Завантажити

пересічну подію, як прихід весни по зимі, безтурботно цвірінькала вдома і серед людей навіть того першого і найбурхливішого місяця оксамитової співочої революції, коли чоловік мусив самотньо нидіти біля телевізора на дачі, бо для колишніх партійних апаратників вхід до цього палацу був заборонений – переможці нишпорили по всіх кабінетах і сейфах, шукаючи компромату на всю партію загалом і на кожного виконавця зокрема. Те все минулося, коли до палацу переїхав всенародно обраний Перший Президент Держави і почав комплектувати склад своєї адміністрації. Враз усе владналося, мов само собою, з роботою і в нього, і в багатьох його колеґ... А дружина досить легко вскочила до проводу національного жіночого руху, майже полишила викладання в університеті, бо і по сьогодні не вилазить із закордонних поїздок, займаючись постійно християнським милосердям, розподілом гуманітарних подарунків з усього світу для хворих і нужденних, зустрічами і проводами іноземних гостей, а вчора за буденною вечерею поділилася із ним рішенням свого жіночого проводу про те, що на наступних виборах до парламенту вона має ґарантовано стати народним депутатом, виразником вікових змагань жіноцтва за своє рівноправ’я в оцім шаленім світі, споганенім чоловічої зарозумілістю та егоїзмом... Вона буде боротися за жіноче щастя нещадно, безкомпромісно, не шкодуючи часу і власного здоров`я, на жаль, тепер в неї зовсім не стачатиме часу на сімейні дрібні розборки, що важко буде знайти вільну хвилину і на побачення з малими онуками, а то є її найбільша відрада у житті... Ще одна, тепер вже загальнонаціональна жіноча партія. Є партія юнаків і партія пенсіонерів, любителів пива і шанувальників жінок, реєструються партії для власної розваги і для глуму над неоковирним законом. Боже мій праведний! Скільки партій вже наплодилося, а проте, скільки можна ще створити в оцій не такій вже і великій країні, аби хтось, кому не ліньки, потішив наразі своє самолюбство, хоча останнім часом процес трохи загальмувався, мабуть, що перестало стачити провідників, які вміють голосно і виразно читати друковані тексти. Але ж з його багажем знань, з його легким до балачок язиком, з його численними друзяками, які дотичні (тихіше, бо і ця дотичність є супертаємницею!) до постійного поновлюваного колишніми і теперішніми опозіціонерами питання на шпальтах правих ґазет про таємниці золотих скарбів щезлої імперської партії, чом не створити ще одну! Якусь двічі народну і тричі патріотичну, масову, центристську, з легким коливанням і до ліва, і до права… Що зайве казати – бути йому ще довгенько на виду, граючись у саму серйозну політику... Він подумав, що затримка була для нього просто необхідною з тактичних міркувань, що його час наспів саме зараз, що його ігри мають бути набагато професійнішими, а тому кориснішими для держави і рідного народу, ніж оте патякання випадкових люмпенів чи старих функціонерів (вічно вчорашніх), що прорвалися до парламенту на хвилях звичайного популізму, на обіцянках безмежного добробуту для всіх і зразу, як тільки…
За тиждень прийде справжнє літо із запланованою відпусткою... Дивна довга ніч – хоч би раз задзеленчав якийсь із телефонів на столі, всі мовчать. Оно їх скільки! Пригадався старий чиновничий жарт, що телефонні апарати на службовому столі державного чиновника, мов зірочки на поґонах військовика – можна за їх кількістю визначити ранґ власника столу. В нього, мабуть, чин не менший за ґенерал-лейтенанта, як було в батька, коли той пішов у відставку. Жаль, нема сьогодні батька, а такі були б корисними і слушними його поради... В старі часи остерігався заводити друзів, близько до себе нікого не підпускав, як і сам не ліз ні до кого з одкровеннями. Були і є спільники по бізнесових справах, співпляшники на кожне свято чи будень, однодумці щодо подальших перспектив випадково відродженої держави, але нема в нього нікого, з ким можна було б просто потеревенити за добрим коньяком без напруження у підборі не тільки виразів, але і окремих слів, інтонацій чи наголосів, до чого мусів призвичаюватися все попереднє життя... Жаль, ой, як жаль, що вже немає поруч батька, хоч він і сам вже знедавна дід... Немає батька, який би міг стати йому опорою, бо ж скільки у нього було накопичено на кожного з теперішніх цікавого матеріалу, а скільки вірних виконавців для задуманого...
Хай йому біс, не серед ночі будь казано, хай би вона кінчалася, а там літо і відпочинок, після якого може й не треба повертатись до служби, до якогось втручання в перебіг політичних баталій з обох боків нагромаджених барикад, відкинути десь подалі дурні думки про створення партії, щось-таки ця ніч привнесла до його свідомості, за щось мимоволі зачепилась, щось зламала, яке незабаром нагадає про себе болем... Ніщо не вічне під небесами, ніщо – все колись застаріє, у всього настає час зламу... А по зламі?.. Що і хто постане, якщо зламати, зруйнувати геть усе до самих підвалин, основ, підмурівок?.. Думки стали плутатися, забивають одна одну – дається взнаки довга безсонна ніч. В голові

читати