Завантажити

поминати Пророка, аби не давати приводу недругам Імперії галасувати про її недемократичну сутність, проте вся велетенська імперська машина придушення серед своїх підданих недозволеного вільнодумства і свободолюбства працювала достатньо жорстко і невпинно на применшення масштабів цього дійства в невеличкому сквері, де з давніх часів височила на ґранітному постаменті похилена постать обронзованого Пророка в тривожній задумі… Але сьогодні до пам’ятника Пророкові вільно сходилися тисячі людей в національних строях, звучали запальні промови політичних діячів і врочисті пісні у виконанні самодіяльних та професійних капел і хорів, а поминальне дійство відкривали найвищі достойники держави разом з провідниками таких численних, хоч і зовсім молодих, загальнонаціональних і абсолютно демократичних за своїми проґрамними документами партій і рухів, бо саме такими вважали їх керівні орґани, звичайно-що, кожен про своє уґруповування. Вони по черзі схиляли перед Пророком зовсім сиві, чи з вузеньким шляхетним пасмом сивини, свої голови і клали до підніжжя величезні вінки із живих квітів, ритуально поправляючи шовкові стрічки із гаслами своїх партій на живому шовку стрічок кольорів національного, а наразі й державного, прапору. Оскільки державне телебачення вживу транслювало всенародну відправу, кожен намагався виглядати видатним і в міру толерантним державним діячем – все було пристойно і порядно, навіть після від’їзду від пам’ятника керівників країни, вочевидь, що у нагальних державних справах, коли до мікрофона стали підходити відомі опозиційні діячі. Хоча все було під надійним контролем, бо ніщо не могло сколошкати громадського спокою, але за старою звичкою посивілих на імперській службі чиновників молодої держави, про всяк випадок, яким би неймовірним він комусь не здавався, у провулках старого міста, що підходили з різних сторін до місця дійства, на чатах були загони тої самої і водночас вже своєї рідної поліції. Він саме і відповідав сьогодні за весь механізм такої складної операції по додержанню спокою і порядку, так само як і у недавні часи, і саме з цього затишного кабінету теперішнього президентського палацу, колишньої резиденції штаб-квартири всеімперської партії та самого Намісника Імперії в цьому краї... Він завжди служив самовіддано як старій, так і новій владі на терені ідеолоґічного забезпечення непорушності встановленого порядку. Ідеолоґічні засади змінювалися у всі часи, але потреба в забезпеченні їх виконання залишилася незмінною. Така робота була і є досить делікатною, вправних професіоналів завжди не вистачало. А він таки справжній профі для будь-якої влади! Йому і тепера доводилося щодня переглядати згідно службових обов’язків чимало відібраних помічниками матеріалів з різних часописів, насамперед – опозиційних, хоча за старої влади, на початку своєї служби в цьому будинку, він мусив сам пробігатися по всіх сторінках і визначати найголовніші статті та робити з них витяги для подання нагору, а зараз на нього вже працював підлеглий йому апарат. Йому лишалося тільки скомпонувати для вищого керівництва держави спресований зріз громадської думки, неприємним для нього було те, що за останній час все частіше траплялися в пресі неґативні статейки про діяльність підпорядкованого йому департаменту президентської адміністрації, особливо діставалося йому особисто з усіх боків: із правого, із лівого, навіть зачіпали при нагоді й дружні до нього центристи. І ті, і другі про нього інакше, як про “націонал-кар’єриста”, не писали. Зупинився, замислився. “Націонал” - зрозуміло, але з чого взялося недоречне слово, що звучало для нього гірше за лайку, що зовсім не може пасувати до нього – “кар’єрист”?.. Він був певен, що саме до його життя годилися б слова недавнього проімперського поета, якому інколи дозволяла тодішня влада нетрадиційно повіршувати на вільні теми: - “Я робив собі кар’єру тим, що не робив її”... Так вже розпорядилася його життям сама Доля, що тягла його визначеним наперед з її керівної верхівки шляхом. Він був слухняним, ретельним вихованцем, тому й ніколи не пручався проти визначеного провідниками напрямку маршу свого загону, але і не біг ніколи стрімголов навипередки, поперед керівників. Так поводився тоді не тільки він, а майже всі, хто хоч якось розумівся на правилах суспільного життя, визначених всіма імперськими структурами. Одним з найголовніших серед неписаних законів, що безвідмовно діяли в недавні ще часи, був суворий припис: крок ліворуч, чи крок праворуч вважалися за спробу ганебної втечі зі спільного гурту, а вистрибування на місці чи бажання пертися поперед батька сприймалося наглядовими структурами за провокацію. З провокаторами і з потенційними втікачами поводились каральні орґани імперської влади відповідно... Ще із шкільних років батьки постійно нагадували йому про необхідність досконалого володіння рідною мовою, давали читати заборонені імперською владою старі підручники з історії свого краю, одвічної боротьби народу за волю, але при цьому завжди підкреслювали, що ці знання вкрай

читати