаємин із рідним братом Васильком; доля нащадків Данила Галицького; пошуки місця поховання, доля корони та ін.).

Доповнюються ці матеріали ще сторінками про родовід Романовичів, про пам’ятники Данила Галицького в Галичині, про образ князя в мистецтві; про українські видання про короля Данила Галицького; про дослідників історії давньої Галичини; про спільну польсько-українську наукову конференцію та ін..

Знову ж таки, книга багато ілюстрована. Використані додатки: фраґменти дослідження Миколи Котляра про Данила Галицького; подано широкий список літератури про нього.

Оптимальним було б, якби ці книги потрапили в університетські та шкільні бібліотеки. Але розумію, що це нереально, тираж їх невеликий (до речі, не вказаний), і буде, швидше усього, використаний як подарунок-візитка Прикапатського національного університету для своїх шанованих гостей.

У такому презентаційному використанні  книг є, звичайно, свій сенс, але завжди треба думати не тільки про презентаційний вигляд зовнішній, але й про внутрішню суть.

Що ж до популярности постатей Роксоляни і Данила Галицького в Галичині, то вони перебувають десь на одному рівні. І це симптоматичний показник галицької ментальності: між князем і невільницею не віддається перевага нікому. Бо доля обидвох є мовби проекцією долі Галичини в історичній ретроспекції і сучасній перспективі. Ось тільки щасливого вивершення історії, державної перспективи так само не видно в сучасному, як не було в минулому.