Завантажити

новою силою... Імперські реґулярні війська з усім своїм досвідом загарбницьких війн не могли здолати того опору... Сьогодні на маніфестації було їх лишень кілька десятків чоловік, сизочолих дідів у одностроях тої нескореної народної армії, але поруч із ними шикувалися під збереженими в запіллі чи на еміґрації давніми прапорами нескореної армії юні і завзяті бійці, саме такі, якими були в давні роки ці ветерани.
Для Імперії було важливим мати вигляд справедливої і добропорядної Вітчизни для всіх її народів перед іншими державами, тому не тільки надавалася змога існувати проявам національних культур на загарбаних територіях, але й підгодовувалися постійно ці прояви з імперської скарбниці, щоправда, під ретельним наглядом пильних структур. Отак, як добрий господар порає навколо своєї хати зелені галявини: підстригає всі травички на один зріст, виполює з них будяки, вчасно поливає та інколи підкидає жменьку добрив. Мають рости на тих ґазонах і окультурені квіти, навіть із колючками, як троянди... Старому письменникові досить часто перепадало за вільнодумні колючки, але не так вже і боляче, як іншим – не до смерті, не до заслання, навіть не до короткого ув’язнення, чи повної заборони друкуватися. Його не лишали без шматка хлібу і всього іншого, що додається до хліба. Було по-різному: коли ганили публічно, а коли тільки стиха попереджали, іноді таємно забороняли до друку якісь окремі твори без переробки, для чого він отримував конкретні зауваження ідеолоґічних служб, інколи вилучали ще в рукописах і забороняли доопрацьовувати навіть абсолютно нейтральні речі, але то вже від специфіки виховної роботи – знай своє місце, чорнильна твоя душа! Принижували на людях, але й нагороджували привселюдно орденськими відзнаками, почесними імперськими званнями і преміями. Потовчуть, поскубають, а потім відправлять на черговий міжнародний конґрес борців за мир у всьому світі, оскільки подібні конґреси відкрито фінансувалися імперськими службами, то на них дискутувалася тільки одна теза, що мир переможе остаточно тоді в цьому світі і для кожної країни, і для кожної людини, якщо весь цей світ і кожна людина в ньому суща перебудуються на життєдайну найлюдянішу систему всенародної єдності під прапорами саме цієї Імперії. Він і на тих конґресах виступав, частенько відхиляючись від затвердженого для доповіді тексту, баглося йому нагадати на багатонаціональних конґресах заанґажованим учасникам про вселюдське, про невмируще, про потребу заглядати до своєї душі. Тодішня імперська ідеолоґія створюючи свою новітню безбожну реліґію, не дозволяла згадувати позитивно про інші реліґійні течії, відкидалося й саме поняття про можливість існування в людини душі... Йому знов діставалося на горіхи за невикоренені пережитки з доімперського минулого...
Чи він, чи хтось з таких як він, на другий день після всенародного референдуму про відновлення незалежності рідного краю від імперського патронату, надрукував у одній з новопосталих антиімперських ґазет вірша як сповідь і покаяння, де були такі рядки: ...оті сумні роки не жив, перелетів, розчахнутий навпіл законом тихим і страшним і совістю, що щулилась у закутках душі... сичали дні, мовчали ночі, напіврозчинені в хмільнім вині, а ми - до кривди наче неохочі брехали вдень, молилися вночі...
Потім були бурхливі дні, мітинґи, маніфестації, виступи на радіо і телебаченні, круглі столи, конґреси і великі та малі збори спочатку громадських об’єднань, потім дійшло до створення партій, вільних парламентських виборів. Старий письменник постійно брав участь в засіданнях різних комісій, насамперед у комісіях з реабілітації нагло репресованих сотень тисяч безвинних краян імперським окупаційним режимом за роки його панування... Згодом від жалкував, що не знаходив у ті дні часу, занотовувати до щоденника хоч коротко перебіг подій. Може і не від нестачі часу він не брав до рук ті зошити, а більше від відрази до самого щоденника, якого вів колись для годиться, записуючи химерії або конкретні гасла щодо своєї лояльності до імперської влади. Записував із посмішкою, уявляючи розгублені обличчя спецаґентів, які мали постійно переглядати нишком ті щоденникові нотатки для пошуку крамоли... В ті буремні дні все робилося і говорилося найчастіше експромтом, бо зовсім не було часу присісти сам-на-сам за столом з друкарською машинкою, аби хоч щось продумати для виступу перед людьми, сьогодні він інколи переглядає вирізки з часописів, де друкувалися його промови, переглядає й дивується, чи то він таке казав, чи перебрехали журналісти. А виступів у нього було багацько, майже щодня то там, то там гомонів люд на мітинґах, зборах чи урочистих засіданнях. На одній з таких імпрез старий письменник відмовився від усіх нагород, лауреатських звань та інших вшанувань його заслуг, колись дарованих імперською владою. Це було зроблено у запалі, виглядало трохи епатажно, але у ті перші роки незалежності багато що виглядало мов театралізоване видовище. Його вчинок не лишився непоміченим громадою, навіть друкувалися по

читати