Завантажити

шумить втома, чи просто підвищився тиск від надміру випитої кави, до якої суто символічно додавав для розслаблення кілька коньячних крапель. Згадалося все: і дитинство, і служіння, навіть помарилось майбутнім. А чи таким має постати його майбутнє? Навіщо люди пнуться до небезпечної влади? Він же не геть дурний, аби ризикувати тим накопиченим капіталом, що забезпечить йому пристойну пенсійну старість. Можна буде попоїздити по світах, де ще не бував за державний кошт. Хіба то знайомство з чужою країною, хіба то відпочинок, коли від дня прильоту до дня відльоту самі занудні перемови, звані обіди і вечері, а посеред них зрідка краплинки культурної проґрами. Треба пожити й для себе, бо що і як отам відбудеться, отам – за порогом цього шаленого світу?.. А на цьому боці, наразі, комусь свята, танці, балачки і співи, чи урочисті відправи біля Пророка, а йому – безсонна і довга, не дай, Боже, що вона ніколи не добіжить сьогодні кінця – оця вічна ніч. Як зупинилася, так має і зрушитись. Ніхто, крім самого Творця, не має права зламати чи навіть порушити одвічних законів Всесвіту... Молодий порученець, що чергує в приймальні, мабуть, непогано виспався, треба його вже підняти, нехай знову готує каву і несе канапки, бо ранку ще чекати і чекати... Коли вже скінчиться ця вкрай безкінечна ніч?..

Історія шоста.
“кава ранкова,
вечірній чай,
поміж них в перемовах
травневий розмай...”
Чергова працівниця довідкової служби столичного летовища знову не могла дати обнадійливої відповіді на варіанти одного зовсім простого запитання, котре вперто повторювалось до неї щопівгодини – на скільки затримується рейс, чи буде його скасовано, чи не ліпше податися до готелю і відпочити кільки годин, чи продовжувати нидіти у залі для бізнес-кляси...
Десь на підходах до південних кордонів колишньої Імперії раптово виник такий потужний грозовий фронт, що виліт літака було затримано спочатку на годину, потім на другу... Ось вже і ніч надворі. Тиха, тепла ніч з високим і ясним небом, в чорних безоднях якого злегка мерехтіли розсипи зоряних світів. Задивляючись у те чисте небо, не можна було ніяк втямити, як це так – всього за кількасот кілометрів звідси вирують такі потужні гураґани, що й високо над ними небезпечно пролетіти найсучаснішому літакові. Якби служби летовища одразу перенесли рейс на ранкові години, можна було б отут не нидіти, не нервуватись, не нудьгувати поміж напівсонних транзитних пасажирів, яким нема де притулити в чужому місті голови, а повернутись додому і спати собі в м’якому ліжечку серед заміської тиші в маленькій хатинці. Щоправда, ця хатинка загубилася на березі тихого ставочка серед вишневого садочка зовсім у протилежному напрямку від міста ніж оце міжнародне пристоличне летовище – разом дві години на дорогу туди й назад треба змарнувати, навіть із врахуванням нічної порожнечі на шосе. Саме так, дурно згаяти час, розколошкати серед ночі обслугу, сторож і той на цей час не бореться, ймовірно, із підступною ніччю, із чистою совістю снить щось приємне в своє задоволення, повна розслабуха, якщо і наблизиться до високих парканів щось стороннє й небажане, то скинеться враз ґвалтом охоронна сиґналізація, здіймуть галас собаки, що вільно вночі бігають подвір’ям і садом. А чом тому сторожеві не можна розслабитись? Нарешті ніяких гостей немає, сам хазяїн десь полетів на північ, а його дружина з дітьми подалася на кілька днів на якісь дальні острови посеред дивного теплого моря...
На тих зачарованих островах ніколи не буває зими, осені, весни – саме вічне літо, ніякого різномаїття, навіть не довшають і не скорочуються там ніколи дні та ночі, все є стабільним, як на початку часів. Постійне щось цвіте, постійно достигають екзотичні плоди на деревах, в затінку яких завжди знайдеться приємний затишок, лишень легенький освіжаючий вітерець від лагідного моря обережно торкатиметься тіла, обережно, аби ж не застудити, чи не спекти. Шурхотять по чистих пісках нескінчених пляжів набігаючі хвилі, але вони такі вже маленькі та ледачі, що з ними може бавитись і малеча... Проте швидко набридає той райський куточок людям із середніх широт, коли починається втрата обліку днів неробства, та після втечі з цього раю додому, часто ізнову тягне поніжитись на гарячому пісочку, згадуючи там ностальґічно осінню сльоту чи зимовий морозець за кількома морями – у рідному місті... Вдома наразі має скінчитися травень, за яким і літня спекота вже зовсім поруч чекає свого часу, і прийде вона така ж надокучлива, як тая заморська, тільки що без ніякої екзотики, без шурхоту зледаченого морського прибою. Не так по ранню весняну засмагу, як з потреби розв’язати чоловікові руки для спокійної розкрутки його чергових бізнесових оборудок, дружина з дітьми подалася грітися на ті острови. Дружина вже звикла щезати куди-небудь, кожного разу за новим маршрутом, аби подалі не тільки від нього, але й від всієї цеї країни, під час настороженої напруги, вичікуючи з хвилюванням на тій відстані

читати