Завантажити

потрібні для боротьби із ворогами Імперії, а тих ворогів було повно поруч, а ще більше їх гуртувалося за імперськими кордонами в інших країнах, які себе називали, без зайвої скромності, державами з розвиненою демократією. Батьки кожного разу повторювали: аби бути спроможним перемагати ворога – його треба добре знати, передбачати поведінку ворожих пропаґандистів і аґентів-провокаторів. Він був тоді добрим учнем, що сьогодні прислужилося йому для закріплення репутації державного чиновника патріотичної орієнтації, яких так іще не вистачає в молодій суверенній країні. Йому доводилося тепер досить часто виступати із статтями в пресових виданнях, чи брати участь в різних ток-шоу на радіо і телебаченні вкупі із колишніми противникам чи опонентами, усміхатися щиро і приязно під час дружніх дискусій, пояснюючи лагідним, скорше менторським голосом шкільного вчителя, про неможливість всього за кілька років позбутися усіляких неґативів недавнього тоталітарного минулого, про бозна-що іще подібне, і завжди з посиланнями на авторитети національних провідників визвольних змагань не тільки попередніх десятиліть, але із часів багато давніших. Він напам’ять цитував з праць саме тих політиків і вчених, про яких ще ось-ось, зовсім вчора, не можна було згадувати навіть у лайливих виразах. Тому для більшості його опонентів за круглими дискусійними столами, не говорячи вже про слухачів по той бік телеекрану чи радіоприймача, найчастіше ці праці вкупі з їх авторами були святим відкриттям. Він щиро і лагідно усміхався в густі вуса – беззаперечної ознаки його національної не тільки приналежності але й свідомості. Вуса він відростив відразу після повалення Імперії, бо прийшли інші часи, інші погляди, інша мода. Він усміхався доброзичливо, хоча інколи його рвав із середини глумливий регіт, спостерігаючи розгубленість гарячкуватих і заїкуватих супротивників, до яких він звертався з удаваною шанобливістю і повагою. Такі виступи його тішили, від діставав справжню насолоду, або як говорить син сучасним сленґом – ловив кайф... З-за прочиненого в ніч вікна чулися нечіткі перемови вартових з національної ґвардії, більшість з яких він знав в обличчя ще з тих часів, коли вони охороняли цей палац при поґонах імперської служби безпеки. Позаяк змінилися гасла, то під нові була пошита і нова форма з іншими поґонами, але це не вносило корективів до обов’язків служби безпеки – вона завжди була і має бути на чатах, особливо сьогодні, коли молода держава тільки ще спинається на ноги, коли в неї так багато недругів і не тільки за її межами, але і вдома. Чомусь він згадав батька, його кручені золоті поґони тої самої служби, якій доводилося постійно займатися не тільки пошуками можливої небезпеки для імперського ладу, але й найделікатнішими справами щодо перевиховання справжніх і потенційних ворогів існуючих порядків. І, як згадати, то непогано перевиховували! Один з отих вихованців його батька сьогодні серед найвищого керівництва в далекій столиці Імперії, яка похитнулася, але ще не впала, як безпідставно подейкують в нових країнах, посталих з тих колоній, що відкололися від метрополії, не впала вона, а тільки трохи звузилась, ненабагато скоротивши довжину своїх кордонів. Той колишній бунтівник сьогодні очолив координаційний комітет, що займається процесом відновлення колишньої імперської величі на нових засадах абсолютної рівності і ситого процвітання всіх її підданих народів, пояснюючи невдячним націоналам зі своїх окраїн про заподіяну всім, тобто і самім собі, шкоду, бо ж “порізали по-живому єдину для всіх Батьківщину, тому і досі тече кров з її незагойних ран”. Щоправда, кров дійсно тече, але на теренах тих часток, що і досі підневільні Імперії, які і досі лишаються в межах її збройного панування. А батько був мудрим чоловіком, багато що передбачив, бо ж мав достатньо інформації для своїх аналітичних вправ і проґнозів, для своєї основної роботи – доводити до розуми ідейних супротивників. Колись йому із задоволенням розповідав, як за лічені хвилини зламав опір здібного, хоч і зухвалого, молодика однією задушевною фразою: -“Друже мій! Нас, що зберігають вірність прадідам нашим, так мало є наразі в нашім краю, так мало лишилося, самі розумієте, чому! Треба отаким патріотам набути мудрості аби зберегтися до ліпших часів, бо інакше нікому вже буде відбудовувати свою державу, коли коли постане слушний час і сприятливі умови”... Скільки таких із супротивного боку – молодих і літніх, впертих і освічених, затятих і не дуже, пройшло колись через виховні студії в службових кабінетах контори його батька! З багатьма з них доводиться йому сьогодні не тільки співпрацювати але й приятелювати... На жаль, а може і на щастя, ще більше стрічалося інших, затятих до тої знаменитої впертості, якою так славиться поміж іншими наш народ, про що він сам співає у своїх піснях. На щастя тому, що він виграв багато більше він перемін, ніж мавби за старого режиму... Як швидко пролетіли не роки – десятиліття! Коли він вперше оселився в цьому кабінеті, молодий каштан навіть

читати