
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
верхівочкою не діставав вікон третього поверху. А тепера вже затуляє майже все небо, від чого в кабінеті завжди присмерково, тому, особливо в зимові короткі дні, доводиться часто вмикати настільну лампу для роботи з паперами навіть удень, окуляри вже не допомагають, особливо наприкінці робочого дня. Він випростався, вийшов з-за свого величезного столу, заваленого паперами і вирізками з ґазет, підійшов до прочиненого до чорної ночі вікна, вдихнув на повні легені свіжого повітря з пахощами весіннього свіжого листя – незабаром скінчиться нарешті оця задовга ніч, а там прийде новий день і принесе з собою торбу нових клопотів, за якими не стане вже часу на подібні дурні спогади, від яких геть нічого корисного, крім неспокою для душі, крім поганого настрою і зіпсованого апетиту і бути не може. До речі, щодо апетиту, де той помічник забарився з канапками та кавою?.. Чиновник вважав себе дотепним і коректним у своїх дотепах, тому не розумів, чому молодий помічник зле реаґує при звертанні до нього на таке національне слово – джура. Може тому, що мусить тинятися серед ночі порожніми коридорами принишклого палацу, замість цілуватися з коханою на зелених кручах над рікою аж до зустрічі світанку? Скоріше б надійшов отой, заблукалий в часових заметах, рятівний для всіх ранок...
Колись, незадовго до падіння старої влади, йому були запропонували добрячу посаду в столиці Імперії, бо всевидюща система помітила його вправність в роботі та щиру відданість імперській ідеї, але тодішній Намісник краю не відпустив, відстояв у високого начальства для себе, бо на той час в апараті краєвого відділення всеімперської партії було не так вже й багато посеред метушливих паперо і столоначальничків працівників з таким високим вишколом, як у нього, і саме для роботи в цьому краї. Із вдячністю подумав, що батько хоч і не все прорахував, бо хто міг й подумати тоді, що таке може статися, коли натоптував його голову закритими знаннями із світової, а особливо з національної історії, та ось, бач, згодилося синові для здобуття владних висот у цій новій державі. Ні, колишні дисиденти сьогодні безпідставно говорять, що тільки вони не тільки завжди вірили без найменших сумнівів у відновлення незалежності рідної землі, але знали напевно, коли і як це станеться, бо саме вони готували цю подію своєю незламною боротьбою… Ні, не тільки вони... Він тоді залишився вдома, із ним пару місяців ділилися співчуттям колеґи, бо переїзд когось навіть з материкової провінції, а не з колонії, до імперської столиці завжди вважався конкретним визнанням реальних заслуг чиновника перед Імперією. А за визнаними заслугами йшли, зазвичай, відповідні нагороди! Разом із тим на більш високому рівні поставало багато що: пільґове смачне харчування, пільґове піклування лікарів зі спеціальної поліклініки, поїздки за кордон за державний кошт, довші відпустки для відновлення здоров’я, на стан якого могла неґативно вплинути напружена нервова робота... Всього й не перелічити. Колеґи співчували на словах, співчували із наллятим келишком, відданим поглядом, цілком можливо, що хтось і щиро, з дружніх почуттів, але ж більшість від невдоволення з того, що відпала реальна можливість звільнення одної вищої посади для просування відразу кількох колеґ щабельками влади. Тільки його дружина сприйняла цю подію зовсім інакше, навіть з радісним полегшенням, пояснюючи йому з материнською усмішкою свої спостереження про те, що все, що відбувається проти його волі, завжди йдеться йому на краще, про що він зрозуміє згодом. І на цей раз так само станеться, і думати не треба, до того ж вдома все є звичним з дідів-прадідів, поруч не тільки усі близькі родичі, друзі дитинства й юності, але ж вдома і клімат ліпший, їжа споживніша, до теплого моря близенько... Дружина і в ті непрості роки ставилася до всього надто просто аж до легковажності, не зважала на багато різних писаних і не писаних умовностей, етикетних приписів, без яких не можна було уявити тодішнє суспільне життя імперської колонії, можливо, що все це було породжене відчуттям власної безпеки за спинами такого свекра і такого чоловіка, до того ж її кревні теж були не з останніх людей в краї. Вона зовсім не боялася мати повну купу сумнівних приятелів, до неї прихильно ставились в університеті колеґи – викладачі й студенти, в тому самому університеті, який завжди, мабуть, із дня свого заснування, за будь-якої влади, був невгасним, постійно жевріючим вогником вільнодумства і непокори, але його дружина викладала там зовсім нейтральну для тодішнього режиму вищу математику. В неї ніколи не було напруження у стосунках із колеґами, бо не треба було в тому середовищі триматись одне від одного на службовій дистанції, разом шанували державні свята і дні народження колеґ, разом писали і захищали дисертації. Коли хтось отримував черговий науковий ступінь, щиро бажали ближному: не оступись, колеґо... Переміну влади і відновлення незалежності вона сприйняла без ніяких душевних потрясінь чи переживань, майже як зовсім належну і давно очікувану
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року