Завантажити

глобальної екологічної аварії. Це сьогодні ми говоримо голосно про катастрофу, про яку, коли вона сталася, не просто говорив, а волав увесь світ, а тоді для підданців Імперії це була просто аварія, від якої постраждали не сотні тисяч а мільйони людей, та про те не можна було говорити в недавні часи й шептом. Про це страхіття, про цей жах, який з роками не слабшає, бо ми все більше починаємо розуміти далекосяжні наслідки тої катастрофи, мій найвірніший якось за чаркою прохопився, що то знамення Господнє було для пропащого нашого народу, аби він прокинувся від своєї столітньої забамбуленості. “На все воля Творця,” – говоримо на своє виправдовування щиро, коли вже щось сталося саме з нашого нехлюйства чи зі злочинної нашої недбалості. А якщо і знамення, то страшним було воно і не тільки для нашого краю. Наполоханий світ і нас сколошкав. Спочатку по домівках, а потім і на вулицях почав гомоніти люд. А згодом почали збиратися люди й на площах. На всіх мітинґах і зборах велелюдних полум’яні промовці слали гнівні прокляття недолугому керівництву, а потім і всій осоружній Імперії, як головному винуватцю цієї катастрофи та безлічі подібних до неї проявів нищення нею та її посіпаками нашого народу. А було про що згадати, бо ж було за часів Імперії стільки скоєно злочинів з меншими чи більшими у трагічності своїй наслідків, стільки було проведено акцій на придушення нашого прагнення до волі, до збереження одвічної самобутньості, до природнього бажання бути самими собою. Попервах почали створюватися уґрупування захисників природи – рухи “зелених”, які й започаткували перші мітинґи: на роковини аварії, на день охорони здоров’я, на будь-який день, що був помічений у календарі ознаками, які можна було притягти якось до можливості взяти дозвіл у тодішньої влади на проведення зібрання. Влада намагалася боротися з ними, але не встояла, бо ж збиралися люди погомоніти про збереження природи і картали спочатку не саму Імперію, а тільки окремих її недбалих виконавців, що припускалися часом окремих помилок, а тому мали бути покараними... Але остання техноґенна катастрофа стала тою краплею, що переповнила не келих, а баняк терпіння. Тепера, з відстані у півтора десятка років, дивлюсь на той час із деяким збентеженням. Мудрість народна здавна виробила своє ставлення до будь-яких найприкріших, найтрагічніших подій у вигляді влучних, часом сумних, іноді саркастичних висловів, з яких до цеї гіркотної пасувало б – “кому війна, а кому і мати рідна”. Дійсно, на тій катастрофі, що забрала багато кого до вічності передчасно, всілякі спритники заробили кожен для себе достатньо капіталу, і хто якого: політичного, грошового, майнового та ще, Бог-зна, якого... Я і зараз не певен, що багато із них свідомо могли розпочинати свою роботу в “Зоні”, як і досі називають ту сплюндровану територію у декілька тисяч квадратних кілометрів за колючим дротом, з меркантильних розрахунків, просто вміло скористалися згодом, як настав слушний для того час. Проте, хіба правду сховаєш від самих себе, з тої самої причини і стала наша держава ізнову відомою серед інших – у найвіддаленіших куточках земної кулі узнали нас, про наше існування серед інших народів, хоча спочатку і не по назві Вітчизни, а по назві тої місцини, де все те сталося...
- Тебе не вивозили у заґратованому вагоні, ти не тікав, ти не ховався, ти ретельно і без поспіху спакував свої речі до останньої ложечки і книжечки, охайно розкладаючи по окремих коробках і ящиках, і сам повносив до багажного контейнера, щоправда не сам, а з моєю дружньою допомогою, за що ми і вихилили по добрій чарчині на залізного коня, він тебе доставив із комфортом до ненайгіршої імперської колонії, а не в якусь там Тьмутаракань, по приїзді на нове місце ти відразу отримав пристойне помешкання і не тільки мав відшкодування за переїздні витрати, але тобі видали додатково ще грубі гроші – так звані “підйомні” – на підйом та облаштування всієї твоєї родини, сам мені писав, що за них зміг накупити для створення сімейного затишку, так, ти цікавився, а що тут коїться, але зовсім обережно, не згадуючи у листах жодного імені, жодного прізвища, одночасно дечого досяг у своїй грошовитій роботі, й повернувся не дрібним клерком, а поважним цабе, хоча сьогодні наче і на узбіччі, бо не став ні міністром, ні народним депутатом, не зумів створити ніякої, навіть дрібненької, партійки чи товариства дружби з більш багатою державою, бо ж декілька мов чужих знаєш, а тебе нікуди і послом не направили, не запропонували й дрібнішої посади в нашій амбасаді навіть у тій колишній імперській колонії, де ти відпрацював найдовше, де ти добре познав усіх видатних діячів такої ж відновленої держави як і наша, і вони тебе знали так само добре, от і вирішив тепера тих, хто хоч трохи чогось досяг на імперських уламках тяжкою роботою, навіть непримиренною боротьбою з численними імперськими вигодуванцями, що теж зуміли подеколи пристосуватися до всенародної перемоги, розмазати, вивести на чисту воду спритніших, аби всі побачили твій розум і

читати