Завантажити

оце копирсання болюче в пошуку несодіяних прогрішень, а хильнути ізнову ще раз келишок доброго коньяку і спробувати склепіти повіки, хай і без сну, просто хоч трохи забутись, бо завтра, тобто вже сьогодні, може буде важкий день, якщо дістанеться тої чужої столиці. А коли, що так і не злетить літак в тому напрямку, то може буде той день ще важчим для нього... І те може бути, і те може статися... На все твоя воля, Господи... Триває ніч саме для нього, хоча хіба можна говорити, що триває, коли, мабуть, спинився час, щось зламалося у всесвітніх дзиґарях якраз саме для нього... Проте спинилася не найліпша для нього мить, і нічим йому зарадити собі в цій незбагненій ситуації, а хто зможе і чим? Мабуть ніхто із ближніх, тому лишається тільки чекати, що це помітить хтось із дальніх, втрутиться, наведе лад, і зуміє відновити хід часу... А для чого? Чи має сенс тепера мчати стрімголов туди, де вже все могло статися, де його могли випередити на самому фініші не такі вже спритніші, як він, але яким просто поталанило сьогодні з погодою, для яких не спинявся посеред ночі час...

Історія сьома.
“...де кожне покоління - лишень петелечка мала,
що час одвічно запліта, й вона не перерветься...”
Як стрімко і незворотньо летить час, роки за роками непомітно спливають немов уривки годин на бенкеті... Ось, зовсім ординарно проскочила день за днем чергова весна з відлигами, життєдайними дощима, з короткими приморозками. Скільки вже промайнуло тих весен, залишаючи в пам’яті тільки пожмакані уривки спогадів, не встиг оговтатись після зимової мряки, коли іще одна швидкоплинна навально переходить в гаряче літо...
Старий письменник прибився до студентського гомінкого гурту за якийсь час до офіційного відкриття урочистостей біля монумента Пророкові, відстояв із ними під час маніфестації кілька годин, на диво не відчуваючи ніякої втоми, потім проблукав із ними цілу нічку тихими алеями у давніх зелених парках на крутих схилах над величною вічною рікою. Вони разом і зовсім на рівних гомоніли, співали, жартували у своє задоволення і наприкінці зустріли схід сонця. Жовтогаряче світило вставало з-за далеких лісових масивів, яких і не видко було, бо обрій ховався в ранковім серпанку, сонце піднімалося над східними передмістями столиці розгонисто, як вчора, торік, позаторік, як сотні років тому... Сходило сонце, віддзеркалюючись у вікнах будинків і заливаючи своїм світлом прилеглі вулиці, відбиваючись гарячим полум’ям у кожній зморшці води на замріяних річкових плесах, в кожній росяній краплинці на листях паркових дерев, не стеблах трав і квітів серед міських ґазонів... Що могла протидіяти тому навальному наступу коротка тепла весняна ніч? На зламі весни ночі були і будуть завжди такими короткими для молодих людей, а блукаючи з ними, і він не помітив, де й поділася ота ніч, оті хвороби, що пообсідали його в останні роки, де поділися сумніви щодо потреби людей в його новому слові... Старому письменнику треба було бути на трибуні серед орґанізаторів дійства, бо хтось попередив його ще з вечора, що кимось записаний до порядку денного його виступ на відправі біля пам’ятника Пророкові не від конкретної партії, а як незалежного промовця, а він завжди говорив гарно, кожного разу по-новому, імпровізуючи залежно від настрою власного чи слухачів, поміж серйозних міркувань сипав дотепами, вив’язував нерозривні ланцюжки між подіями історичними і прийдешніми. Його слухала з увагою будь-яка аудиторія. Його виступи були кожного разу витончені, а разом із тим прості своєю відвертістю, зворушливістю, ніколи не скидались на політичні промови чи наукові доповіді, тому вони і були окрасою різних дійств, вносили до них своєрідний струмінь щирості, який єднав слухачів з доповідачем. Знаючи його вдачу, безвідмовність і обов’язковість, на нього завжди розраховували організатори ювілейних чи якихось інших урочистостей. Але цього разу, може, і вперше, він відступився від своїх правил, коли прийшов трохи зарано до початку дійства – його зразу взяли в полон студенти. Забалакався з ними, і так йому було хороше стояти серед молодих і завзятих, що й на думку не спало про необхідність йти на трибуну і кидати з неї якісь запальні слова. Промовців було предостатньо, всі вони були відомими провідниками Відродження Нації і Держави, і без них не обходилось жодне подібне дійство... Це стало їхнім покликанням...
Старий письменник пережив багато катаклізмів за своє довге життя в обіймах Імперії, а народився він давненько, саме під час повалення імперським військом останнього національного уряду, коли залишки частин Народної Армії відходили невеличкими ґрупами до сусідніх країн і там складали зброю, розсіваючись в різних країнах до кращих часів, коли знов покличе до бою рідний край, найзатятіші залишались зі зброєю в рідних лісах для активної партизанської боротьби. Боротьби героїчної, хоч і зовсім безперспективної з погляду військової стратеґії, але вона тривала, на подив усьому світові, не один десяток років, то пригасаючи, то спалахуючи з

читати