
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
зобідити тою правдою звичайних людей, таких самих як і я, але більш талановитих, більш постраждалих за недавнього часу від імперської влади. Писав, а думав, що не дай, Боже, хтось із них скаже мені, що він такого не говорив і такого не робив… В кожній попередній історії, в кожному вигаданому персонажі найбільше моїх власних вчинків як реальних, так і можливих, які не вчинив з різних причин, хоча й міг…
Ми сиділи за маленьким кухонним столиком удвох. Стара звичка – пережиток страшного імперського панування, коли будь-які відверті розмови могли точитися в тіснявій кухні, де щось шкварчало на плиті, капотіла з поганих кранів вода та розповідав про досягнення і здобутки імперської економіки пришпилений до стіни гучномовець єдиної загальнодержавної радіопроґрами. Під оце збірне шумовиння й гомоніли стиха люди між собою серед вечорових смерків про наболіле удень. Отак і ми сьогодні теревенили, а десь там, за вікнами нашої схованки, блукала між пожовклого листя пізня сумна осінь, десь там, у її привечорових присмерках, заблукали мої домашні, що мали б уже повернутися з мандрів додому, тоді припинилися б ураз наші товариські розмовини про ніщо, бо з його боку точився запальний монолоґ, а я відповідав зрідка тихими зітханнями з мовчазних спогадів, які виникали з небуття від того чи іншого кинутого ним займистого слова… А поки не було видно кінця цим балачкам, хоча і не можу нічим йому зарадити, нічим заперечити, бо він мій найдавніший, найвідданіший друг, товариш і брат, а де правди діти, просто єдиний, хто в мене лишився з тих прадавніх днів, саме єдиний, від кого отримував з Батьківщини листи у довгі роки безвідмовного служіння Імперії по різних її колоніях. Така вже мені дісталась стезя – волочитися по будівельних майданчиках величних імперських будов для наближення, обіцяного імперськими провідниками, найсвітлішого в історії всіх людських цивілізацій майбуття. Я, як більшість законослухняних підданців Імперії, жив тоді, а може живу і нині, як більшість вільних громадян нашої вже незалежної держави, подвійним, а то і потрійним життям. А хіба можливо бути однаковим за різних життєвих ситуацій навіть при іншій владі, ніж проминула імперська? Будь-хто поводить себе завше інакше – вдома, на роботі серед колеґ чи на тій же роботі перед начальством, на відпочинку, на мітинґу... Бог-зна, наскільки ми всі міняємось з переміною життєвих обставин, а що вже говорити-балакати при політичних змінах в країні проживання, ми ж-бо не завжди маємо можливість жити там, де народились, виросли, щось в глибинах нашої свідомості чи кличе, чи нагло штовхає на якісь дороги... Після втечі з рідного міста, від своїх кревних, від друзів і недругів, від галасливих колеґ і від затишку зелених парків, що зповзали стрімкими кручами до берега вічної ріки, я обрав найоптимальнішу норму поведінки в тій ситуації, що склалася, можливо і проти моєї волі, проти мого бажання, хіба зараз можна повернутися в минуле, навіть всього років на тридцять. Жив і працював так, як це робили усі навколо: не сварився ніколи з начальством, не сповідався колеґам про інше, потаємне, про іншу свою іпостась, і настільки дозберігався, і настільки довідхрещувався на людях від свого причаєного, що останнім часом у мене вже й ніякої певності не стало щодо наявності сьогодні отої іншої моєї іпостасі, навіть у тому призабутому для всіх минулому, наявності чогось іншого, потаємного від людського оточення. “Розгубив непомітно усіх ворогів, тому друзів у мене катма...” - записав нещодавно до свого умовного щоденника, умовного, оскільки після давніх подій і мого від’їзду з рідного міста за межі Батьківщини я спалив всі свої записники, навіть безвинне дружнє листування зі шкільними та студентськими друзями, оскільки не хотів мати зайвих клопотів ані собі, ані їм. Я вже ніколи більше не дозволяв собі занотовувати нічого такого подібного на папері потаємних своїх зошитів, оскільки автоматично спрацьовував набутий синдром інстинкту самозбереження – просто фіксував десь в глибинах пам’яті думки, які вважав крамольними по відношенні до тодішньої влади, з якими боязко було ділитися будь із ким. Мабуть, це було одним з найвищих досягнень Імперії, що її підданці змалку привчалися до самоцензури не тільки вчинків але і думок... І ніяких не стало у мене зошитів – я навіть після повернення додому не позбувся цеї звички і досі, живучи серед вільних людей в найдемократичнішій (хтось скаже, що то кпини, але ж так багнеться жити у найдемократичнішій!) державі світу, хотілося б, аби це було чистою правдою. Так вже вигадали говорити люди, стрічаючи й “нечисту” правду. Скільки їх тих правд?.. “На кожен випадок штани десь протирає чинник...” А я досі, як і в ті минулі часи, є таким чинником, чиновником, державним службовцем, що має плекати тільки одну єдину правду, і зовсім нову, якої вимагає вже інша – своя держава. А додому я повернувся порівняно вже давно – ще за кілька років до раптового розвалу Імперії за її ж наказом – серед великої групи спеціалістів на ліквідацію наслідків
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus