Завантажити

завершення чоловічих крутих ігор… Добре, що діти того ще не розуміють, а просто радіють кожного разу слушній нагоді побачити щось нового, добре, що на цей раз у школі вже розпочалися для молодших класів канікули – не треба буде наймати і тягти із собою репетитора, аби не відставали діти від однокласників…
Еге ж, а ми летимо й летимо скороченим маршрутом від шинквасу до фотеля навпроти телевізора, де можна обрати вільно, саме для себе, якусь заколисуючу нічну проґраму. Довго перемикати не довелося – надибав зразу на розкішний, аж рококошний у золочених прикрасах за модою проминулих століть, камін із палаючими березовими дровинами, нічого іншого не передбачала та проґрама, крім споглядання старовинного каміну, що займав увесь екран, ніяких дратуючих голосів, стрілянини, навіть ніякої музики, тільки тихе потріскування з полінців, тільки заспокійливий шелест вогню. Ніщо так не заспокоює, не знімає нервового напруження, як мляве споглядання після доброї чарчини за багаттям на березі річечки, чи за дзюрчанням непоказного лісового струмка. Проте, не приведи, Боже, не те, щоб відчути на собі, а навіть просто побачити в розпалі справжню пожежу чи розхристану повінь, коли гинуть не тільки людські споруди, але й самі люди, коли ніхто й ніщо не може дати ніякої ради проти розгніваної стихиї… Понесло думки не в той напрямок, всівся з наміром заспокоїтись, подрімати, перечекати зупинку в часі, а тут – хай би йому… Інші пасажири теж нудяться, нервуються, до всіх чіпляється ця безкінечна ніч, в кожного з них щось своє у стосунках із цією нахабною чародійкою. В протилежному кутку великої, але ошатної кімнати відпочинку для пасажирів класу VIP, частина з них, аби притамувати неспокій, прикипіла до мерехтіння екрану іншого телевізора. Намагаються, відганяючи сон, якось в’їхати в нудну, бо зовсім порожню, балаканину політичних оглядачів та депутатів парламенту навколо бізнесового законодавства у краї та його недоліків, насамперед – у застосуванні додаткових приписів конкретними відомствами і розуміння тих приписів реальними людьми, які на одній половині доби існують як люди, а на другій – як чиновники. Вся розмова мала скінчитися компромісом, що не так вже погані закони, навіть з якимись там недоробками, як їх охоронці та виконавці. І те, і те робиться конкретними людьми. Знову невизначеність – якими людьми, з якої половини доби? А ким же іще? Державні чиновники теж люди... От тільки зарплати у них мізерні... Чомусь згадалося зі студентської лави, як пітнів перед викладачем, складаючи обов’язковий залік з крутої матеріалістичної філософії, що панувала тоді в імперських учбових закладах від дошкільних до найвищих, а питаннячко йому дісталося тоді якраз на подібну тему – про єдність і боротьбу протилежностей... І хто переможе в тій борні – чиновник чи людина?.. І скільки має отримати чиновник з перемогу над собою, якщо він дістає подарунки зовсім за протилежне?
А навіщо взагалі піднімати серед ночі подібні проблеми, якщо неусталеність і суперечність багатьох законів молодої держави надає, покищо, багато можливостей і бізнесменам, і урядовцям грати з нею на великі суми, виграш додає азарту для наступної гри, коли тішить вже не так великий виграш, як сама гра, але й програш може виявитись завеликим, найкращим виходом з якого може бути тільки один – миттєва втеча за кордони своєї держами, на які-небудь самотні острови посеред теплого моря, де пляжує родаки, а найгіршим… Ліпше про те не думати…
В затишних кімнатах для пасажирів-віпівців, що товклися в очікуванні своїх рейсів, вже майже не стало. Вочевидь, що не для всіх зупинився час і не літають за розкладом літаки. Огледівся, але не побачив поруч жодного пристойного обличчя, яке б спровокувало до якоїсь там розмови про ніщо. Гидко було від надміру випитої кави, від спожитого коньяку, від горіхів в шоколаді чи без. Вже не п’ється, не закусюється, і сон не іде. Лізуть в голову різні спогади, думки з якогось випадкового приводу чи без ніякї зачіпки, вносять безладдя, сумніви і сум’яття, і почуття невирішеності проблем. Найпершою з невирішених – то нагло застиглий на бетонній площі летовища авіалайнер, поруч із виходом на посадку. Його добре видко через високі вікна – мовчить літачок, притиснутий кимось до обетоненої землі. Правий був дотепник, котрий колись сказав про літаки, що ними треба користатися тільки при терміновій потребі, але коли необхідно дістатися вчасно, то для цього є залізничні колії і пасажирські потяги на них. В пасажирських потягах тепера теж є вагони бізнесового класу, є там і випити, і закусити, і виспатись можна на хрустких простирадлах, але ще вчора сама думка про припущення можливості витратити на подорож тільки в один кінець майже цілу добу здавалась не тільки зовсім недоречною, але й протиприродною – було для нього завеликим марнотратством отак гаяти час, коли за один день можна було завершити в столиці колишньої (не зовсім і колишньої) Імперії всі заплановані оборудки й дістатися назад. А тепера час збиткується з нього. Підготовка

читати